Ми живемо в світі, де права людини є дуже модним поняттям. Коли говоримо про це, можемо мати на увазі все, що завгодно. Ми любимо вести мову про права, тому що це поле нашої свободи. Це дає нам можливість протиставляти свою волю і казати: от ми хочемо, а ви зобов’язані, тож просимо дати нам можливість.
Колись, до того як права людини стали модними, суспільство вчило людей трошки по-іншому сприймати обов’язки і вимоги справедливості – з точки зору загального порядку. Так писали отці Церкви, так писали схоласти. Вони не говорили з погляду індивіда і його прав, його автономії, а з точки зору спільного добра та загальної гармонії, яка в суспільстві або існує, якщо все справедливо, або ж порушується внаслідок того, що одна сторона зловживає, а друга залишається упослідженою. І тоді на якусь ситуацію людина дивилася радше з боку обов’язків, аніж з боку прав.
І от сьогодні, в умовах пандемії, ми є свідками того, що багато людей кажуть: «Це наша особиста справа – вакцинуватися чи ні, носити маски чи не носити. Це наше здоров’я, наша відповідальність. Як хочемо, так і будемо робити, не чіпайте нас!» Але це пандемія, бо вона всюди, і вірус передається від людини до людини. Тож нема іншого способу захистити тих людей, які поки що здорові, від тих, які вже хворі, аніж створити якісь бар’єри для поширення вірусу.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.
Також можна придбати електронну версію часопису.
