Перша літня школа Львівської Богословської Академії

Лариса Смольська: «Якби кожна людина мала можливість хоч би один раз побути в манастирі, то, можливо, світ був би таким, яким хотів його бачити Ісус Христос».

На Чернечій горі, що недалеко від Унева, поміж столітніми деревами загубився невеличкий цвинтар. Тут сплять вічним сном монахи. Вони не відрізнялись поміж собою зовнішньо в тому світському житті, і тут, у вічності, всі теж однакові. Цвинтар якраз привертає увагу тим, що на могилах однаковісінькі скромні металеві хрести. А неподалік від цвинтаря наприкінці цього літа появився ще один хрест, дерев’яний і досить великий. Його посадили випускники першої літньої школи Львівської Богословської Академії та інституту імені митрополита Андрея Шептицького при університеті святого Павла, що в Оттаві (Канада).

Чому «посадили»? Саме це слово вживається в літургічних текстах. Хрест — це дерево життя. Адам і Ева зневажили це дерево в раю, і через той непослух знищили світ, а Христос приймає хрест добровільно. І той хрест, на якому він повішаний, якраз і є деревом життя, бо з нього цвітуть плоди любові, радості, миру. Тут є ця аналогія.

Хрест біля цвинтаря нагадуватиме про місячне перебування в унівському манастирі доволі різних людей, які цікавляться богословією і мали можливість слухати курс лекцій з сакраментології (богословії Святих Тайн: їх історичний розвиток, біблійні основи, смисл), які читав о. д-р Петро Ґаладза, та джерел Святого Передання (вступ до Богословії) докторанта університету святого Михаїла в Торонто, Ярослава Скіри. Після чотирьох років такого літнього навчання її випускники отримають спільні дипломи цих вищих навчальних закладів.

Хто ж вони, ці літні студенти? Мистецтвознавці, викладачі, редактори релігійних видавництв, журналісти з радіо «Воскресіння» зі Львова, редактор популярної передачі «Післямова» з Києва, студенти-історики Київського університету, до речі, віруючі різних релігійних конфесій, монахи та монахині різних згромаджень УГКЦ. Був поміж студентами один священик, випускниця сільсько-господарського інституту… Протягом місяця вони не лише вивчали богословські науки, але й, мешкаючи в манастирі Студитського уставу, який є найбільш молитовним, по шість годин щодня відбували спільні молитви разом з монахами. Які ж їхні враження?

Люба Бурковська (викладач іконографії, Київ):

Іконографія з богослов’ям тісно пов’язані, але я ніколи не вивчала богослов’я. Тут я отримала більше, ніж сподівалась. Тут нам дали фундамент, який далі вже будемо розвивати самостійно. А ще в мене змінилося уявлення про монахів. Студити дуже життєрадісні й дуже відрізняються від тих замкнутих монахів, яких я бачила у своїй Православній Церкві Київського Патріярхату.

Віталій Шинкаренко (студент історичного факультету КДУ): Історії нас вчать, але ж треба розуміти теологічне підгрунтя тих подій, а не тільки їх переказувати. Дуже багато дав мені курс сакраментології, бо ці сім Святих Тайн — то наріжний камінь всього віровчення. Дуже часто люди ходять до церкви, автоматично виконують все. шо потрібно, але не розуміють цього.

Лариса Смольська (викладач грецької мови ЛБА): Я ніколи не вчила богословії, а лише грецьку мову, і цей принцип вивчення Святого Письма, який я отримала тут, багато мені дав і до розуміння мови. У мене були великі прогалини, а без цих знань неможливо викладати грецьку мову в Богословській академії.

Доната Бобрик (секретар ЛБА, адміністратор літньої школи): Окрім щоденних лекцій по вихідних ми мали зустрічі з цікавими людьми, знайомилися з духовним світом тих людей, з їхніми поняттями про віру, про Бога. Гостями нашої школи були професор Федорика з Австрії, який є доволі знаним моралістом, владика Української Автокефальної Православної Церкви Ігор Ісіченко, який підтримує дуже тісні контакти із греко-католиками, редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк.

Така атмосфера, яка панує тут, участь в літургічному житті манастиря дуже наближає людину до Бога й дає натхнення до сприйняття того, що ми слухали на лекціях. Це все взаємопов’язане й одне без другого не було б повним.

Отець доктор Петро Галадза (директор літньої школи): Мене найбільше здивувало те, що в країні, де в минулому гуманістика стояла не на найвищому рівні, де взагалі не було доступу до богословії, де порушився хід передання духовних вартостей, за такий короткий час, це все відновлюється. Я зустрів тут людей, які мають глибокі знання, або здобули їх тут за короткий час. Я вже п’ять років викладаю в університеті в Торонто й вже орієнтуюся, коли студенти знають матеріял. На іспиті тут я був вражений і високими знаннями, і великим зацікавленням студентів щодо матеріялу.

Філософія тої школи полягає в тому, щоб дати нагоду студентам студіювати богословію в тому контексті, в якому те все, що Церква вчить, стає достовірним. Якраз в манастирі, де є стільки молитви і стільки чудового прикладу християнського життя, де панує та гостинність і тиша, те Євангеліє раптом оживає, раптом ті тайни християнської віри, які не раз видаються якимось дивовижними сентенціями, стають актуальними і живими. Саме тому ми відбуваємо таку школу в манастирі.

Я приїхала в літню школу вже перед самим її закінченням, в передостанній день. Відразу ж потрапила на вечірню молитву, а після вечері — на ватру. І лише за цей один вечір, сидячи поруч з доволі різними людьми, різними не тільки за сферою занять, але й за віком (до літньої школи приймаються люди до сорока п’яти років), можна було зрозуміти, яка атмосфера панувала тут протягом місяця. У цей день усі склали іспити, тому ввечері «розслабились». Я вже знаю, шо найбільше почуття гумору розвинене саме в монахів, але сестри тут таки здивували своїми жартами та пародіями. Отець Галадза не давав усім спокою: «Я вас звідти не відпущу, поки ви не зробите імітації нашої мови, як ми тут «видурювалися» перед вами. Мова наших земляків в діяспорі доволі таки специфічна, до того ж, освіту вони здобували іноземною мовою, іноземною викладають, а тут вперше їм довелось читати лекції українською мовою. Уже сам акцент мови столітньої давності викликав багато сміху. У цей вечір було багато пісень, жартів і водночас суму. Слово «шкода» повторювалося дуже часто.

А наступного дня відбулась дискусія на тему: «Куди я повертаюся?», яку провів віце-ректор ЛБА доктор Борис Ґудзяк.

Так, після місячного перебування в такій виключній обстановці кожен був свідомий того, що він повертається в інший світ, до інших людей, які люблять блага цього світу. За стінами цього манастиря, образно кажучи. їде поїзд, крутиться колесо, де людина є лише маленьким гвинтиком. Доктор Ґудзяк говорив саме про ці небезпеки, які очікують на присутніх.

Динаміка в Євангелії нам показує, — сказав він, — що є хрест, воскресіння, вознесіння і післанництво. Ви переживаєте те вознесіння, коли Христос відходить. Але ви отримуєте Святого Духа, який веде вас в ту спільноту, посилає у світ. Наша школа закінчується молитвою, прощанням у храмі й благословенням кожного з вас копією чудотворної ікони, яка є в Лаврській церкві, і яка буде тим знаком, що ми маємо ту місію. Кожен з нас іде у світ збагаченим. іде з тою певністю, що Господь нас супроводжує, і що все це, що ми пережили тут, що засвітилося тут, є іскрою вічности й буде в кожному з нас горіти».

Без перебільшення можна сказати, що найбільший вклад у становлення і розвиток товариства «Просвіта» зробили священики Греко-католицької Церкви. Вони стояли у його витоків і упродовж всього існування аж до 1939 року очолювали більшість філій і читалень «Просвіти», які швидко росли по містах і селах та невдовзі вкрили увесь Галицький край.

«Просвіта» народжувалася і засівала народню ниву зерном освіти, культури і науки у жорстокій боротьбі з австрійськими і польськими поневолювачами, які не вважали українців за націю, а також з частиною своєї інтелігенції, яка за висловом останнього десятого голови Головного Відділу Івана Брика «зизувала на північ до московського царя і писала, що український і московський народ це одне і то саме». Утворене цією інтелігенцією у 1851-1860 роках «Москвофільство» посіяло розбрат серед українського народу і заподіяло велику шкоду національному відродженню.

На захист прав знедолених українців стала високоідейна студентська молодь, прогресивна інтелігенція і греко-католицьке духовенство, до якого належали львівський митрополит С. Литвинович, о. Григорій Шашкевич, посол та міністерський радник, о. Степан Качала, посол і політичний та громадсько-освітній діяч та інші.