Пам’ятаймо про 1000-річчя християнства в Україні

В місяці липні наша Церква обходить не тільки пам’ять верховних апостолів свв. Петра й Павла, але ще перед тим різдво Івана Хрестителя, а під кінець місяця пам’ять св. княгині Ольги і св. Володимира Великого. Це ті незгасимі світила у Вселенській й Українській Христовій Церкві, без яких сьогодні важко було б уявити сучасне людство. Апостоли Петро і Павло стали непорушними стовпами Христової Церкви. Св. Петро виявився справжньою скелею, а св. Павло поклав міцні теоретичні основи для Христової Церкви. Тоді, коли св. Петро все ще був прив’язаний до свого народу — Ізраїля, в той самий час св. Павло був більше вселенським, підкреслюючи, що Христос прийшов не тільки для одного вибраного народу, але для всіх народів світу.

І так пам’ять про верховних апостолів Петра і Павла пригадує нам, як Христова Церква, у перші роки після розп’яття, під кермою учеників Ісуса Христа ставила перші дуже складні та більше як важкі кроки, а Святий Дух, ось цей третій складовий чинник Триєдиного Бога дав їм силу і можливість безперебійно діяти — класти тверді основи під воюючу Христову Церкву на землі.

Подумаймо, адже Христос мав 12 учеників-апостолів і між ними одного Юду-зрадника, але незалежно від цього Христова Церква зросла до непоборимої могутности. Сила Христової Церкви не у військових арміях і дивізіях, летунстві, танках чи атомовій зброї, але в любові, в доброті й правді, що лежать в її основі. Це ті елементи, в яких розтоплюються всі земські потуги. Правда, це прості елементарні слова — любов, віра, надія, правда, добро, які стали змістом і основою всього людства, а їх вічноживучість звершив своєю смертю на хресті Ісус Христос. Ось ці слова, слова Христові, котились маленькими грудками, але з часом вони все більшали і більшали… Слова Христової незаперечної правди, слова Христового світла прокотились скрізь українські землі,— тисяча років тому.

Під кінець завершення першої тисячі, після народження Христа основоположником Христового світла — любови, віри і надії в Україні став Володимир Великий. Він своїм визнанням не тільки надав офіційного значення для Христової віри, але став фактичним організатором християнства в Україні. Володимира Великого полонила Христова любов, яка стала змістом життя суспільства і народів, а в тому й українського народу. В наслідок християнства на Україні княжий город Київ став золотоверхим, став тим ясним сяйвом християнської любови й правди на Сході Европи.

Володимир Великий утвердив на київських горах знам’я Христа. Скільки разів пробували це сяйво Христової любови і правди, які утверджував Володимир Великий, погасити, але не вдалось цього здійснити сильним цього світа. І сьогодні, по цей і той бік залізної завіси наші північні сусіди намагаються спотворити і показати історичні факти у викривленому світлі, а організатора християнства в Україні привласнити собі. Для цього проводиться інтенсивна праця не тільки в радянській дійсності, але також тут, за кордоном, серед росіян. В цій справі видаються книжки й журнали не тільки в російській, але й в інших мовах.

Знаємо, що український народ в Україні не має можливости на цю тему нічого сказати, він приневолений притакувати або, в кращому випадку, мовчати. Отже, на нас спадає великий обов’язок сказати в імені українського народу та його Мовчазної Церкви в Україні й у свойому власному імені голос правди. Тут ми повинні виявити наше «амбасадорство» не тільки на словах, але й у практичній праці.

Якщо ж ідеться про нашу ієрархію УКЦеркви, то читаємо тільки пляни, але нічого конкретного. Не знаємо, що в цій справі робиться серед наших братів православних. Час швидко біжить.

Не тільки варто, але конечно потрібно відпорошити факти, дійсні факти приходу християнства в Україну та роль в тому Володимира Великого та визбутись в нашій історіографії легенд. 1000-річчя — це добра нагода для переоцінки історичних фактів. Як доказують дослідники історії Церкви, зокрема о. д-р А.Великий ЧСВВ, о. д-р Ігор Мончак й історик проф. Микола Чубатий, то роля Володимира Великого в поширенні християнства в Україні значно глибша й ширша.

На іншому місці друкуємо стосовні статті о. А.Великого і о. І. Мончака. Це тільки одна сторона медалі, а друга — треба дати для чужомовного читача історичні факти, що Київ — це не Росія, а Володимир Великий — це не московський князь. При цій нагоді варто також показати, як Російська Православна Церква силою і терором нищила не тільки Українську Католицьку Церкву, але також ліквідувала Українську Православну Церкву, не тільки в сучасному, але й у минулому, як за червоної так і білої Москви, хоч і сама є жертвою комунізму.

До розпрацювання цих ділянок повинні взятись всі українці — католики і православні. Маємо заслужені українські наукові й дослідні інституції, які також повинні виявити більше активности в цій так важливій справі. Вважаєм, що вся культурно-наукова і публіцистична праця під сучасну пору повинна проходити під кутом відзначення 1000-річчя християнства в Україні. Під час праці в цьому напрямі ми відкриємо не один цікавий і цінний для нас історичний факт. Для нашої пасивності в цій ділянці не повинно бути жодних причин для оправдання. Тому пам’ятаймо про 1000-річчя християнства на Україні.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>