Під хрест Твій стаю…

І знову зближаємося до цього рокового періоду часу, коли роздумуємо над кінцевими днями Ісуса Христа на землі й співаємо багатозмістову Великопосну пісню:

Під хрест Твій стаю,
Спасителю мій милий,
І молю Тебе, о, дай же мені
За гріхи мої жаль щирий.

Ось ці глибокозмістові слова пригадують нам і переносять нас у період Великого Посту, у ті драматичні дні подій, коли Ісус Христос, розп’ятий на хресті, довершував чин спасіння людського роду. Ці слова пісні відкривають перед нами трагічну картину Великої П’ятниці, тернисту дорогу Ісуса Христа, яка видавалась закінченням життя, що після цього піде все у безповоротне забуття. Дійсність стала іншою, бо смерть, розп’яття стало не кінцем, а початком потойбічного життя. Щоб вічно жити, треба перед тим померти.

Хоч Велика П’ятниця — розп’яття Христа відбулось 1953 роки тому і відтоді посьогоді вона не пішла у забуття, а, навпаки, вона все більше, все глибше і все ширше врізалась у людську пам’ять — життя. Вона, ось ця подія Великої П’ятниці, така глибокотворча, вона — ціль і мета людського, дочасного життя. Вона така трагічно понура й здається безконечною і безвихідною, а одночасно вона стала весняним проблиском — надією для всього людства.

Ось так у безнадії, у безневинності, в терпіннях і муках звершувалось Христом Господом спасіння всього людства. В час Великого Посту ми повинні вдумуватись у глибінь Христового життя і знайти справжню нитку правди, по якій треба звершувати своє туземне життя. Бути приготованими на ці непередбачені й незаслужені удари, тортури і терпіння.

Якщо ми вдумаємось над долею нашої Церкви-Страдниці, яка вже на протязі сорока років переживає страшні переслідування, тортури й безперестанні гоніння, але, незалежно від цього, більшовицькі антихристи не спроможні її подолати. Ні більше, ні менше — наша Українська Церква переживає Велику П’ятницю.

Цей день розп’яття нашої Церкви-Страдниці триває повних сорок років. I вже ніби на її «гробі», яким був т.зв. «собор» у Львові 1946 p., співали «Вічная пам’ять», але наша Церква, не зважаючи на болючі й смертоносні удари та безустанні переслідування, живе в серцях українського народу. Серед її вірних знаходяться такі неустрашимі апостоли Христової правди і справедливости, як Йосип Тереля, о. Будзінський і багато інших.

Переслідування не зменшуються, але постійно тривають. Це справді не уявна, але дійсна Велика П’ятниця. Але, як у той час, за Христа, судді судилищ і христовбивці не здавали собі з цього справи, що Христа і Його Церкви, Христового вчення не можна вбити, так і сьогодні, хоч знають попередні незаперечні факти, сучасні христовбивці нашої Української Церкви не здають собі також справи з того, що не можна подолати Христової Церкви. Ось вони її вже на протязі повних сорока років розпинають і ніяк не можуть подолати, бо вона живе і розвивається у сучасних катакомбах.

Наша Церква в Україні має своїх єпископів, священиків, монахів, монахинь і має своїх вірних – неустрашимих послідовників. А водночас гілка Української Католицької Церкви у діяспорі безперебійно росте, міцнішає на силах і розвивається. Наша Українська Католицька Церква у діяспорі повинна задокументовувати рішучим голосом розп’ятої нашої Церкви в Україні, що вона не подолана, але творчо діюча й жива.

Ми не можемо бути мовчазними, коли все більше й більше іде наступ на нашу Церкву й український нарід з усіх сторін. Ми не можемо не бачити того тотального наступу, який має на меті нас цілковито знівелювати, а всю нашу церковно-християнську й національну спадщину собі привласнити, підпорядкувати для своїх диявольських цілей.

Не лякаймось, що сили пекла більші за наші, що сили пекла сильніші й безоглядніші, але наша сильна віра, наша щира праця за святі Христові правди і наші національні права, за свободу, правду і справедливість не можуть бути переможені, як не був переможений Христос, який мав тільки 12 апостолів, і то серед них був один зрадник.

Сьогодні Христова Церква сильна не танками, військом, модерною атомовою зброєю, чого Христова Церква ніколи не мала, але непереможним Словом правди, любови, віри й надії, перед якими є безпорадні всі сильні цього світа. З цього бездонного Господнього джерела черпає свої сили наша Українська Церква у сучасному царстві диявола. І ми в ці великопосні дні піднесім наші вдячні молитви до Всевишнього Господа Бога, щоб дальше допоміг нашій Церкві-Страдниці, нагородив її силою витривалости, силою незламної віри перетривати ці довгі, довгі гоніння, тортури й переслідування — перетривати переможно трагедію розп’яття, день Великої П’ятниці, що провадить до незаперечного світлого воскресіння — Христового Воскресіння, що стало побідою світла над силами пекла — темряви, перемогою добра і правди над злом і брехнею.

Ісусе Христе, Спасителю наш, допоможи нам, щоб Твоя свята і непереможна правда знову запанувала на широких землях України, щоб в те надходяче Тисячоріччя християнства Руси-України Свято-Софійські дзвони у Києві й Свято-Юрські дзвони у Львові разом знову голосили святу правду Твого радісного світлого воскресіння.

М. Г.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt