Папа Іван Павло ІІ відвідав Українську Папську Колегію у Римі при Джанікольо

16 січня 1983 р. Папа Іван Павло II склав спізнену, незалежну від нього в наслідок курійних римських маніпуляцій, візиту Українській Папській Колегії ім. св. Йосафата у Римі.
З приводу ювілейних святкувань колегії у Римі Папа Іван Павло II виголосив окрему промову, що згодом появилась українською мовою на сторінках «Осерваторе Романо»
за 17-18 січня 1983 р. Ця сама промова і відповідні інформації були надруковані
поруч із українською також італійською мовою. Повний текст промови Папи Івана Павла II,
що була поміщена в «Осерваторе Романо» українською мовою, друкуємо нижче.

Редакція

ВЛАДИКО КАРДИНАЛЕ, ВСЕЧЕСНІШІ БРАТИ У СВЯЩЕНСТВІ,
НАЙДОРОЖЧІ СЕМІНАРИСТИ!

Я радо прийняв запрошення,— тільки що стало воно можливим,— щоби з вами відсвяткувати щасливий Ювілей цієї Папської Української Колегії Святого Йосафата.

Із щирою приємністю вітаю Його Еміненцію Кардинала Рубіна, Префекта Священної Конґреґації Східніх Церков, і Його Преосвященство Мирослава Марусина, Секретаря тієї ж Священної Конґреґації, від якої залежить ця Колегія; також Всечеснішого Отця Ісидора Патрила, Протоархимандрита Василіянського Чину Святого Йосафата, того Чину, якому доручено керівництво Колегією. Вітаю Високопреподобного Отця Ректора і дякую йому за ввічливі слова, які він звернув до мене і, разом з ним, вітаю теж усіх, які тут зібралися, щоб відзначити таку щасливу подію. Окреме привітання звертаю до Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії, які з самих же початків по-материнському віддаються своїй непомітній, але цінній праці в цьому заведенні.

Величавий будинок цієї вашої Колегії нагадує незвичайну щедрість Папи Пія XI, який, схваливши цю дбайливість Святої Столиці про Українську Церкву, бажав, щоби спорудити цей новий будинок, в якому гідне пристановище мала б та Семінарія, яку Папа Лев XIII оснував під кінець минулого сторіччя.

Ця Колегія є дійсно гарна своїм чарівним положенням і панорамою, на якій вона височить. Але вона є ще кращою тому, що в ній проквітає для Христа надія Української Церкви. А тією надією є ви, дорогі семінаристи, що зростаєте у цім священнім гуртожитку, виховуючись у знанні й побожності, з огляду на ті ваші майбутні завдання, які вам доручиться на служіння стадові Христовому в дорогім Українськім Народі. Під час цих моїх відвідин сердечно бажаю заохотити вас, щоб ви добували всіх зусиль та приготовлялися до вашого майбутнього служіння, намагаючись набути міцну духовність і тривке інтелектуальне виховання.

Папа Пій XI, на авдиєнції 13 листопада 1932 року звернув до Ієрархії й Української Семінарії слова заохоти, які я нині з приємністю нагадую: «Не можна забувати про потребу знання,— казав він,— але, насамперед, потрібно змагатися за набування побожности». Йдучи ж за св. Павлом, він ще додав: «Знання без святости — це суєта, це блискуча порожнеча, це холодний інтелектуалізм» (Див. І Кор. 8,2; 13,2).

Моя думка звертається зосібна до вас, студенти теології. Теологія — це повсякчасний діялог між наукою і вірою, але такий діялог є будуючий лише за умовою, що віру буде сповняти любов.

В одному документі, опублікованому кілька років тому Священою Конгрегацією Католицького Виховання, щодо цього дається ось таке завваження: «Тому, що предметом теології є правди, які є засадами життєвого й особистого зобов’язання чи то для кожного віруючого, а чи й для спільноти, якої він є складовою частиною, то має вона духовну величину. Тим то й теолог у своїх дослідах і студіях не йде по лінії чистого інтелектуалізму, але підкоряється вимогам віри, дедалі більше здійснюючи свою життєву злуку з Богом, щоб Його вносити у життя Церкви» (Рим, 1976, стор. 11).

До цього начебто відкликається св. Йосафат, під якого іменем і в якого опіку віддано цю Колегію. Бо св. Йосафат, згідно з василіянською традицією, представляється, як зразок знання і святости. Власне його життєвим зобов’язанням було особисте освячення аж до геройського свідчення мучеництва, яке в ньому стало печаттю бажання і змагань за Єдність Церкви. І це підкреслила візантійсько-слов’янська літургія, представляючи св. Йосафата як промінний світильник: «Як світильник за життя розблис і як добрий пастир пролив свою кров за своїх овець».

Собор Ватиканський II, як відомо, відкрив нові можливості на шляху досконалої Єдности Церкви, здійснивши надійне наближення між тими, що вірують у Христа і поділяють дар того самого хрищення, завдяки якому ми є учасниками єдиного Отця небесного.

Ви ж, наскільки члени Української Католицької Церкви, живо відчуваєте і собою представляєте прагнення Господа,«щоб усі були одно» (Ів. 17,21), і бажанням вашого юного серця пришвидшуєте момент такої вельми побажаної єдности. Витривайте на цім благословеннім шляху та приготовляйтеся, щоб завтра, за прикладом св. Йосафата, стати невтомними подвижниками цієї Святої Справи.

Бажаємо вам теж нагадати, що вашим життям, молитвами і вашими студіями можете спричинитися до наближення до тієї мети за посередництвом того, що звичайно називається «духовний екуменізм» (Собор, декрет «Встановлення Єдности», 4.7).

Вже недалеко «Тиждень Молінь за Єдність». Нехай він стане вам привілейованою нагодою для особистого зросту в любові та більш наснаженої молитви, в духовній співзвучності з усіма тими, що тими днями возноситимуть особливі благання до єдиного Господа Церкви. Цим ви вельми спричинитеся до шукання і виблагання повної церковної злуки.

Не можу закінчити цього короткого слова, щоб моїх думок і почуттів не звернути до всіх українських церковних Громад: і до тих на еміграції, що в різних країнах витривало стоять при своїй активній вірі, і до тих, які на батьківській землі живими втримують традиції славного минулого. У сім я даю запевнення мого невпинного і дбайливого піклування. Нехай за всіх підноситься до Бога моя молитва, щоб усі вони, за прикладом св. Йосафата, дедалі більше відчували тісну злуку з осередком католицької єдности.

З цими думками, складаючи Господеві подяку за ті добродійства, якими він з такою щедрістю обдарував цю дорогу Колегію з самих же початків, висловлюю побажання, щоб вона і надалі виховувала майбутніх священиків для Української Церкви, впоюючи в них оцей надхненний ідеал св. Павла: «Божий чоловік досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2 Тим. 3,17).

Ці побажання довіряю заступництву Приснодіви Богородиці,
вділяючи з усього серця всім моє апостольське благословення.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>