Пастирський лист Синоду єпископів святої Польської Автокефальної Православної Церкви до своїх духовних дітей в Ісусі Христі з нагоди 1000-ліття Хрещення Руси

Возлюблені в Христі браття і сестри!

В 1988 році сповняється 1000-ліття хрещення Руси. Це величавий ювілей! Не кожному поколінню дана така можливість радости, як нам.

Коли ми хрестимося знаком хреста святого, з глибини душі промовляємо в молитві подяку: «Хвала Тобі, ласкавий Боже наш, на віки!». Світлість Христової віри поступово проникала крізь темноту пануючого поганства на нашій слов’янській землі. Подібно, як сонце поступово збільшує силу свого світла під час сходу, в апогеї досягає найбільшого ефекту, так як з’явилося Сонце Справедливости, Христос Бог наш, Ісус Христос — правдива світлість, наповнюючи наших предків-поган своєю світлістю і наші предки «побачили велике світло, тим, що сидять у країні тіні смертної світло засяяло» (Мт. 4, 16). У повній ласкавій події, що мала місце 1000 літ. тому, повнотою світлости Христової була просвічена Київська Русь, коли довершилося хрещення киян у водах Дніпра. Хронікар писав: «Радувалося небо і земля», а святий рівноапостольний великий князь Володимир складав Богові подяку за той великий день. «Цей день, котрий створив нам Господь Бог, радуймося і веселімся» (пс. 117, 24), як сказав пророк Давид ще 1000 літ перед народженням Христа. Той день, великий і святий, об’явився у Вифлеємі, на Голготі, на Божому гробі, у дні святої п’ятидесятниці в багатьох місцях земної кулі, а також у Києві. Відтоді цей день розлився, світячи світлом Христа на різні сторони на схід, на північ і на захід.

Що відноситься до заходу, то його освячення на слов’янських землях почалося далеко скоріше перед хрещенням Польщі (966 p.). Власне, туди, на захід, на Велику Моравію, прибули святі брати Кирило і Методій в 865 р. і принесли із собою перекладене Євангеліє і деякі тексти літургічних обрядів. В цьому велика заслуга велико-моравського князя Ростислава. На його прохання були прислані з Константинополя святі брати, що походили з Солуня. Слід сказати, що з того часу віра Христова почала проникати на терени західніх і північних слов’ян Як твердять деякі дослідники історії того часу, не було хрещення Польщі, подібного до хрещення Руси в Києві. Без сумніву, князь Мєшко І був хрещений учениками святого Методія. Був також одружений з чеською княжною Добрувкою, близькою за вірою і впливами до східньої християнської культури й літургії.

Перехід Мєшка під вплив Риму і римської літургії був подиктований добром його князівства і слов’янських племен, гноблених агресивними германськими племенами. З цього приводу Мєшко шукав оборони в Римі і її знайшов. На початку місії учні св. Методія були здержані й відкликані. Тоді, в XI сторіччі, східне слов’янське християнство було прогнане і запроваджено латинську форму християнства. Галл Анонім закрив уста слов’янським хронікарям і широко відкрив двері для хронікарів латинських звичаїв. Не багато залишилося слідів по тих часах. Всі пам’ятки по слов’янській місії були безповоротно знищені.

На щастя, однак, не всі. Залишилася стара особлива пам’ятка — це молитва до Найсвятішої Богородиці Діви Марії: «Богородице Діво, Богом славлена Марія…». За змістом і формою — це східньо-візантійська пісенна молитва, відома серед польського народу досьогодні, в пам’ять свв. братів Кирила і Методія як опікунів польського народу. Авторами пісні «Богородице Діво» були свв. брати або один з їх учнів, св. Ґоразд або св. Климентій з Охриди.

Які ж незбагнені є діла Божі! В 1947 p., на західніх землях Польщі, у Вроцлаві, була відкрита православна парафія. Після тисячі й сто роках східне православ’я повернулося знову на своє Богом призначене місце, щоб не могти супротивлятися святій Божій волі. Правиця Божа під час місій св. Методія щедро засадила свій виноградник. В ті часи були єпископи в Смоґожі, Перемишлі, Камені Поморськім і Кракові. З Кракова єпископ був перенесений до Вислиці і на місце його катедри було засновано архиєпископство і латинську катедру. Король Казимир Великий пробував унормувати проблеми православ’я, просячи в 1370 р. Візантію прислати до Галича митрополита, що й було виконане. Митрополит Антін навів канонічний порядок на сході Польщі. Ядвіґа, дружина великого литовського князя і короля Польщі Володислава Яґелли, королева Польщі, також цікавилася долею православного народу і по коронації боронила православних, це полягало в тому, що вони були цілком зрівняні у правах з латинянами. Сталося це в 1387 р. у зв’язку з прилученням Червоної Руси до Польщі. В той спосіб у Польщі була запроваджена рівність усіх віруючих, згідно з правом. Остаточно проблема ця була розв’язана в Людовій Польщі, за що ми повинні бути вдячні.

Коли на Заході православ’я було майже знищене, то тоді по охрещенні Києва незабаром розійшлося до етнічних кордонів польсько-латинського населення. Двома течіями християнство православної віри просякало до нашої країни. Перша — з Великої Моравії, але в наслідок латинської експансії була здержана й майже знищена, а друга з Київської Руси, маючи дуже сильні імпульси активної діяльности, з успіхом розвивалася.

Таким чином, східне джерело слов’янського християнства було сильніше від західнього. В наслідок того дійшло воно аж до кордонів Кракова.

В наслідок конфронтацій тих течій та історичних подій аж до 1947 р. кордони східнього і західньо-латинського християнства переходили недалеко від Кракова, вздовж ріки Висли. Так менш-більш зарисовувались кордони східніх впливів. На захід від цих кордонів простягається латинське християнство.

Що принесло із собою християнство, а головно на наші землі? Поперше, воно поєднало наші народи із світовою культурою. Постав розвиток у всіх напрямках життя наших предків. Подруге, через широко відкрите вікно Христової любови наші предки були просвічені світлом Христової Євангелії. Жорстокі погани перемінилися у високоморальний нарід. Як сказав Ісус Христос: «Царство Небесне є подібне до розчину, що його готує жінка й кладе в три мірки муки, аж поки не вкисне все» (Мт. 13, 33). Божа правиця вложила цей розчин в уми й серця наших предків, перемінила їх духово в нову людину, зродилась з Духа Святого в тайні хрещення кожного особисто. (Ів. З, 3-10). Потрете, зродилася освіта. Церква стала місцем голошень євангелії, виховником і сторожем правдивої віри, багатим розсадником мистецтва, малярства й архітектури. Одним словом — Церква стала сильним вогнищем всестороннього відродження цілих народів. Аскети проникли в непрохідні місця на густо заліснені землі сходу, півночі й заходу, що сприяло відродженню духа народів, а з них вийшли святі, Божі й визначні люди. Почетверте: незабаром розпочато будову Божих святинь, а також світських будівель на зразок великої Візантії.

Неможливо в короткому нарисі вичислити всі аспекти впливу слов’янського християнства на наших предків і на нас самих аж досьогодні.

Згідно з хронікою «Повість временних літ», апостол Андрій на київських горах поблагословив ті землі й сказав, що тут засяє ласка Божа, як і потвердила історія.

Це великий ювілей! Це є наше свято, дітей Божих, зібраних разом в одній, в святій загальній і апостольській Церкві. Це день народження Церкви на наших землях, що їх доля під тиском Заходу була різною. Однак Церква живе і* діє. З нами Бог, і ласка Духа Святого, і святість Христа, і опіка Матері Божої.

По Другій світовій війні розвинулось православ’я на заході нашої батьківщини. Минуло майже 1100 літ від часів свв. Кирила і Методія і їх учеників свв. Ґоразда і Клементія з Охриди та інших. Хто ж би подумав, що православ’я відродиться? Воля Божа є всемогуча, і не можна їй противитися. «Трудно йти проти сусідів», — сказав Ісус Христос до Савла.

Як вже було сказано, 40 літ тому, в 1947 p., засновано православну парафію у Вроцлаві, а в 1951 р. прибув на західні землі православний єпископ Михайло Кедров, єпископ Вроцлавський і Щецінський. Сьогодні там існує 40 парафій. На Вармі та в Мазурах — 30, в горах Лемківщини — 35, а в Перемишлі відновлено давню перемишльську єпархію після триста років її летаргічного сну. Незбагненна Божа воля відродила стародавнє православ’я, як живий вогонь-світло, про що свідчить існування святого православ’я власне на тих землях.

Греко-католицька Церква будить особливе зацікавлення в історичному аспекті також і сьогодні. Після персональної унії Польщі й Литви (в Креві 1385 p.), державної в Люблині (1569 р.) і нарешті церковної в Бересті (1596 р.) — роблено спроби об’єднання душ православних і римо-католиків. Якщо перші дві унії виявились сприємливими для Литви і вдалими для Польщі, то третя, можна сказати, виявилася невдалою для обох сторін, а навіть виразно негативна у своїх наслідках. Вона внесла розлам і у наслідок цього виникла ідея унії, бо не була вона переведена згідно з Божою волею, а згідно з людськими плянами по відношенні до Литви і її православного населення.

Ця унія була ведена неморальними методами. Уведено її впродовж 250 років. Ця унія принесла необчислимі нещастя, море сліз православного населення, аж почався її упадок, як надійшов 1839 рік. Потім прийшов рік 1875 на Холмщині та рік 1946. у Львові. Наші брати греко-католики залишилися у висліді без ієрархії і були залишені напризволяще. Ніхто ними не турбувався. Вони зостались залишені самі на себе після ліквідації Греко-католицької Церкви аж до Собору Ватиканського II.

Цієї Церкви на Україні вже немає, вона офіційно не існує. І що далі? Частина наших братів повернулась на лоно нашої Православної Церкви, що прийняла їх по-братньому, даючи їм можливість жити їх церковним життям, в повному розумінні того слова.

Яка є доля Греко-католицької Церкви, що перетривала майже 250 літ?

В житті цієї Церкви виникло щось нового. Римо-католицька Церква покликала до життя, на руїнах Греко-католицької Церкви, т.зв. Українську Римо-католицьку Церкву із східньою літургією. Української літургії римо-католицького характеру немає. Це означає, що греко-католики властиво є римо-католиками, а тільки для старшого покоління залишено східню літургію. Берестейська унія мала за ціль зліквідувати православ’я на користь традиції латинників. Тепер стало ясно, що це не було поєднання, а прозелітизм, реалізований різними засобами.

В епосі діялогу і прямувань до єдности ми, православні, не можемо годувати довір’я до діяльности Римо-католицької Церкви так довго, поки не буде остаточно розв’язана справа унії. Згідно з опінією деяких західніх богословів унія була великим досягненням і найбільшим добром Церкви, як особливо важний вклад в початки екуменізму. На це, однак, рішуче відповідаємо: НІ! Нашим братам греко-католикам залишилось одне: схилити покірно голови і прийняти латинські традиції. Здається, що немає іншого виходу. Чи ж маємо розстатися з Вами, Брати і Сестри? Чи ж розійдуться наші дороги? Чи ж конечно мусите зірвати зв’язок з вашими предками, які прийняли святу Євангелію від свв. Кирила і Методія і Київської Руси?

Отже в тисячоліття хрещення наших земель подумаймо, куди маємо йти дальше? Ходім разом, по дорозі, яку вказав нам Бог і яку вибрали наші предки — одна загальна апостольська Церква.

Наша ціль бути вірними Церкві, зберігати її незмінну догматичну науку і її властивості, як скарбницю духа св. Євангелії.

В об’явленні св. Івана Теолога Бог сказав до ангела Церкви в Смирні: «Будь вірний аж до смерти, а дам тобі вінець життя» (Ап. 2, 10).

Тепер, в день великого ювілею, святого хрещення Руси, Бог говорить до кожного з нас: «Перестань боятися того, що будеш терпіти. Це диявол має декого серед вас, кинути до в’язниці, щоб вас випробувати, а будете переносити знущання… Будьте вірні до смерти» (Ап. 2, 10).

Тому, возлюблені Брати й Сестри, присягнім вірність Богові та його святій Церкві, вірність до смерти, тобто назавжди через майбутні покоління до Його остаточного суду, коли прийде Його поворотний святий прихід. Складім подяку Богові, св. Трійці Єдиному Богу — Отцеві, і Синові, і Святому Духові за Його велике милосердя і святу любов до наших предків і до нас, їхніх нащадків. Яка ж то безмірна радість і щастя в сльозах радости переживати духову єдність і зв’язок святої любови, в повній ласці й пориву контемпляції тої великої події, коли під Києвом «радувалось небо» в 988 році.

Це «радується небо», радіє над нами і над нашою землею, коли йдемо вірно слідами наших предків. Це є наша дорога, єдина дорога, яка провадить через земське життя до вічности, до Христа, до осель Отця небесного. Вічна пам’ять всім оборонцям і заступникам святої православної віри.

Вдячність Тобі, Боже, на віки!

Поблагослови, Боже, початок нового тисячоліття Твоєї ласки. Амінь.

В столичному місті Варшаві,

29 вересня 1987 р.

+ Василь Митрополит Варшавський і цілої Польщі
+ Сава Архиєпископ Білостоцький і Ґданський
+ Адам Єпископ Перемишльський і Новосандецький
+ Семеон Єпископ Луцький і Познанський
+ Яремій Єпископ Вроцлавський і Щецінський

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>