Так, із одного боку, в період великих християнських свят ми бачимо у мас-медіа повідомлення про те, скільки подарунків на свято Миколая завезли нужденним, приміром, представники молодіжних християнських спільнот Львова, а з другого – не помічаємо, наприклад, цікавих, великих за обсягом репортажів про прощі тієї ж християнської молоді до великих відпустових центрів України та Європи загалом. А їх тепер не бракує у зв’язку з «безвізом» та більшою можливістю молоді, аніж 10 років тому заробити собі на поїздку. Такі публікації духовно зорієнтували б дезорієнтовану в ціннісному вимірі студентську молодь, яка лише останніми роками почала відчувати духовну опіку академічних душпастирів Львівської архиєпархії при закладах вищої освіти міста. Є й інші приклади. Зокрема, до теми потенційних можливостей тієї ж благодійності у святковий час можна віднести практику спільних трапез для нужденних – про це майже ніколи на сайтах Львова чи в друкованих ЗМІ не писали. Також не знайдете там роздумів на тему соціального служіння УГКЦ. Натомість у медіа можна зустріти коментарі під відповідними статтями про те, як це «погано», що священики їздять на дорогих автомобілях, а їхні парафіяни не можуть краще від них матеріально жити.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу
