У вівторок, 1. квітня цього року, прийшло до нашої Редакції найновіше число півофіціозу нашого Блаженнішого Первоієрарха «Вісті з Риму»*, з 26. березня 1975, а в ньому найбільш офіційна стаття — «Соборне Великоднє Послання Ієрархії П. У. К. Церкви», а під ним підпис: Йосиф (Сліпий-Коберницький-Дичковський) — ПАТРІЯРХ і Кардинал і проч. Це перший офіційний підпис Блаженнішого Йосифа: патріярх, на який Українська Спільнота в цілому світі нетерпляче чекала, і який викликав велику радість та підняв всіх угору.
Те, чого увесь нарід бажав, за що ми всі благали Всемогучого Бога у наших приватних і літургічних молитвах, чого ми домагались у наших листах до найвищих властей церковних, у наших часописах, на різних зібраннях, за що нас вороги тієї нашої ідеї — власного патріярхату нашої Церкви — осуджували і ненавиділи, — сталося фактом.
Відколи — в лютому 1963 року — вийшов на волю з 18-літньої московської каторги Галицький Митрополит Йосиф Сліпий і відколи він, осяяний німбом ісповідництва і терпінь за свою віру в Бога, за свою прадідну Церкву і за найвищі ідеали її і всього Українського Народу, та поставив на II. Сесії Вселенського Собору в Римі історичний внесок на піднесення Київської Митрополії до гідности Патріярхату, а Соборові Отці з цілого світу прийняли його внесок схвальними оплесками, — відтоді справа Київсько-Галицького Патріярхату стала найпекучішою проблемою Української спільноти у всіх країнах Вільного світу, біля якої оберталися наші думки, наші бажання, наша праця і наші зусилля, які вели до того, щоб Найвищий Зверхник Вселенської Христової Церкви проголосив цей історичний внесок Митрополита-Ісповідника «urbi et orbi» і щоб Галицький Митрополит — у міжчасі піднесений Апостольським Престолом до гідности Верховного Архиєпископа з патріяршими правами — був офіційно проголошений патріярхом Української Помісної Церкви.
Ідея патріярхату Української Церкви була провідним мотивом всієї праці нашого Патріярха, так наукової і виховної, як і архипастирської, але дозріла вона і скристалізувалась у серці цього Лицаря Божого на далекому засланні, в каторзі ворога, серед важких фізичних і моральних терпінь у нелюдському й кривавому режимі, серед голоду, холоду і тяжкої праці та серед темних сибірських ночей — і він поставив її перед очі найвищих представників цілого християнського світу, замраченого і спантеличеного московсько-комуністичним обманом і брехнею. А для Українського Народу ідея патріярхату стала іскрою святого огню Прометея, яка розбудила його і сповнила серце його гарячим бажанням — підняти героїчну Церкву свою на належну їй висоту для більшої сили її і кращої долі Народу. І він, розігрітий огнем святої ідеї, пішов за своїм Мойсеєм та ввесь час працює і змагається за здійснення тієї святої ідеї.
І хоч згода Отців Вселенського Собору після поставлення внеску Геройським архипастирем Християнської України, у жовтні 1963 р., прогомоніла і «забулась» у колах, що були обов’язані цей внесок зреалізувати, а політики Ватикану станули до нечуваного і шкідливого для всієї Церкви діялогу з представниками московського атеїстичного режиму, хоч деякі свої духовні провідники були також захитались, то святий огонь прометеївської ідеї не перестав горіти і палав щораз могутніше в серцях великої більшости цих провідників, і душпастирів, і національно-культурного проводу Божого люду, словом, ввесь нарід всюди і при кожній нагоді та всілякими способами домагався патріярхату для своєї мученицької Церкви і всім серцем бажав собі, щоб Блаж. Верховний Архиєпископ, наділений патріяршою властю, прийняв по закону титул патріярха.
Господь Бог Всемилостивий — зглянувся на нас, на пролиті нами кров і сльози, на руїну нашої Церкви і всього нашого духовного і національно-культурного життя та допоміг нам і благословив наші змагання і післав нам Патріярха як запоруку нашого кращого майбутнього. Бо патріярхат це символ єдности Народу, так церковної, як і національної, а де єдність, там сила.
Те, за чим тужили і змагалися наші великі духовні провідники у княжій добі нашої історії, за чим побивалися найкращі владики, священики, і світські провідники у смутній добі «боротьби Руси із Руссю», те, що реалізував Великий Дух України — Сл. Божий Митрополит Андрей Шептицький, те осягнув наш Блаженніший Архиєпископ — Патріярх Йосиф.
До неба, перед престіл Всевишнього линуть благодарні мольби всього Народу і сердечні благання, щоб Він — Всемилостивий благословив нашого Першого Патріярха обильними ласками — здоров’ям, силою і довголіттям та спроможністю мудро керувати Кораблем нашої Церкви у цьому «лютому времені» її історії — на більшу славу Божу і на щасливе майбутнє Українського Народу.
«Да благословить тя Господь от Сіона» — на Многі і Благі Літа!
* Наша Мета ч. 16, 12 квітня 1975 р.
