Папа Іван Павло II закінчив свою подорож до чотирьох країн світу: Мексика, Польщі, Ірляндії і ЗСА, де він мужньо, переконливо і з увагою душпастиря обстоював життєздатність Святого Євангелії в сучасному – модерному суспільстві. Думки його проповідей і промов були спрямовані до людей цілого світу. Вони переходили межі католицизму, хоча й не применшували ролі Церкви як інституції. Мільйони людей напевно прислухалися до тих думок, до них тулилися, шукаючи в них тепла надії. Це тимбільше, що заяви Святішого Отця були прямі і від них віяло щирістю. Думки Святішого Отця можна у загальному поділити на дві частини. В них відзеркалюється турбота за сучасний стан Христової Церкви, і бажання безпосередньо запізнатися зі світом, вивчити джерела проблематики для наступних програм-послань. Безпосередня інтенсивність якою позначилися прилюдні виступи Папи Івана Павла II у згаданих країнах вказує також на те, що Апостольський Престіл підозріває, що нинішня структура Церкви, як інституції не є в силі протиставитися ворожим і протилежним наступам. Християнство твердив часто Святіший Отець опинилося в боротьбі з двома головними філософічними течіями. Першою з них являється марксизм — програма атеїстична, ворожа. Друга течія — це секулярний матеріялізм-напрямок, який хоча Церкви прямо не поборює то однак з нею «конкурує».
Отож Папа Іван Павло II, щоби засвідчити перед Богом, історією і світом істинність цих ворожих і небезпечних систем у відношенні до Христової Церкви, вирішив відвідати ті саме країни де ці системи є пануючі… Московська-атеїстична і колоніяльна імперія являє собою без сумніву клясичний приклад де переслідування і фізичне знущання за всякі прояви релігійного життя є оркестроване органами влади. На Заході, а особливо в ЗСА, ліберальний напрямок світосприймання допровадив до напруження і кризи між духовими вартостями і вартостями вигоди, та матеріяльних достатків. Тут тілесні вигоди, ідеологія консумеризму і самолюбство постепенно підточують самі підвалини духовних вартостей спустошують людину… Прийшов час протидії і Папа Іван Павло II ще перед закінченням першого року свого понтифікату рішив, зі Святою Євангелією в руках, розпочати її проповідування по світі, наголошуючи віковічну силу й актуальність слів Святого Письма…
Як вибачливий батько і вирозумілий душпастир, в словах папи немає погроз і осуду. По батьківськи картає й остерігає перед злом. Папа Іван Павло II зі спокійною прецизністю піддає критиці дійсний стан сучасного стану людства, щоби в результаті нинішної ситуації можна було запропонувати альтернативу-вибір між Правдою Святого Письма та правдами Маркса, і ліберального матеріялізму. Виступаючи з програмовою доповіддю перед членами Об’єднаних Націй в Ню Йорку Вселенський Архиєрей мовив між іншим такі слова: «Критична аналіза нашої модерної цивілізації вказує, що за останні сто років вона спричинилися, як ніколи перед тим, до розвитку матеріяльних дібр, але з другої сторони ця сама цивілізація «допровадила до зросту, не тільки в теорії але ще більше в практиці, до цілої низки течій (напрямків), які применшують чутливість до духовної частки життя людини». А в іншому місці перед тою самою світовою Асамблеєю папа Іван Павло II заявив: «Кожний чоловік і жінка є обдаровані гідністю (яка належить) людській істоті, в парі з його чи її власною культурою, досвідом, прагненнями, потенціялом і законними сподіваннями…» Людина в багатьох державах є позбавлена людських прав. Людина стала в’язнем цивілізації й політичних систем. На цьому місці варто пригадати як розцінював взаємовідношення поміж силою безбожности й християнськими ідеалами — віри, надії та любови кардинал Кароль Войтила. Відвідуючи ЗСА в 1967 р. кардинал Кароль Войтила говорив: «широкі круги американського суспільства не усвідомляють собі, що християнська спільнота стоїть перед остаточним зударом між Церквою і анти-церквою, між Євангелією і анти-євангелією. Те, що ми переживаємо (не лише в Польщі) є судом і заразом іспитом 2000-річної християнської культури і цивілізації зі всіми наслідками для національних і людських прав». В дзеркалі повищих слів треба розглядати цьогорічну інтенсивну місію Папи Івана Павла II, до чотирьох країн світу, як програму, що спирається на давних переконаннях. І з моментом вступлення на Престіл Католицької Церкви, папа Івана Павло II рішається особисто і безпосередньо проголосити програму свого понтифікату перед цілим світом. Він вибирається на саму фронтову лінію на поле бою — території де боротьба за національні і людські права є явищем дня: Папа Іван Павло II їде до Польщі. Його батьківщина являється також частинно відкритим вікном — шляхом до якого можна притягнути увагу не тільки рідних земляків але Божий люд, що знаходиться під пануванням московської атеїстичної деспотії. Він проповідує науку Христа. Він закликає до пошанування людських прав і гідности людини. Його місія в Польщі — це виклик московській колоніальній системі. Ще-й-ще Папа Іван Павло II повертається до питання людських прав, свободи релігії і культурно-національної спадщини — справ якими Христова Церква дорожить. Тому поїздку Святішого Отця до Польщі, а радше ціль і мету його подорожі, треба розглядати, як кінець невтральности і пасивности Римо-Католицької Церкви супроти систем «анти-церкви й анти-євангелія». Українська спільнота вітає бадьорий і шляхетний крок Святішого Отця. Ми віримо, що візія вселенського архиєрея включає в собі становище нашої Церкви, не тільки в діяспорі, але на рідних землях і в Польщі.
Наступним тереном зудару поміж Святою Євангалією й анти-євангелією є деякі країни латинської Америки. Тут вже від довгого часу розпаношився т. зв. соціялістично-християнський рух. Дійшло до того, що в деяких католицьких навчальних училищах явно проповідується т. зв. марксистська теолоґія. Поважна частина римо-католицького клєру перебуває в полоні марксистської ідеології… Папа Іван Павло II подорожує до Мексика. Тут на зборах римо-католицького духовенства Святіший Отець пригадує їм, що компромісу між марксизмом і Святою Євангелією немає. Бо вже сама т. зв. теолоґія соціялістичного визволення є повним противоріччям і запереченням духа і науки Святої Євангелії. Але папа не оминув з’ясувати становище Апостольського Престола супроти надуживань, що їх допускаються праві політичні круги в латинських країнах, переслідуючи своїх громадян. І так на окремій зустрічі з представниками урядів країн латинської Америки при Об’єднаних Націях в Нью Йорку Папа Іван Павло II знова повертається до справи непошанування прав людини. Коли ідеологічні мотиви — заявив Святіший Отець і однобічна інтерпретація питання державної безпеки поневолюють людину, позбавляють її законних прав та пригнічують її гідність, то така розв’язка і підхід є нелюдські і немає нічого спільного з християнством. Для американського суспільства папа пропонує альтернативу побудовану на духових вартостях, які виказали спосібність встоятися і конкурувати з такими проявами як матеріялізм, самолюбство, сексуалізм, наркоманія, і т. п. Знова і знова папа знаходить похвальні слова на адресу економічних систем для ЗСА і, взагалі для країн заходу, які спромоглися створити поступ і поліпшення життя людини під матеріяльним оглядом. При цьому однак він не поминув нагоди висловити свою турботу і тривогу до другої сторони тої самої медалі вказуючи що, ця система дає надмірну перевагу самолюбству.
Папа Іван Павло II в українському соборі 4 жовтня Папа Іван Павло II відвідав собор Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філядельфії. Святіший Отець привітав Український Божий Люд словами Слава Ісусу Христу і цим привітом розбудив духовне піднесення. З грудей присутніх понеслося святочне Слава на віки!, і довготривалі оплески. По короткому зверненні в українській мові Вселенський Архиєрей перейшов на англійську мову. В англомовному зверненні Святіший Отець висловив признання Українській Католицькій Церкві. Різнородність обрядів Східних Церков і їх духова спадщина є виявом багатства цілої Вселенської Церкви. Українська Католицька Церква, як й інші Східні Церкви мають право і обов’язок плекати і розвивати свою духову спадщину. Мучеництво українського народу є незаперечним свідоцтвом живучости Української Католицької Церкви. Двічі Святіший Отець видвигає мартиролоґію українського народу у свойому слові. Згадка про минулих і сучасних мучеників українського народу устами папи, сина польського народу, наводить певну паралельність між Церквами і народами Польщі й України. Бо хіба це не був припадок, що Папа Іван Павло II відвідуючи Мексико, Ірляндію, ЗСА і Польщу вперше заговорив про мучеництво у своїй батьківщині а вдруге, і в останнє на клаптику української землі-соборі Помісної Української Католицької Церкви, згадав українських мучеників. Уряд Петрового Наслідника — говорив дальше папа пильно наглядає, щоби Українська Католицька Церква, разом з іншими Східними Церквами, дотримувалися з любов’ю і пошаною особливих правопорядків Римо-Католицької Церкви, які є конечні для добра Вселенської Церкви. Такі правопорядки зберігали попередники Папи Івана Павла II в минулому і їх правосильність буде хоронити нинішний папа. Єдність Христової Церкви вимагає від усіх католиків взаїмної любови і милосердя. Головною передумовою католицької єдности є визнавання Наслідника св. Петра і його Уряду.
Рація і потреби Помісної Української Католицької Церкви вимагає від нас призадуматися над словами Папи Івана Павла II, які він виголосив історично 4 жовтня 1979 р. Важко нам зрозуміти кількакратні пригадування папи вірним Помісної Української Католицької Церкви про потребу нашої вірності і єдності з Апостольським Престолом. Церква, яка за словами самого Святішого Отця, виколисала «велике число мучеників за віру», і, яка «має право і обов’язок розвиватися згідно з її спадщиною» мусить придержуватися правопорядків котрі є для неї чужі, та які загрожують її існуванню відчуває, говорячи делікатно, брак християнської любови зі сторони Апостольського Престолу. Якщо вже говорити про мучеників нашого народу і нашої Церкви то хіба вільно пройти мовчки біля Голови цеї самої Церкви. Чи це належить до познак християнської любови і мужності? Ворожо до нас наставлені деякі члени Римської Курії подбали були вже заздалегідь, щоби в «навечеря» гостини папи до нашого собору і в «навечеря» святкувань Помісної Української Католицької Церкви в Римі в днях 20-23 вересня 1979 завдати вірним нашої Церкви такої зневаги, що її неможливо усунути калькульованими уривками з Постанов II Ватиканського Собору. До цих Постанов Папа Іван Павло II кількакратно повертається у свойому зверненні в нашій катедрі у Філядельфії. Двічі папа покликається на 5 Декрет Постанов II Ватиканського Собору. Цей Декрет являється для Помісної Української Католицької Церкви, так би мовити, фундаментом помісности, якщо брати його до уваги в цілості. В супереч усім нашим сподіванням Папа Іван Павло II у свойому історичному зверненні в нашій катедрі вважав за вказане підтверджувати свої думки тільки вибраними уривками п’ятого Декрету про Східні Церкви ІІ-го Ватиканського Собору. Тому, наводимо повністю п’ятий Декрет про Східні Церкви за видавництвом оо. Василіян, Рим-1965. «5- Історія, передання та численні церковні установи дають прегарне свідчення, як дуже Східні Церкви заслужились для Вселенської Церкви. Тому Священний Собор не тільки належно оцінює та справедливо похваляє цю її церковну й духовну спадщину, але також вважає її за спадщину цілої Церкви Христової. (На цьому місці папа кінчає цитату п’ятого декрету). Тому й торжественно заявляє: Східні, так як і Західні Церкви мають право й обов’язок рядитися своїм окремим правопорядком як таким, що допоручається шани достойною старинністю, є відповідний звичаям своїх вірних та виглядає відповідніший для забезпечення добра душ». Як бачимо з повищого декрету то вселенський архиєрей проминув якраз ту частину п’ятого декрету, яка для нас має найважливіше значення. Дальші коментарі хіба є зайві…
