Щоденник молодого богослова з Польщі за 1985 р.
Ми добре пам’ятаємо, як 40 років тому на т.зв. львівському соборі у 1946 р. за допомогою і благословенням московського патріярха Алєксея кремлівські вожді умертвлювали нашу Помісну Українську Католицьку Церкву. Здавалось, що на цьому буде безповоротній кінець нашій Церкві. Але кремлівські вожді, на жаль, як і московський патріярх Алексей, забули слова Ісуса Христа, що Його Церкви не подолають навіть адові сили. Ми с свідками незаперечної істини. Чи можна вбити животворящого Божого Духа! Де є ці сильні?
В той час, коли фізично пригроблювали нашу Церкву на батьківщині, вітка її, якій припало жити у межах польської держави, немов перестала існувати, переживаючи важку, межову, дуже критичну ситуацію. Оживаючі гілки почали вже природньо відмирати. І так на похороні о. мітрата Василя Гриника у Польщі вірні Української Католицької Церкви з похиленими головами ставили перед собою питання — хто ж заступить його місце? Не довго прийшлось чекати, як з цієї ж околиці п’ятьох молодих хлопців вписались на богословські студії в Люблінському Католицькому Університеті. Це є ці парості, що продовжуватимуть життя нашої Церкви у Польщі.
Нижче друкуємо своєрідний щоденник одного з тих богословів, що його текст одержала редакція. Цей щоденник кидає певне світло на обставини і ситуацію української меншини і Української Католицької Церкви у Польщі під сучасну пору. При цьому слід мати на увазі, що це є молодий богослов, який народився вже після Другої світової війни, який не міг мати відповідного українського підложжя, виростаючи в оточенні, що серед нього українська національність зустрічала не тільки неприхильне, подекуди вороже ставлення.
Редакція
* * *
Люблін, 31 січня 1985 р.
Я одержав від тебе три листи. За все щиренько дякую, а особливо за поштові марки з Патріярхом. Частиною з них поділився з товаришами. Журнал «Патріярхат», на жаль, не одержав. Правдоподібно він є на індексі і тому не пускають до Польщі. Постараюсь про все розвідати на пошті й тоді тобі напишу…
У нас надходить час іспитів. Життя нашої громади, а зокрема хору, в останньому часі є дуже інтенсивне. Ми співали Служби Божі в отців-маріянів (вони з нами разом студіюють) на нашій Службі Божій, яку відправляв ксьондз Сергійюш Ґаєк, бірітуаліст з цього ж чину. Цей і слідуючий виступи євангельсько-авґсбурзького збору були з нагоди екуменічного тижня. Крім цього, у семінарії ми співали у різдвяних відправах. В половині лютого співатимемо в Люблінському Католицькому Університеті з нагоди інавгураційного Кирило-Методіївського року (1100-літтясмертисв. Методія).
Люблін, 27 лютого 1985 р.
… В загальному семестер я закінчив добре. Ми обидва, я і P., не гарно хвалитись, але «здеклясували» латинників. Переважна більшість дієцезальних клериків має низький рівень освіти. Одинокі маріяни, які вчаться з нами, відзначились доброю підготовкою матеріялу.
Вчора перший раз після свят приїхав до нас ректор Майкович. Більше місяця ми не мали нашої Служби Божої. На жаль, так є, що нашу Службу Божу маємо тільки з приводу дуже рідкісних нагод і візит о. ректора або когось з останньо висвячених отців.
Отець мітрат Майкович у Перемишлі веде затяжкий бій з православною «реакцією». Така ситуація є майже всюди там, де піддержувані владою православні «навертають» наших людей.
Останньо вияснилась одна особливо важлива справа. Отже, свячення молодих богословів мають відбутись в нашому обряді, себто нашим єпископом. Петро Гудко і Б.Прах, які стоять найближче до свячень, будуть чекати в Польщі на приїзд нашого єпископа або самі поїдуть до нього. У всякому разі скоріше чи пізніше свячення має довершити наш єпископ.
З мистецької діяльности — останньо ми співали в Люблінскому Католицькому Університеті під час Служби Божої з приводу відкриття Кирило-Методіївского року. Кожний наш виступ — це добре і гідне ширення нашого імени. Зараз працюємо у поті чола над збагаченням нашого репертуару фрагментами з нашої Літургії.
Я одержав лютневе число журнала «Патріярхат». Січневе не дійшло. Від кількох місяців це перший раз я одержав журнал «Патріярхат». Але ж від смерти Патріярха так багато діялось…
В «Нашому слові» (знову, мабуть, перестане появлятись) я прочитав, що хор «Журавлі» починає концертувати у північній Польщі. Здоров’я мені дописує, лише з приводу специфічного трибу життя маю клопоти з горлом (зима дуже гостра).
П.С. В реванж пересилаю поштову марку з нашою церквою, яка входить у склад серії поштових марок, що показують пам’ятки церковного мистецтва в Польській Народній Республіці.
Люблін, 11 травня 1985 р.
Вибачаюсь, що пишу після довгої перерви. Я бажав вислати листа з фотами та зачекати до виїзду до Ченстохови, щоб поділитись враженням. Фота з Люблінського Католицького Університету ми одержали в Ченстохові від того редактора, що написав звідомлення у «Словє Повшехнім». Цей редактор від деякого часу виявляє зацікавлення нашою Церквою. В Ченстохові знову робив фота,можливо знову появиться стаття в «Словє Повшехнім».
Доля нашого виїзду до Ченстохови важилась до останньої хвилини. Це сталось з типових приводів для нашої Церкви і в загальному для нашого суспільства. Богу дякувати, що в п’ятницю рано, З травня ми вирушили на Ясну Гору «вія» Кельце. Заквартирували в «дому Пєльґжима» ім. Івана-Павла II. Ті паломники мусять бути багаті, коли одна ніч коштує 450 злотих! На третій день о годині 8:30 ранку в каплиці ми відспівали перед іконою Акафист.
В базилиці о 9-ій годині ранку розпочалась Служба Божа, яку відправив о. Мартиняк і співав наш хор, але такі частини Служби Божої, як «Іже Херувими» та «Вірую» прекрасно співала Леґніца під дириґентурою проф. Дуди. Безпосередньо після захоплюючої Служби Божої о 12-ій годині у Папській залі відбувся концерт. Заля була заповнена по береги.
Здається, цим разом молоді було трохи менше, ніж минулого року. Концерт розпочав хор Я.Полянського з Варшави, виконавши церковні й народні пісні. Виконання добре й на високому рівні. Хор з Ліґниці також добре пописався. Після цього були виконані твори з духовної музичної творчости, що їх виконали сестри-василіянки. Одночасно вони проводили заохочуючу акцію за покликання.
Концерт закінчили ми, себто українські богослови, виконавши «Господи помилуй» — Чайковського, «Отче наш» — Романа Дрозда, «Христос Воскрес» — В.Дрозда.
Одне можу сказати, що ми не скомпромітувались. Добру частину концерту заповнив дует ґітар Дроздів. Розпочали «Молитвою за Патріярха», яку співали всі, хто вмів. Дрозди своїм виконанням викликали велике захоплення, що викликало довгі оплески. Вони собі «купили» публіку.
Концерт закінчено піснею «Реве та стогне…», яку виконали всі учасники концерту, як такождолучиличь до співу присутні. Концерт тривав біля двох з половиною годин. Концерт був направду винятковим пережиттям, якого в історії українських прощ до Ченстохови ще не було.
Недавно повернувся з Риму о. генеральний вікарій Мартиняк, де полагодив справу свячень. Виглядає, що вдруге приїде до Польщі архиєпископ Мирослав Марусин. Правдоподібно була поставлена вимога польської влади, щоб свячення не відбувались у Перемишлі. Можливо, що свячення нових священиків відбудуться в Ґурові Ілавецькому десь на початку місяця липня. Точно нічого не знаємо, бо наша зустріч у Ченстохові з о. Мартиняком була з різних причин обмежена.
Ми приготовляємось до заплянованого виїзду до Космомлот, одинокої греко-католицької парафії у Польщі, яку веде поляк (?) Пантка. Ми маємо там співати Службу Божу.
Вже розпочався іспитовий час. Треба скласти 13 іспитів.
… 16 липня 1985 р.
Пишу цього листа після довшої перерви, в середу ввечері. Цей проміжок часу пройшов у піднесенні з приводу подій, які стались. Це було і причиною, що я так довго не писав, бо бажав Тобі написати повний огляд незабутніх подій. Неділя 14 липня була передостаннім акордом циклю врочистостей на закінчення академічного року.
Чотирьох нових священиків відправили свої перші Служби Божі: о. Б. Прах в Команчі, о. Я. Москалик і о. Б.Огородник в Білому Борі та о. П. Гудко в Слупську і Биткові. Останній з п’ятки о. Іван Лайкош буде відправляти першу Службу Божу через тиждень. Я з певних парафіяльних причин був присутній не тільки на «приміціях» в С., Б., але також і на «весільній учті» в Жукувці в о. П. Гудка. Так, на жаль, склалось, що перші Служби Божі відбулись в один день. Найкраще заплянував свою програму врочистостей о. Іван Лайкош, якого відвідає більша кількість питомців.
Щоб зберегти хронологію, почну від закінчення академічного року і виїзду додому… Подібно, як попередньо ми обидва з Р. зайняли перші місця. Очевидно, слід мати на увазі, що в ієрархії вартостей, про які йде мова, себто «дневничок» з оцінками, не може притемнювати істини, але в ситуації нашої Церкви слід мати на увазі наші успіхи в навчанні, на що більшість товаришів звертає увагу… В найближчу суботу і неділю ми всі проведемо час на фестивалі у Сопоті, біля Ґданська. Присутніх було вдвічі більше, як два роки тому, а також організація була справніша. Залишилось багато гарних вражень. Виглядає, що цих вражень не винесла «мас-мідія», бо нічого ніде не з’явилось у пресі.
Черговий довший виїзд ми відбули 2 липня 1985 р. Третього липня відбулась зустріч у Ченстохові з архиєпископом Мирославом Марусином. Туди ми їхали вшістку: я, Дрозди, і трійка кандидатів до свячень з Білого Бору. О год. 5:30 після полудня в каплиці, перед іконою Божої Матері,забулась Служба Божа, яку довершив владика Мирослав Марусин. Співав наш хор. Після відбулась зустріч. Увечері кожний пішов у свою сторону.
Я з Дроздами поїхали до Любліна, а згодом в село до молодого польського священика, доброго знайомого Дроздів, і після одноденного побуту ми приїхали до Перемишля. Тут ми заквартирували у подружжя С. В суботу, о год. 9:00 ранку розпочалась архиєрейська Служба Божа, під час якої було висвячено п’ять дияконів. В неділю 7 липня було велике свято нашої церкви. Вірні заповнили костьол, були свідками великого торжества. Під час Літургії раз-по-раз звучало грецьке слово — «аксіос» — гідний. Божий Люд приймав післаних Богом нововисвячених душпастирів. Співав перемишельський хор, а ми асистували. Це були особливі переживання.
Безпосередньо після свячень більшість питомців поїхала до Новосілок (біля Ліська, обл. Кросно), щоб провести підготовку до першої Служби Божої. Прикро було, що на «приміції» о. Б.Праха в Новосілках в «Кукурудзяній»[1] каплиці 13 липня не було його товаришів-богословів, які мусіли були виїхати до Любліна. Не знаю, як це вийшло. Хто співав під час Служби Божої? Проте знаєш, який це тяжкий терен. Застрашені й загублені люди. Так якось сталось, що я, будучи в Новосілках, не мав можливосте ступити до Гічви… Все тривало дуже коротко, не було часу подолати тих кілька кілометрів. Я бажав додому повернутись спільно з товаришами.
Отець Петро Гудко вдало «дебютував» у своїй парафії, тобто в Слупську, бо туди одержав своє призначення. В Битівській було справжнє свято. Привітання тривало біля півгодини. Було багато людей. О. Петро совісно підготований до своїх завдань. Його «преміція» була добрим «прелюдієм». З прийняття повернулись ми (було нас трьох товаришів) в понеділок після полудня.
Залишився ще один виїзд 21 липня до Білого Бору. Решта вакацій без жодних плянів. Правдоподібно будемо мати табір в Команчі. Вже минає другий тиждень від повороту з моїх подорожей. ВС… я приїхав у неділю вранці і зразу на Службу Божу.
Тиждень після закінчення моєї подорожі я провів час в Гічві. Залучую фота з подорожі. Мене намовив взяти у ній участь товариш з Любліна. Його брат є активний діяч. Співпрацює з Мартиняком, тим від охорони пам’яток релігійної культури. Праця нашої групи — це інвентаризація наших цвинтарів.
До Любичі Королівської (обл. Замость) «вія» Бєлянка, ми приїхали у понеділок о 4-ій годині над ранком. Ціле щастя, що в нашій групі була Оля Ґ., внучка Б. з Гребенного. Вона зразу запровадила нас до свого дядька Романа, дуже симпатична людина. В його домі ми провели чотири дні.
Наступних чотири дні провели у Гребенному в старого Божика. Участь родини Божиків у перебігу нашої позитивної праці була велика. Ми розпочали інвентарізацію від цвинтаря в Князях біля Любичі. Дальше слідували: Тенетиська, Мости, Корні,Вербиця, Ст.Брушно. Моїм завданням було підносити звалені вандалами або старістю хрести. Після поставлення хреста зроблено шкіци, фота і записувано надписи. Через два тижні я відгребав і підніс біля трьох сотень хрестів. Наша група складалась майже з самих студентів, які живуть розкинено по всій Польщі. Я дуже радий участю в цьому рейді. Поперше, що мета і висліди нашої праці заслуговують на признання, а подруге, я перший раз був у рідних сторонах батька.
В Гічві — без змін. Трагедію переживає Дзюрів. Багато з православних правдоподібно з матеріяльних причин записалися до «котячої віри», це є секта Єгови. У селі я застав трагедію у родинах… Ми всі цікаві тими змінами, які заносяться у нашому церковному житті. Одержав червневе число «Патріярхату»…
Проминув перший тиждень навчання чергового академічного року. Розпочали ми в такому самому особовому складі, як минулого року. На місце двохнововисвячених прибуло двох нових на перший рік. Найбільшим святом, яке нас зустріло, це своя щоденна Літургія, яку відправляє для нас о. Уліцкі, що працює над докторатом на Люблінському Католицькому Університеті. Отже, цілий літургічний день проводимо у власному обряді, так, як повинно бути.
Коротко про перебіг свята в Білому Борі. Туди я прибув вже в суботу з метою, щоб разом з іншими питомцями співати Вечірню з Литією. Вже було кілька священиків і чимала група молоді, зокрема з ліцею в Лігниці. О годині 4-ій ранку ми вже були на ногах і після снідання у церкві відправили Утреню і соборну Службу Божу. Перед дев’ятою годиною кошалінський хор відспівав Акафист. Ми з кількома товаришами зайняли становище під дзвіницею, що нас трохи хоронила перед дощем. Ми цілий день вписували вплати на будову церкви, інтернату й інше. З кожним роком прибуває сюди все більше людей. Цього року, не зважаючи на дуже несприятливу погоду, всі відправи відбувались на вільному повітрі, бо церковця, це цвинтарна каплиця, взяло участь багато вірних. Врочистості закінчились біля третьої години після полудня. Після цього обід, передання каси, вечеря і поворот додому.
Перші два місяці мене приміщено на Баторому, в найбільшій кімнаті семінарії — 16 осіб. З огляду на те, що перший рік є дуже чисельний, біля 75 осіб, тому була потреба присвятити одну викладову залю на гуртожиток. Так буде до грудня, поки не висвятять дияконів і пресвитерів. Ми одержали подвійне число «Патріярхату» за липень-серпень.
П.С. В залученні 4 фота із свячень.
[1]Цю назву вжито тому, бо каплиця, себто її фундаменти будувались серед високої кукурудзи, щоб заховатись від зайвого ока.
