Перша Сесія Єпископського Синоду. – (УПБ Рим)

(УПБ,. Рим) – У І967, в другім пособоровім, році має вперше зібратися новий центральний орган Католицької Церкви – Єпископський синод. Створення такого центрального представництва всього світового єпископату схвалено ще на II Ватиканськім Соборі в декреті «Про пастирський уряд єпископів в Церкві», а Папа Павло VI своїм декретом «Апостольська дбайливість» від дня 15 вересня 1965 р. покликав його до існування, визнаючи рівночасно перші його основні норми. Має це бути рада підчинена Римському Архиєреєві, що складатиметься з якої півтори сотні єпископів, в більшости вибраних на національних єпископських конференціях. Ці вибрані представники заступатимуть у Єпископськім синоді думку всього єпископату, а також можуть за згодою Папи виносити рішення зобов’язуючі для цілої Церкви.

На закінчення Собору папа Павло VI заповів, що вперше збереться Єпископський синод щойно в 1967 році, тому що спершу мусять бути завершені всякі пособорові праці. Від того часу через цілий І966 рік не було жодного авторитетного голосу, що уточнював би долю Синоду. Працювали лише в тім часі Ватиканські пособорові комісії, видаючи деякі декрети та напрямні про примінювання соборових рішень у життя. Щойно 23 грудня 1966 року, коли високі Римські достойники складали Папі різдвяні побажання, Римський Архиєрей повідомив, що на 29 вересня І967 року буде скликаний Єпископський синод. Його засідання триватимуть до 24 жовтня, або й дальше, якщо буде потрібно. Папа Павло VІ назвав це важливою подією, що до неї треба приготовитися молитвою та простудіюванням намічених проблем. Він сподівається, що Синод спричиниться до затіснення вузлів любови та співпраці між світовим єпископатом та престолом св. Петра. Рівночасно з цим Ватиканський щоденник «Ль’Оссерваторе Романо» за день 24 грудня 1966 р. опублікував правильник Єпископського синоду, що його затвердив Папа з датою 8 грудня 1966 р. Відносно особового складу синоду цей правильник майже повністю наводить текст декрету «Апостольська дбайливість» з попереднього року. Уточнюється лише особу «Делєґованого предсідника» синоду, що репрезентуватиме Папу та в його імені проводитиме синодом. Його функція кінчиться з закінченням сесії, а навіть може Папа номінувати кілька предсідників на цю саму сесію, що будуть чергуватися по собі, однак всі разом підписуватимуть заключні акти. Подібно мається справа з «Спеціяльними секретарями», що їх номінує Папа на кожну сесію, або тільки на час розглядання якоїсь одної проблеми на сесії. Натомість діяльність «Постійного чи генерального секретаря» не обмежується до одної сесії, але власне він підготовляє їх та виконує доручення Синоду.

Новоопублікований правильник передбачає також можливість створювання підчас сесій деяких комісій з членів Синоду, які мали б розглядати дані питання, тоді коли Синод продовжуватиме свою працю в загальній сесії. Над звітом комісії може потім відбуватися ще загальна дискусія Синоду. Правильник подає також загальну схему розвитку праці Єпископського синоду. У загальному проблеми, які має розглядати Синод, мають бути подані до відома всім єпископам шість місяців перед сесією Синоду. Це тому, щоб можна було скликати національні конференції чи синоди Східних Церков, простудіювати на них належно поставлені проблеми та предложити рішення через своїх представників на загальний Єпископський синод. Правильник виразно зазначує, що йдеться про вироблення одної спільної думки цілою конференцією єпископату даної нації чи даної помісної Східної Церкви, щоб у той спосіб загальний Синод репрезентував думку всього єпископату, а не лише вибраних делеґатів.

Замітним є параґрафи, де говориться про голосування на Єпископськім синоді. Над поодинокими схемами, чи їх частинами можна голосувати в три способи: 1. позитивно /«пляцет»/, 2. неґативно /«нон пляцет»/, і 3. позитивно з застереженням /«пляцет юкста модум»/, з обов’язком долучити свою пропозицію поправки /«модус»/. При голосуваннях над поправками та над остаточним текстом дається лише можливість позитивного, або неґативного голосування. Голосування відбувається писемно, якщо предсідник не зарядить інакше. Для прийняття якоїсь пропозиції потрібно дві третині голосів, для відкинення і для формальних справ вистачає абсолютна більшість.

Отже в загальному голосування передбачено в подібний спосіб як на II Ватиканськім соборі. Хоч зазначено в правильнику, що голосування є рішальним лише за згодою Папи, а так то лише дорадче; то все ж таки сам плян частинного голосування і на три способи вказує посередньо, що на Синоді основно випрацьовуватимуться тексти майбутніх важних рішень. Безумовно, що це будуть радше рішення практичного значення. ніж програмативного, та тим не менше буде їх значення для майбутнього розвитку життя Церкви.

Сам текст пропозиції на Синод, т. зв. реляцію, виготовляє один з єпископів, назначений Папою, при співпраці Спеціяльного секретаря. Реляція, що її потім читатимуть і дискутуватимуть на Синоді, має бути предложена Генеральному Секретареві місяць перед сесією, щоб він міг розіслати її заздалегідь всьому єпископатові.

До дискусій на сесіях Синоду мають зголоситися владики день наперід, а потім подати писемно текст своєї інтервенції. Допускається також другий раз забирати слово, щоб відповісти коротко іншим дискутантам. Час інтервенцій не є наразі обмежений, однак поручається короткі виступи. Офіційною мовою Синоду є латинська.

Передбачається також говорити в імені більшого числа членів Синоду з точним поданням імен тих членів. Так то навіть у самих працях Синоду стремиться до вироблення колективного рішення, радше як індивідуального поодиноких владик. По закінченні дискусії кожний член Синоду писемно висловить думку до даної справи і то не так особисту, як згідно з дорученням і вказівками національних єпископських конференцій чи синодів Східних Церков, які він репрезентує на загальнім Синоді єпископів. На бажання Римського Архиєрея може відбутися також остаточне голосування над цілістю проблеми. Вкінці Генеральний секретар Синоду разом з спеціяльними секретарями виготовляє остаточний звіт з синодальних праць та заключень його членів і предкладає цей звіт Римському Архиєреєві.

З цього начеркненого ходу праць Єпископського синоду видно дуже велике і навіть рішальне його значення для дальшого розвою Церкви, хоч у засаді він є дорадчим лише органом Римського Архиєрея. Однак репрезентуючи весь світовий єпископат та висловлюючи його думку, він може успішно причинятися до здійснення соборових ухвал. Це навіть чи не головна роля Синоду, зокрема в першій його цьогорічній сесії, перевести в практичне життя програмові рішення Собору. Тому справді треба совісної підготовки в молитві й праці до так великої події цього 1967 року. Беручи під увагу намічені реченці, можна сказати, що цілий цей рік буде в церковнім житті під знаком Синоду, подібно як попередній був під знаком пособорових Ватиканських комісій та їх ухвал відносно соборових декретів.

Як під кінець вересня збереться Синод, то можна вже в перших трох місяцях року сподіватися розіслання усьому єпископатові проблем що мають розглядати в цій сесії. У дальших чотирьох місяцях, до кінця липня, мають відбутися національні єпископські конференції та синоди Східних Церков, які мають основно розглянути ці проблеми, оформити свою спільну думку та вибрати своїх делегатів (у загальному один делеґат на 25 єпископів), які заступали б цю думку на Синоді, у серпні має бути виготовлена реляція для предложення на Синод, з якою члени Синоду повинні запізнатися у вересні. Жовтень буде місяцем рішень Синоду, цього репрезентанта соборности всього єпископату, що має на ділі обновити в дусі II Ватиканського Собору. Ця програма дії зобов’язує також український єпископат по цілому світі. Українська Церква стоїть перед надзвичайно важливими проблемами, від яких просто залежить саме існування нашої Церкви та народу на довгі часи. Від рішень Синоду залежатиме у якім напрямі можна буде розв’язувати ці проблеми. Тому належна підготовка до Синоду в цій першій половині 1967 року б життєвою проблемою Української Церкви в цілості та кожної її єпархії чи екзархату зокрема. Синод бажає почути збірні думки широких єпископських угрупувань, а не так поодиноких владик, хай і найвизначніших. То ж завданням Синоду українського єпископату є виготовити спільно цю збірну думку, що справді відображувала б життя і потреби всієї української церковної спільноти. Коли б не вдалося з якихсь дрібних причин витворити цієї збірної думки, то поодинокі голоси будуть заслабі на цім великім зборі, їх заглушать проблеми інших спільнот і ми проґавимо останню нагоду виступати цілістю одною спільною церковною громадою. Так то 1967 рік може стати або роком зросту, або упадку Української Католицької Церкви. Різні виломи з-під рішень Синоду українських католицьких єпископів, проголошених в Спільному Посланні, дають на жаль основу до побоювань.

2. Другою незвичайно важливою постановою цього Собору для нашої Української Католицької Церкви є прилюдне, врочисте потвердження патріярхального устрою для Східних помісних Церков, як традиційної форми їхньої управи, з виразним бажанням, щоби були встановлені нові патріярхати там, де потрібно (Про Східні Католицькі Церкви, 11). З тією постановою Собору є тісно зв’язане прохання наших українських Соборових Отців до Собору, прилюдно предложене, в імені всіх членів нашого Українського Єпископату, в часі II сесії Собору, 1963 p., Митрополитом Кир Йосифом, щоби Собор узяв під увагу виїмкові заслуги нашої геройської й многострадальної Церкви для Вселенської Церкви й її величезні потреби в сьогоднішньому її положенні та створив для неї окремий український католицький патріярхат.

Таким чином, ми, українці, зможемо успішно працювати над обновленням Христової Церкви тільки згідно з цими спасенними рішеннями Собору, тобто через спільну синодальну дію цілого українського єпископату, під одним ієрархічним Верховним Проводом нашої Української Католицької Церкви. *

* З «ІІІ Спільного Пастирського Послання», Благовісник, Рік II, кн. I, І966, стор. 14

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>