В історії християнства не знаходимо доказу на те, щоб єпископ Риму, згодом патріярх-папа Західньої Церкви, мав право, або когось наділював своїм правом мати власть над другими єпископами. Папи не мали права номінувати чи затверджувати єпископів, митрополитів, чи патріярхів у Східніх Церквах. Противне цьому було надужиттям їхньої влади.
У нашій св. Літургії співаємо: «Один святий, один Господь…» В Церкві від її початків завжди діяли також людські політичні впливи, серед її проводу, зокрема в Апостольській Столиці. Людське в Церкві підлягає людському осудові.
Тому нам треба постійно держатися своїх церковних законів, звичаїв і традицій Київо-Галицької Митрополії і заложень Берестейської Унії з Римом з 1595/6 рр., якщо не хочемо щоби ПУКЦерква дальше була під політичним впливом кесаря Москви і його сотрудників, які ради людських міркувань нівечать здоровий розвиток подій у нашій Церкві й це оправдують не зобов’язуючим нас правом. Без нашої переорієнтації на власні церковні права й на права Східніх Церков — тих не з римської редакції, ми не зможемо унормувати внутрішніх відносин у ПУКЦеркві. Ми впродовж десяти років захоплювалися декретом про Східні Католицькі Церкви з 21 листопада 1964 р., зокрема його частиною про «Права Східніх Патріярхів». Тимчасом цей декрет не вніс нічого нового ні корисного для Східніх Церков. Нам легковірним це захоплення накинули індоктриновані римською мудрістю люди, що захоплюються розголошеним блеском Риму, дарма що цей Рим нині під оглядом християнства стоїть нижче як Нью-Йорк, де в церквах ви ще бачите багато богомольців, а в Римі, як в СССР — тут і там у кутку старушки… і туристи. А проте римські властьімущі ще й нині вважають нас християнами нижчої кляси, хоч державні статистики країн вільного світу високо оцінюють моральну поведінку своїх горожан українців.
Декрет про Східні Церкви, де він відноситься до догм і прав віри, треба оцінювати як іновацію, достосовану до прийнятої вже в 1963 р. лінії церковної промосковської політики. Зокрема 11 точка декрету про Права Східніх Патріярхів, яка застерігає творення патріярхатів екуменічним собором або папою, являється постановою, для бльокування творення патріярхатів там, де згідно із «екуменічним діялогом», новоповсталий патріярхат нарушував би договір Ватикану — чи це буде сьогодні з Москвою, чи завтра з Польщею чи Мадярщиною. Ця точка легалізує узурпацію Риму відносно творення нових патріярхатів у Східніх Церквах. Коли взяти під увагу, що на Ватиканському Соборі II в 1963 р., на ІІІ-тій Сесії, голосувало 2151 отців в тому 2,000 римо-католиків з різних країв, і різних людських орієнтацій, то хто з поінформованих в церковній політиці може вірити, що такий собор,буде діяти під впливом св. Духа в справах церковної політики. Чейже на ІІ-му Ватиканському Соборі протикомуністичну резолюцію єпископату ПУКЦеркви провідники Собору знівечили й резолюції місто увійти до документів Собору пішли до коша, або з димом.
Декрет про Східні Церкви, римські власті раз його не визнавали як зобов’язуючий, тоді коли це їм було вигідно, то знову на нього покликуються як їм цього треба. (Прес-конференція Андреотті Алессандріні, 16 серпня 1975 р. в Римі). Ми пригадуємо, що і зримонізоване законодавство, Східніх Католицьких Церков з 1957 р., є далеко корисніше для Східніх Церков, як цей декрет. Силою законодавства з 1957 р. яке ще зобов’язуюче й діюче , Східні Церкви самі вирішували справи свого самоуправління і патріярхату.
В частині цього законодавства з 1957 р. «Про Духовні Особи» в кан. 221 кажеться, що «Патріярх назначується канонічним вибором на Синоді Єпископів свого патріярхату, що його скликав патріярхальний адміністратор», а в кан. 235 пар. 2 написано, що «якщо вибраний прийняв вибір, Синод приступає Згідно з приписами свого обряду (підкр. наше) до проголошення та інтронізації, якщо це є єпископ». Отже це законодавство ніяк не передбачає канонічного надання патріяршої влади Папою.
Ми не повинні забувати тої істини, що люди, які встановлюють права, встановлюють їх для різних потреб — особистих, урядових, державних чи національних. Чому ж тоді наші єпископи не шанують встановлених церковних прав своїх попередників, і тепер ними встановлені нові закони, потрібні ПУКЦеркві і українському народові не здійснюють. Чому ж, оскаржують перед папою Павлом Ісповідника Христової Церкви Його Святість Патріярха Йосифа І, мовляв «він без нашої згоди прийняв титул Патріярха й цим розбиває духовенство й вірних…» Адже правдою є зовсім противне. Наш Патріярх хоче об’єднати й об’єднує нас «всіх сущих розсіяних у різних країнах світу».
Невже ж Митрополит Максим, як член Комісії для Єдности Християн, зложив присягу голові цеї комісії, що тайно буде виконувати зобов’язання цеї комісії, яка працює, якщо йде про московську патріархію так, що інтереси цієї патріярхії мають бути збережені, а ПУКЦерква має зникнути в морі московського державного православ’я. Митрополит Максим довгі роки мовчить і нічого нам не сказав про свою ролю в цій комісії. Говірка «з яким пристаєш, таким сам стаєш» хіба не здійснилася. Та все таки митр. Максим і єпископи Сапеляк з Аргентини, Марусин з Риму і Горняк з Англії, улягли чужим впливам. Вони оскаржують Патріярха Йосифа І в нельояльності до Папи та донесли Папі, що Патріярх без згоди єпископів присвоїв собі титул патріярха, хоч наші єпископи на свому Синоді погодилися, щоб Блаженніший Йосиф був патріярхом, і хоч цього не треба було, просили Папу Павла VI, щоб він це потвердив, чого очевидно Папа не зробив «бодай під сучасну пору».
Лист Папи нас не заскочив і по гірких досвідах ми до таких листів привикаємо. Нас болить однак те, що деякі єпископи — власні діти, під чужими впливами, розпинають свою Рідну Церкву, яку вони покликані боронити, розбудовувати й єднати. Болить нас також і те, що є в нас і миряни, які завжди вишукують контраргументи проти основних інтересів Церкви й народу й це за австрійським підходом анахронічного мислення хочуть індоктринувати українську громадськість проти її життєвих інтересів. Болить нас також і те, що дехто висилав на прощу до Риму «своїх свідків», котрі, повернувшись з Риму, на доручення тих, що їх післали, самі, або за їх свідченням другі, сіють неправдиві вістки з Риму про Українську Прощу про події Українських Днів у Римі.
Тому ми подаємо тут інформації про діяльність паломництва українського Божого люду, яких читач не знайде на інших сторінках журнала чи інших публікацій.
