З початком понтифікату Папи Франциска стало очевидно, що про духовне життя Латинської Америки, зокрема Аргентини, знаємо не так уже й багато. Авжеж, ми не можемо не любити аргентинське танго і футбол, не симпатизувати революційному романтикові і трагічному невдасі Че Геварі, подивляти літературний геній Борхеса і т.д. Але коли після обрання Франциска журналісти кинулися шукати щось «смажене» і вишукали якусь кримінальну справу проти кардинала Хорхе Бергольйо, який колись дозволив хунті запроторити до в’язниці двох співбратів із Товариства Ісуса, певен, що більшість нічого не зрозуміла. Сама згадка про теологію визволення викликає суперечливі реакції: одні лякливо відмахуються, мовляв, це підступна змова Комінтерну проти Церкви, натомість другим, молодшим і «постмодернішим», які симпатизують добре оплачуваним лівим інтелектуалам‑неомарксистам із філософських катедр «найпрогресивніших» університетів, одразу ж ввижається Христос із «калашем» у революційному антуражі «команданте Че».
«Симпатик», «відмежувався», «радикально протиставився» – переважно такі коментарі супроводжували тему «Папа Франциск і теологія визволення». Але, окрім використання марксистської методи для оцінки суспільної ситуації, «визволенці» запровадили в теологічний обіг ортопраксис, який означав поворот Церкви від теоретичних дискусій щодо догматичних питань (ортодоксія) до щоденної практики Євангелія в житті. Показовим у цьому контексті є звернення аргентинських священиків з організації «Священики за третій світ» з дещо цинічним відкритим листом до голландських священиків, котрі на хвилі Другого Ватиканського Собору порушили питання скасування целібату: «Не важливо, чи ви одружитесь, чи залишитесь безженні, важливо, щоб у сьогоднішньому світі уприсутнювалось таїнство спасення Ісуса Христа. Але в обставинах 1970‑х це спасення вимагає покінчити з «імперіалізмом грошей»… Ви, голландські священики, є свідками Ісуса Христа і його спасіння у багатій імперіалістичній та експлуататорській землі. Дозвольте звернутися до вас із закликом: хоч ви і в целібаті, проте ви не знали й не були голосом сплюндрованих народів, які несуть тягар наслідків несправедливої економічної політики керівників ваших земель. Сподіваємося, що коли одружитесь, будете в цьому більш успішніші. Але якщо вам подружнє життя не допоможе стати відкритими для всього світу, особливо світу, в якому «закони» міжнародної торгівлі грабують людей, тоді ви зробили лише крок назустріч буржуям. Не забудьте, в той час коли ви ставите питання про право на створення родини, багато бідних третього світу відмовляють собі у цьому, щоб цілковито присвятити своє життя визволенню своїх братів».
Хай там що, але ортопраксис, засадничий принцип теології визволення, Франциск засвоїв добре, навіть в дечому перевершив і самих «визволенців». Останні ж у міжчасі все більше сповзають до рівня «модної» постколоніальної демагогії академічного дискурсу. На власному прикладі Франциск показав, що найкраще дискутувати з теологією визволення не критикою її догматичних відхилень і неправильностей, а використанням її ж власних засобів: практичним утіленням пасхального таїнства спасіння Ісуса Христа та соціальної програми Пресвятої Богородиці: наситити благами голодних, багатих же відіслати з порожніми руками (пор. Лк 1, 53).
