Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Перепоховання Патріярха Йосифа

До світлих моментів у житті України між іншими треба зачислити перенесення тлінних останків Патріярха Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Сповнилось те, чого Покійний так дуже бажав і це своє бажання він висловив у своєму Завіщанні. Вільна, незалежна, молода Українська держава сердечно прийняла свого Сина, який повних 18 літ свого життя карався у большевицьких тюрмах і концентраційних таборах тільки за те, що любив свій український нарід, українську землю, свій Львів, свою митрополичу палату. Комуністична Москва була дуже жорстокою до нашого Патріярха, але і вона не була в силі зламати його крицевий характер: ані обіцянками, ані ломанням його рук.

Ми, українці-католики, згуртовані в «Товаристві за Патріярхат», мали те велике щастя бути ближче до нього, його пізнати, вчитись від нього того усього, що нас опісля гуртувало у нашому житті. Понад півтора мільйона дочок і синів вільної України звеличали його приїзд до Львова і його похоронення у Львові. Сам президент України Леонід Кравчук прилетів з Києва до Львова, щоб своєю присутністю і участю в похоронах від себе і цілої України віддати останню шану цьому Великому Синові України. Українська спільнота належно оцінила цей крок президента. Прощали Покійного обидва Патріярхи: Мстислав і Мирослав-Іван, митрополит і владики з Канади і цілого світу. Прощали його теж римо-католицькі ієрархи та представники різних віровизнань. Здається, що Львів ще ніколи не бачив таких величних святкувань.

Правдою є, що покійний Патріярх зазнав теж пониження від своїх українців: як духовних, так і світських. Перші торпедували його змагання за Патріярхат в нашій Церкві, другі кидали підозріння на нього — ніби то він непевна людина і не можна йому довіряти. Коли цей «номер» не перейшов у нашому суспільстві, по-фарисейськи почали кланятися йому дуже низенько, щоб в цей спосіб затерти сліди свого злочину! Загал українців-католиків та інших віровизнань з великою пошаною ставився до нього. В якунебудь частину діяспори він не їхав би, там завжди збирались маси українського народу, щоб особисто його привітати, його побачити і почути від нього батьківське слово. Блаженніший Патріярх Йосиф дуже любив свій нарід. Любив бути зі своїми людьми, жартувати з ними. У нього не було песимізму. Він був гостинним, бо не раз і не два гостив нас у своїй палаті чи то вечерею, чи довгими конференціями, на яких ми ставили питання, а він з найбільшою терпеливістю нам відповідав. Любив він своє оточення в Римі. Любив священиків, студентів університету, сестер-монахинь, які, мов добрі діти, горнулись до нього, бо відчували його любов і теплоту, з якою він ставився до них.

Ну, і немає вже Патріярха Йосифа Сліпого між нами. Він повернувся у вільну Україну, до свого улюбленого Львова, до своєї улюбленої палати, щоб у підземеллі Св. Юра спочити коло свого попередника Митрополита Андрея Шептицького. І Патріярхові Йосифові Сліпому вкінці теж належиться відпочинок, бо шлях, яким Покійний перейшов, дуже важкий і тернистий. Цей відпочинок Покійний вповні собі заслужив. Пам’ять про нього, про його життя і заслуги для Української Католицької Церкви буде передаватися з покоління у покоління!

Д-р Зиновій Гіль

 

Поділитися: