Маємо на увазі Календар Перемишльсько-Санчівської Епархії, очевидно новоствореної єпархії Польської Автокефальної Православної Церкви. На !40 сторінках знаходимо обширну церковну частину, що торкається укладу свят, постів, «загальниць» та інших церковних заряджень. Знаходимо багату колекцію світлин із різних церковних свят, головно на Лемківщині, а теж біля 80 стор. всяких описів та розвідок про ікони чи святочні обходи в сучасну пору.
З поміщеного матеріялу довідуємося, що багато наших зацілілих церков на Лемківщині передано урядом Православній Церкві. Також довідуємося, що існує кілька новозбудованих церков, а деякі ще в процесі будови. Вірні купують нові дзвони, погребують із сховищ ікони, фелони чи церковні книги.
Щоб не переповідати всіх дописів, обмежимося лише до перечислення їх. «Дзвони Зиндранової», «Свято над святами», «Скарби Перегримки», криниця живої води», «Голишово відроджується», Новий дзвін у Туринську», «Про Висову, Ганчову, Бліхнарку та гору Явір», «Поведення у церкві», Цінні записки на сторінках церковних книг», «Ікона Спасителя з Перемишля», «Холмська ікона Божої Матері», «Манастирі Київської Руси — центри освіти та науки». А між цим вплетені відповідні поезії.
Єпископом Перемишльсько-Санчівської Епархії : єп. Адам Дубець, родом з Лемківщини. Знаючи, що його єпархія простягається на теренах, де колись буйно розвивалося життя Греко-Католицької Церкви та перебираючи з ласки польського уряду бувші греко-католицькі святині, — хитрує. У всіх своїх зверненнях чи дописах уникає прикметника польська православна», а послуговується самим православна». Залишає без змін всяке внутрішнє устаткування церков, щоб не зранити консерватизму лемків. Навіть своїм священикам дораджує не запускати бороди, що є майже обов’язковим у православних церквах, щоб вони зовнішньо були здібними до бувших греко-католицьких душпастирів. В його епархії нині маємо 17 парафій з власними церквами, а до кожної парафії дочеплено по 3 до 6 довколишніх сіл.
Читаючи дописи та описи різних церковних заходів, наглядно бачимо, що урядові чинники йдуть за руку православним, коли в той самий час всякі старання греко-католиків у подібних справах, як правило, відхиляється.
Знаходимо й таке місце, яке віднотовуємо для історії. «Не так легко піддавалася знищенню мурована церква в Бліхнарці. Але зате збезчестили її «бацовє» (чабани), замінивши її на хлів для овечок, які пригнано на випас аж з-під Нового Таргу. Коли вернули до села перші поворотці, то застали в церкві гною по самі вікна…».
Думаю, що ніяких пояснень тут не потрібно.
Додамо від себе одне. Перед війною на Лемківщині мешкало 145,000 греко-католиків і 18,000 православних. Нині чисельного стану не маємо, але довідуємось, що на тому терені маємо 17 православних парафій, а всього чотири греко-католицькі. Як довідуємося, в останніх часах польський перемишльський єпископ передав греко-католикам для вжитку 5 церков, сконфіскованих урядом і переданих для ужитку римо-католикам. Деякі вже діють (Ярослав, Устріки), а деякі нема навіть кому перебрати і зоопікуватися, бо в найближчій околиці немає зовсім наших людей або їх є дуже мало. А як опікувалися переданими урядом церквами римо-католики, то вказує наглядно доля мурованої церкви у Бліхнарці, яка перетривала воєнну заверюху.
Але, повертаючись до змісту календаря, треба признати, що він приготований не лише для внутрішнього вжитку православних підкарпатського терену, але радше для зовнішньої пропаганди. Ось, мовляв, читайте, люди, з яким ентузіязмом нарід горнеться до православної Церкви (постійно пропускаючи додаток — «польської»), що цілком заступає бувшу Греко-Католицьку, яка й тепер не має ніяких виглядів ані спроможностей. А все культурне та духове надбання — це виключно заслуга саме православ’я.
Коли людина, релігійна і з історією трохи обізнана, прочитає все це, то мимоволі мусить поставити собі питання: знову стоїмо в обличчі релігійної ворожнечі? Коли хитрі поляки маневрують так, щоб «пусціць русіна на русіна»?
