Патріярхальне спільне свячене у Нью-Йорку

Як у попередніх роках, так і цього року заходами Українського Патріярхального Товариства, Відділ в Нью-Йорку, 13 травня 1984 року відбулось спільне свячене з членами Т-ва, запрошеними гостями та представниками українських громадських організацій. Радісний період свят Христового Воскресіння — це особливо добра нагода для того, щоб разом зійтися, поділитись традиційним свяченим, спільно погуторити й в окремий спосіб осмислити неповторну подію Христового Воскресіння. Хоч ми вже майже дві тисячі років кожного року величаво святкуємо і велично відзначаємо цю радість радостей, якою є Христове Воскресіння, то все ж кожного року робимо це по-новому відмінно й неповторно. Бо Христове Воскресіння — це невичерпне джерело, яке випливає завжди неповторною свіжістю.

Христове Воскресіння — це джерело, що нам особисто, як також громаді, релігійній групі чи Церкві визначує життєвий шлях.

Патріярхальне спільне свячене було спільним під усіма аспектами, не тільки щодо самого факту святкування, але також і спільного приготування, спільною допомогою і спільними засобами членів Т-ва. Тому можна його назвати спільним свяченим великої патріярхальної родини, про що свідчила дружньо-родинна й щира атмосфера.

Ведучий програмою спільного свяченого Ярослав Пастушенко щиро привітав учасників, членів та гостей і попросив о. Тараса Прокопова провести молитву та посвятити Божі дари. З грудей учасників неслось мелодійне, вічно радісне «Христос Воскрес», а в той час о. Тарас святив на столах розкладену їжу. За почесним столом сиділи представники організацій та у патріяршому віці визначні члени Патріярхального Т-ва, яких тепло й гостинно представив ведучий Ярослав Пастушенко.

Святочне слово виголосив голова Відділу Т-ва Микола Галів, який привітав всечеснішого о. Тараса Прокопова, представників українських організацій, гостей та членів Патріярхального Т-ва. У святочному слові промовець звернув увагу на глибоко змістовне розуміння свят Христового Воскресіння. При цьому сказав, що убивники Христа сподівались, що із смертю Христа все піде в забуття. Вони грубо помилялись, бо дійсність виявилась іншою. Можна вбити людину, але не можна вбити душі, не можна вбити ідеї, не можна вбити Слова Божого. Більшовики також сподівались, що, зліквідувавши нашу Українську Церкву, вони вб’ють її, але знову дійсність показалась іншою. Крім того, він навів ще інші деталі, а для ілюстрації незнищимости Христової Церкви прочитав епізод, описаний німецьким полоненим про українських монахинь на засланні. Більшовики намагались їх (українських монахинь) зламати і в кінцевому ефекті вивели монахинь тільки в сорочках у сибірську зиму на двір, де вони на очах кількох тисяч в’язнів і полонених за 15 хвилин мали живцем замерзнути. Монахині відмовлялись підписувати заяву, що зрікаються монаших обітів і Христа, але спокійно молились. На монахинь пустили ще злющих собак, які підбігли до них, але ні один не торкнув їх. Так вони пробули значно довше, як було передбачено і не перемінились у лід. Всі почали кричати «чудо, чудо!». Справді, це було чудо.

Тому що в цей день, в неділю 13 травня був День Матері, Христина Навроцька виголосила слово, присвячене Матері. Вона вказала, яке велике значення має мати на виховання і вирощення дітей.

Як докладно мати оспівана як у нашій українській, так і в світовій літературі. При цьому називала імена поодиноких поетів і поетес, цитуючи їх відповідні поетичні твори. Вдумливе слово, присвячене Матері, присутні вислухали з увагою і прийняли гарячими оплесками. До цього слід додати, що господарі всіх учасниць-матерів заквітчували з нагоди Дня Матері галузками пахучої конвалії.

У мистецькій частині виступили двоє дівчат-бандуристок — Ліля Опанащук і Оля Ходоба з ансамблю «Гомін степів», які виконали: «Христос Воскрес», «Ой, там за лісочком» — народня пісня, «Цвіте терен» — також народня пісня, «Мамо» і «Жито сію». їх виконання було для слухачів приємною і милою несподіванкою. їхня гра на бандурі була добре й мелодійно скоординована із співом, за що їх слухачі нагородили бурхливими оплесками. Крім цього, у мистецькій програмі виступила з деклямацією Софійка Зєлик з Студії мистецького слова Лідії Крушельницької. Софійка Зєлик добре, з чуттям продеклямувала вірш Уляни Кравченко «На світанні». Під час програми з коротким змістовим привітом виступив голова Об’єднаного Комітету міста Нью-Йорк інж. Михайло Шпонтак. Під час програми голова Патріяршого Фонду д-р Роман Осінчук вручив грамоти Михайлові Пирському та інж. Левові Мащакові, які склали на Патріярший Фонд по тисячі долярів. При цій нагоді М. Пирський склав ще одну тисячу долярів.

Заля Українського Народнього Дому була прикрашена традиційною українською писанкою та написом «Христос Воскрес» у мистецькому виконанні В. Савчука, що надавало ще більше святочного характеру. Ярослав Пастушенко також представив господиню, яка була відповідальною за приготування їжі на спільне свячене, — Зеню Никифорук, а секретар управи Відділу Ярослав Клим прочитав довгий список пань, які разом з Зенею Никифорук займались приготуванням. Окремо ведучий щиро подякував власникові м’ясної крамниці — Ярославові та Ірині Куровицьким за те, що безплатно жертвували м’ясиво, як також паням, які принесли солодке. На закінчення голова Відділу Микола Галів щиро подякував Зені Никифорук за смачно приготовану їжу та всім паням, що їй допомагали; Ярославові Климові за цілу організацію і координацію підготовки; усім представникам організацій, гостям, членам Т-ва за численну (140 осіб) участь у спільному патріярхальному свяченому та ведучому Ярославові Пастушенкові за добре, з чуттям і тактом проведення програми. Слід підкреслити, що в цілому патріярхальне спільне свячене пройшло гарно, у щирій святочній атмосфері, так що учасники на короткий час забули про свої щоденні будні й пережили спільно радісні хвилини Христового Воскресіння. Молитвою і співом «Христос Воскрес» закінчено патріярхальне спільне свячене.