Паралельна літургія

Традиція «тихих» молитов має ще інший побічний ефект: вони провокують дублювання в літургії. Те, що не висловилося церквою у літургійній молитві, обов’язково тягне за собою висловлення його в особистій. Найкращий приклад – молитви перед причастям. Самі чини нашої літургії містять прекрасні молитви приготування до причастя (перед молитвою «Отче наш») і подяки за нього (перед заамвонною молитвою). Але оскільки вірні їх не чують, а священики часто мусять мовити дуже швидко, щоби встигнути сказати «виголос», ці молитви не сприймаються ні як приготування, ні як благодарення. Відтак із часом і для священика, і для вірних була додана особлива (колись приватна) молитва «Вірую, Господи, і ісповідую…» для того, щоби приготуватися до причастя, і навіть її не мовлять спільно священик і церква, а кожен для себе. Так само кожен для себе співає/мовить херувимську пісню «Ми херувимів тайно являючи …», підкреслюючи цим глибинне розділення між клиром та вірними. Був час, коли священики співали цей піснеспів разом із вірними, вносячи Святі Дари із проскомидійника, який був поза межами храму, до святилища. Нині триразове рецитування священиками його є лише даниною колишній традиції – такою як виголос «Двері, двері …» чи «В мирі вийдім».

Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>