Перебування преосвященного владики Василія І. Медвіта у Казахстані в днях 17 квітня — 1 травня 1997

18 квітня 1997 року розпочалася друга з черги апостольська візитація Преосвященним Владикою Василіем І. Медвітом вірних Української Греко-Католицької Церкви у Казахстані.

18 квітня Преосвященний Владика Василій І. Медвіт разом з о. д. Миколою Форостиною прилетів до Алмати, столиці Казахстану, а звідтам на наступний день до Караганди, міста, де перебуває найбільша кількість українців-католиків. На летовищі Преосвященного Владику зустрічав парох церкви Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви о. Василь Говера, який душпастирює серед наших вірних у Караганді вже майже місяць часу, та голова церковного комітету парафії пан Володимир Окунь.

З летовища Преосвященний Владика приїхав у парафіяльний дім, який міститься зразу біля церкви. В цьому ж будинку віднедавна замешкав і о. Василь Говера. До речі треба сказати, що парафіяльний будинок, який складається з 4-х кімнат, кухні, передпокою та лазнички, вже зараз потребує капітального ремонту, частину якого, а саме опалення та воду, необхідно зробити ще до настання зими, щоб отець-парох міг там мешкати і працювати.

19 квітня — субота, день перейшов у клопотах у підготовці до посвячення церкви, яка, як вже напевно всім відомо, була збудована для наших вірних німецькою організацією «Реновабіс».

20 квітня 1997 — квітна неділя. Цей день залишиться в історії Караганди, а напевно і в історії всієї нашої Української Греко-Католицької Церкви назавжди. В цей день Преосвященним Владикою Василієм І. Медвітом відбулося посвячення храму Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви у Караганді. Це є перший збудований і посвячений храм нашої Церкви на території однієї з держав колишнього Радянського Союзу.

Вже з самого ранку при чудовій соняшній погоді і температурі близько + 30°С до церкви почали сходитися святково одягнені люди з гілками верби, серед яких були бабусі і дідусі із своїми онуками та люди середнього віку. У всіх на обличчі сіяла радість і гордість. Спостерігаючи зі сторони, тяжко було подумати, що ти знаходишся так далеко від України, серед людей, які так довго вистраждали за свій народ і свою Церкву і тепер з радістю можуть святкувати своє спільне Воскресіння, повністю зберігши свою віру і свій обряд.

О год 10.00 розпочалася Свята Літургія і посвячення храму. На Св. Літургії, окрім Преосвященного Владики Василія І. Медвіта, який здійснив Чин освячення храму, були присутні: Архиєпископ Мар’ян Олесь, Апостольський Нунцій у Казахстані і Середній Азії, Єпископ Іван Павло Ленге, Апостольський Адміністратор Римо-Католицької Церкви у Казахстані, о. Едуардо Каннета, Генеральний Вікарій Римо-Католицької Церкви у Казахстані, о. Василь Говера, парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви у Караганді та отець-диякон Микола Форостина.

Церква була переповнена вірними, вірні стояли також і на подвір’ї довкола церкви; загальна їх кількість становила близько 500 осіб.

Під час Святої Літургії з словом до вірних звернувся Преосвященніший Владика Василій, який наголосив про урочистість та знаменність сьогоднішньої події та подякував Апостольському Нунцієві Мар’янові Олесю, який подолав понад тисячу кілометрів, щоб надати події ще більшої гідності. Окрім цього окрема подяка була занесена Єпископові Іванові Павлові Ленге, о. Едуарду Каннеті та всім священикам Римо-Католицької Церкви, які до цього часу опікувалися нашими вірними у Казахстані.

Після Владики Василія слово мав також і Апостольський Нунцій Мар’ян Олесь, який передав у сердечних словах привіт від Святішого Отця Івана Павла II, як також молитовну злуку Святішого Отця із всіми вірними у цей день та наголосив на тому, що Католицька Церква є гордою, знаючи страждання, які перенесли вірні Української Греко-Католицької Церкви та видержали у вірі своїх батьків, побажав їм дальшої стійкості у вірі та запевнив, що Апостольська Столиця ніколи не забуватиме про них та старатиметься завжди дати їм свою руку помочі. Єпископ Іван Павло Ленге привітав вірних з величавою подією та запевнив всіх про дальшу поміч, яка буде необхідна для розвитку душпастирства вірних греко-католиків у Казахстані.

Після Літургії відбулося освячення вербної лози, а потім ще довго люди не розходилися, ділячись враженнями від радісної події.

Владики, священики та церковні діячі з Караганди зустрілися на святковому обіді з нагоди цієї величавої події.

Під час страсного тижня Преосвященний Владика Василій відправляв усі, приписані Уставом Богослужіння, вже у нашому новопосвяченому храмі. У Страсний Четвер Владика відправив Святу Літургію зі страстями, а в Страсну П’ятницю відбувся обряд винесення Плащаниці. До речі, Плащаниця була привезена для церкви зі Львова.

У суботу, 26 квітня, частина вірних прийшла для посвячення пасок, але більшість святить паски на Великдень після Святої Літургії.

27 квітня 1997 року — Воскресіння Христове. Як і на Квітну Неділю, ще задовго до початку Воскресної Утрені і Святої Літургії вірні почали сходитися до церкви. Як і цілий попередній тиждень погода була чудова. Церква, як і площа перед церк­вою, була заповнена вірними, яких налічувалося також близько 500 осіб. О год. 9.00 розпочалася Воскресна Утреня, а відтак Архиєрейська Воскресна Свята Літургія. З проповідю та словами побажання веселих і радісних Свят Христового Воскресіння виступив Преосвященніший Владика Василій І. Медвіт.

Після Літургії всі вірні із своїми пасками зробили велике коло на подвір’ї довкола церкви і о. Василь Говера посвятив паски.

У Світлий Понеділок, 28 квітня, Преосвященніший Владика Василій відправив Святу Літургію та виголосив проповідь, в якій наголосив на необхідності зустріти Воскреслого Христа у своїх серцях, який має бути провідною силою у житті кожного християнина.

29 квітня, Світлий Вівторок. Преосвященніший Владика Василій Медвіт у сослужінні з о. Василем Говерою та о. д. Миколою Форостиною відправив свою прощальну Святу Літургію, під час якої звернувся зі словами подяки за щиросердечний привіт під час побуту та гарну організацію, проведену під час посвячення церкви, просив про допомогу свому новому парохові та закликав жити у мирі та злагоді і розбудовувати свою парафію і до наступної зустрічі.