Слово з нагоди 90-ліття редактора Миколи Галіва
Як відомо, слово «патріарх» вживається нами не лише у значенні титулу єпископа, головуючого в патріархії, чи, як у східному християнстві, зокрема в православ’ї, для визначення титулу глави автокефальної церкви або ж деяких римо-католицьких архиєпископів Венеції чи Лісабону. В творах української літератури та в українській народній творчості це слово вживається і стосовно старших та мудрих людей, предків, дідів та прадідів, кобзарів, січових дідів та ін.
Без перебільшення Миколу Галіва, який наприкінці цьогорічного червня відзначив своє 90-ліття, ми можемо назвати не лише патріархом української журналістики в країнах поселення, але й патріархом (вибачте за тавтологію) українського Патріархального руху – цього доволі широкого і досить потужного громадського угруповання українців, яке майже півстоліття тому створили з метою домагатися патріархального устрою Української Католицької Церкви.
У 2(441) числі греко-католицького аналітичного видання «Патріярхат» за 2014 рік, редактором якого понад чверть століття (1977 – 2002 рр.) був Микола Галів, зокрема, йдеться, що Україна пережила найстрашніший період з часу радянського терору. Викрадення, побиття, залякування, фабрикування судових справ, убивства… Події 20 лютого перевершили навіть цинізм радянських бонз. У білий день спецпризначенці відкрили прицільний вогонь по беззбройних протестувальниках в центрі столиці. Загинуло не те що багато, загинуло дуже багато людей… Ці події вже назвали другим найбільшим у повоєнній Європі вбивством мирного населення після сумнозвісних подій у боснійській Сребрениці. Якщо зважити на те, чому той, хто віддав наказ стріляти, пішов саме цим шляхом, стає ще більш моторошно. Моторошно від того, як зло може глибоко увійти в наш світ і дмухнути своїм холодним подихом прямо нам в лице… Слід наголосити, що часопис «Патріярхат», якому вже близько півстоліття, за твердженням його довголітнього редактора Миколи Галіва, «…зародився в бурхливі роки після ІІ Ватиканського Собору, коли наша Церква відчула на собі наслідки різних карколомних процесів як зсередини, так і ззовні, що так чи інакше заторкували її буття. Вся історія тих років може бути відчитана сьогодні на сторінках «Патріярхату». В майбутньому не один дослідник історії УГКЦ ХХ століття гортатиме сторінки часопису і не буде розчарований…»
Якраз Другий Ватиканський Собор і його рішення сприяли активнішій участі мирян в житті Церкви та причинились до постання українського Патріархального руху, одним із чолових діячів якого став Микола Галів. Тоді соборові отці підтвердили, що роль мирянина не обмежується тільки обов’язками, але й включає права та відповідальність за долю Церкви. І започаткований тоді Патріархальний рух визначену Собором роль мирян здійснював на практиці. Слід також наголосити, що Другий Ватиканський Собор став незрівнянно великою подією в історії Христової Церкви, бо визначив нові шляхи здійснення Господнього «щоб усі були одно», а Святіший Отець Іван ХХІІІ, за ініціативи якого був скликаний цей Вселенський Собор, відкрив нову епоху для цілої Христової Церкви, сприяв діалогу з Православними Церквами і подав руку миру та злагоди цілому християнському світові. В нинішніх українських реаліях, коли Кремль розпочав відверту військову агресію проти України, анексувавши Крим та інспірувавши кровопролиття на Донбасі, всі українські Церкви повинні об’єднати свої зусилля не лише задля зміцнення рідної віри та національного духу, але й задля збереження української державності як такої.
З редактором Миколою Галівим, який відсвяткував своє 90-ліття, мене єднає багаторічне листування: десь із кінця 1990-их ми неперіодично, час до часу, обміюємося поштівками, листами, короткими записками з приводу різних пам’ятних дат та історії визвольної боротьби під егідою ОУН, УПА та УГВР.
Народився Микола Галів 29 червня 1924 року в селі Літиня поблизу Дрогобича на Львівщині. Вже тепер далекого 1938 року став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН), мав організаційні псевда Дир, Коваль, Співак. За німецької окупації закінчив бухгалтерські курси та сільськогосподарську школу в Дрогобичі у 1941 – 1942 роках. Згодом був арештований гестапо за підпільну діяльність, сидів у берлінській тюрмі на Александерплац у 1943-ому, після чого був засланий німцями до табору примусової праці в околицях Берліна. Під час американської окупації Західної Німеччини в 1945 році навчався у таборовій гімназії в Авгсбурзі, середню освіту здобув у Регенсбурзі, згодом студіював на агрономічно-лісовому факультеті знаменитого навчально-дослідного закладу українства на чужині – Українського Технічно-Господарського інституту (УТГІ) в Регенсбурзі. Студії закінчив у 1950 році дипломом інженера-лісівника. До речі, в період 1945 – 1952 рр. до цього інституту були прийняті на навчання (іматрикульовані) на всіх факультетах УТГІ 1290 студентів(!), з яких закінчили навчання із дипломами 307, педагогічний склад налічував 219 осіб (у тому числі 62 професорів, 45 доцентів, 91 лектора і 29 асистентів), які походили з різних земель України, з-поміж них було багато висококваліфікованих фахівців. У 1945 – 1951 рр. в УТГІ були видані або перевидані 47 підручників, виходили друком «Вісті УТГІ», «Наукові Записки» і «Науковий Бюлетень УТГІ», ректорами УТГІ в Німеччині, коли там студіював Микола Галів, були Віктор Доманицький та Борис Іваницький, пізніше П. Савицький, Р. Єндик, М. Коржан, І. Ковальський, а останім ректором інституту став мій земляк-полтавчанин з гончарної столиці Опішні Іван Майстренко.
В УГТІ Микола Галів студіював і журналістику. Професорська рада дала йому титул доцента. У повоєнні роки був обласним провідником Юнацтва Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН) в Регенсбурзі та його околицях, де мешкало чимало українців. На початку 1950-их вивчав право в Українському Вільному Університеті (УВУ), в той же час був тереновим провідником Юнацтва ЗЧ ОУН на Західну Німеччину і членом проводу Юнацтва ЗЧ ОУН. Наприкінці 1940 років став головою Української Студентської Громади в Регенсбурзі, а на початку 1950-их – головою Союзу Українських Студентів в Німеччині (СУСН), був членом редколеґії журналу «Фенікс», офіціозу Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (ТУСМ).
Наразі Микола Галів є провідним членом ОУН за кордоном (ОУНз), довголітнім членом її політичної ради, певний час працював у редакції знаменитих часописів «Сучасна Україна» та «Українська Літературна Газета», був членом управи клубу «Крапка над «ї» в Мюнхені. У 1956 році прибув до США, де працював у різних інженерних фірмах. Там, за океаном, разом із редактором Романом Ільницьким зорганізував на теренах США організацію Однодумців ОУНз і став її секретарем.
Як активний журналіст та громадський діяч Микола Галів плідно дописував до газет «Сучасна Україна», «Український Самостійник», «Вільне Слово», «Свобода», «Америка», «Українське Життя», «Прометей», часописів «Нові Дні», «Овид». Як я вже зазначав, був довголітнім редактором журналу «Патріярхат» та провідним членом Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) і Українського Патріярхального Товариства в США (УПТ), довголітнім менеджером Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в США (НТШ-А).
Як на мене, особливим етапом у житті та діяльності Миколи Галіва є його натхненна праця в Українському Патріархальному Товаристві та Об’єднанні – цих видатних громадських інституціях, створених з метою домагатися патріархального устрою Української Католицької Церкви на чолі з тодішнім Верховним архиєпископом Йосифом Сліпим. Завдяки в тому числі й зусиллям Миколи Галіва УПТ висилало петиції, влаштовувало маніфестації і пропагувало серед українців та чужинців ідеї патріархату і помісності, видавало і продовжує видавати часопис «За Патріярхат» (від 1977 р. – «Патріярхат») та інші видання, налічує понад 30 відділів і майже 2500 членів. Товариство мало осідок в Нью-Йорку, відділи у Філадельфії та Детройті. Подібні товариства постали в Австралії, активними членами яких були мої приятелі – нині покійний інженер Мирослав Болюх та уродженець Боснії Антін Ґралюк. Осідки товариства були створені й у Аргентині, Бельгії, Канаді, Німеччині, Великій Британії, Франції та інших країнах поселення й разом створили Українське Патріархальне Світове Об’єднання. Лише для загальної ілюстрації видатної праці та визначних здобутків Микола Галіва в українському Патріархальному русі зауважу, що в досить ґрунтовній збірці «Матеріяли до історії українського патріярхального руху (1963-2001)» (упорядник Андрій Сороковський, львівське вид-во «Свічадо», 2009) прізвище пана Миколи згадується в контексті діяльності серед інших провідників цього товариства близько 40 разів(!). Видатними його працями в цій площині є «Асоціяція Українців в Америці» та «У шістдесятиріччя єрейських свіячень Патріярха Йосифа». Крім того, Микола Галів зредагував збірку доповідей «Метрополія Нью-Йорку Слузі Божому Андреєві у п’ятдесятиріччя його смерти», входив до складу редколегії ІІІ Збірника УГА-УТГІ й натепер часто виступає з доповідями та дописами на політичні і церковно-релігійні теми.
Микола Галів і досі провідний та активний член Середовища УГВР, активний член колись знаменитого Українсько-Єврейського Товариства, виявив себе раніше як член-засновник «Клубу Круглого Стола» в Нью-Йорку, став членом управи Фундації Приятелів Енциклопедії Україна та багатьох інших організацій і товариств світового українства.
Цієї літньої днини, коли Україна переживає дуже тяжкі часи, пов’язані з відвертою, нахабною та кривавою московською агресією і нещадним терором супроти українців на Донбасі й окупацією Криму, життя все ж таки триває, бо українство як нація та ідея невмируще. Хочеться заслати нашому Ювілярові, правдивому українському патріотові й патріархові українського Патріархального руху та вітчизняної журналістики Миколі Михайловичу Галіву свої традиційні зичення і нагадати про пам’ять: з роси і води Вам, шановний пане Миколо, многая та благая літа! Українці на Рідних Землях добре пам’ятають Вас та Вашу видатну працю для добра України і її народу!
Олександр Панченко, доктор права Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області
