Перспективи відродження ПУКЦеркви

Для мирянства УКЦеркви у вільному світі, поява Ісповідника віри, духового й священичого велетня нашого століття, Блаженнішого Отця Йосифа, стала зворотним пунктом. Ми насамперед звернулися до свого духового материка, а також до українсько-руського обряду. Є різні ступені цього звороту — від повного відновлення українського обряду, як це є в парафії святих Володимира й Ольги в Чікаґо, до мінімальних і поверховних змін, як наприклад, принимання св. Причастя стоячи. Довго толерований стан чимраз більшого віддалення від нашого традиційного обряду припинився. Мирянство збудилося до дії, до врятування Церкви в діяспорі, з’єднаної у патріярхальному устрої. Для тої ж цілі й постало Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, а саме, щоб допомогти об’єднати всі наші митрополії, екзархати, парафії, місії, в патріярхаті і через цю єдність змагатися за її відновлення і розвиток.

Відомо нам, де в цих справах стоять наші владики, а разом з цим, який може бути поступ у відродженні Укр. Церкви. Рівночасно ми свідомі, що здатний зробити свідомий мирянський рух. Ми маємо Патріярхат завдяки незламності духа Блаженнішого Отця Йосифа і, та у висліді зусиль вірних. Сумно, що є такі, котрі не хочуть його прийняти. Але це не міняє справи, бо Патріярхат є! З його встановленням, одначе, цілі патріярхального руху не міняються. Нам тим більше треба працювати над з’єдиненням УКЦеркви по різних країнах світу і відновленням її української духовости і помісности. Тут конечно підчеркнути відновлення, бо помісний характер і права мала вона в минулому.

Товариство за Патріярхальний Устрій змагалося впродовж 10-ти років за завершення Укр. Церкви патріярхатом. Це стало дійсністю для тих, що в Патріярхат вірять і його піддержують. А для інших, справа створення Патріярхату залишається ще до осягнення «в більш відповідний час», як вони кажуть. Що станеться в міжчасі в обох частинах нашої спільноти, буде справді критичним для існування Української Церкви та її обряду.

Чисельність деяких парафій робить тільки вражіння здоров’я та запевненої будучности. Воно не є так, коли приглянутися ближче.

Великі парафії живуть енергією духових надбань цілої Української Церкви й народу, але довше не вдержаться лиш цим надбанням інших, в чужому середовищу, без свідомого плекання своєї духовости та обряду. Різнородна активність «содалитів», клюбів та комітетів, хоч як заслужені чи віддані вони не є, виглядає часто на рух задля руху. Як така, ця діяльність є заслоною невиконання відповідальности на єпархіяльному, священичому чи мирянському рівні. Прикладом цього може послужити парафія Успення Пречистої Діви Марії в Сейнт Луіс, Мизурі.

Щойно двадцять років тому, парафія в Сейнт Луіс була повна «життя»; у ній брало участь понад 300 родин. Сьогодні до церкви приходить заледве 60-70 людей. Ще три роки тому приходило 90, а п’ять років тому — 110. Коли сьогодні ця парафія докладає всіх зусиль, щоб скріпитися, вона на все мусить спромогтися сама. Дві третини парафіян це англомовні вірні. Правдива дійсність стану Української Церкви та брак відповідальности її проводу на терені Америки, вдарили членів церковного комітету, коли вони шукали по всіх єпархіях за допоміжними навчальними матеріялами. Немає ніде в парафіях змістовного та легко приступного видання, що могло б стояти в притворі церкви, про нашу Церкву, Берестейську Унію та її знесення, немає пояснень обряду , українських свят та характеристики святих, чи великих мужів Церкви. Нема добрих молитовників. Не менш важливим є записи церковної музики — відправ, пісень, колядок і транслітерація їх для ширшого вжитку.

Нема сумніву, що єпископські канцелярії та більшість священиків досить зайняті й може нема в них часу на це. Але чи це часом не є зайняття менш важливими справами? Такий підхід ставить під знак запитання відповідальність проводу. Епархія Чікаґа припинила соборчики вже тому сім років. Які проблеми не були б, треба їх трактувати серйозно й шукати розв’язки.

На нас, що прийняли Блаженнішого Патріярха Йосифа І як духового батька всієї ПУКЦеркви, лежать нові обов’язки, а саме дбати, щоб введено в життя патріярхальний устрій, нав’язуючи духовий і діловий контакт з Блаженнішим Патріярхом, поглибити своє знання обряду та історії рідної Церкви й співдіяти у розбудові ПУКЦ у своїй парафії.

Важливою силою в здійснюванні патріярхального устрою є наше ознайомлення з обрядом, традиціями та історією Української Церкви. Це дасть нам переконання і напрям до дії. Крім природньої побожности, яка виплила з багатства обряду, не мали всі миряни катехитів чи парохів, які навчили б їх духової суті, чи значення традицій, як обрядових, так і організаційних, які втілюють дух обряду. Для цього служить незаступима книжка о. Б. Липського «Духовість нашого обряду». Знати — це любити, тим жити. Ця ділянка справді є критична в нас, бо тільки усвідомлення нашого обряду збагатить і поглибить нашу духовість. Це також навчить нас обстоювати існування нашого християнства та запевнить його будучність.

Свідоме пізнання української Церкви по окремих громадах і відділах Товариства є рівночасно розбудовою Помісної Української Католицької Церкви. Наша жива співучасть у відправах буде мати не тільки значення для нас, але й для цілої церковної родини, яка сходиться до церкви і виявляє своє благочестя. Природно піднесений духовий настрій є притаманний нашому обрядові й найбільшою силою він притягає до себе.

Розбудова ПУКЦеркви вимагає також позитивного впливу на життя в парафії, єпархії й самій митрополії. Підготування легко доступних брошурок про ПУКЦеркву, український обряд, значення патріярхального устрою для Української Церкви в поодиноких країнах поселення вірних, як і в цілому світі, про великих мужів ПУКЦеркви, тощо, є тепер на часі, особливо англійською мовою. Треба впливати, щоби реколєкції були проваджені в рямках духовости українського обряду. Слід уможливити тим, що люблять Церкву й обряд, брати участь разом з нами через транслітеровані тексти та пояснення до них. Мушу тут сказати, що в Сейнт Луіс є англомовні парафіяни, які особливо обстоюють чистоту обряду та непорушність української мови в Церкві. Факт є, що англомовних мирян є чимраз більше. Блаженніший їх не відкидає. Він розуміє їх положення, але й не може зректися принципу «українськости» нашого обряду. Тому конечно не віддалювати іномовних мирян, які самі хочуть триматися рідної Церкви, а помогти їм у їхніх зусиллях брати участь та бути поінформованими.

Позитивний вплив у власній парафії — це виконання мирянського обов’язку, про що згадується в Конституції ПУКЦеркви під заголовком «Миряни».

Поза парафіяльним тереном, приходить наша праця в єпархії. Як нераз закликає нас Крайова Управа висилати листи до наших владик не тільки з пригадками, але із заслуженим признанням, так треба й робити. Це є барометр почувань в єпархії, про які владика інакше не був би поінформований. Не пошкодило б це зробити скоординовано, час до часу масово, для більшого ефекту. Але що більше могло б бути ефектовне, це дійсно участь мирян в єпархіяльних соборчиках — з’їздах. Може їх треба спершу почати скоординованими репрезентаціями відділів ТзПУ чи відділів і парафіяльних комітетів разом, які б представили наші проблеми та заплянували, б, як їх спільно розв’язувати. З цього можна б перейти до співучасти мирян у соборчиках. Це напевно оживило б соборчики, зробило б їх актуальними, та ввело б у життя нашої Церкви співучасть цілої церковної спільноти — ієрарха, священослужителя та вірного. Вони є спільно відповідальні за свої земські обов’язки перед Богом в спасительному післанництві Церкви.

Хоч немає точних статистик стану УКЦеркви в Америці за останніх 75 чи 55 літ, є наглядним, що число вірних падає.

Все ж таки є ще здоровий елемент, з яким можна працювати. Тепер є час зосередити наші зусилля у нашому власному середовищі. Патріярхальний устрій існує і діє, помимо всього. Та майбутнє наглить. Час забирає людей, а з ними нагоду. Не тільки може не стати дорогої нам особи Блаженішого, але й міцне ядро людей серед старої і нової еміграції, які знають де їхня льояльність і де їхня гідність, також меншає. Товариство за Патріярхальний Устрій існує на те, щоб старатися про зреалізування патріярхального устрою повністю. З’єднання та відновлення УКЦеркви можливе молитвою і шуканням за новими стежками, щоб патріярхальний устрій був вповні діючим. «Єдність Церкви й народу» — це знати нашу Церкву й свій нарід, це жива співучасть у відправах і обрядах, це праця для з’єднання і відновлення ПУКЦеркви серед нас самих.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>