В суботу, 5 грудня цього року, подібно як і в неділю 7 грудня минулого року, управа Т-ва за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви влаштувала ширшу маніфестаційну акцію з ціллю яскравого вияву волі згромаджених у відділах Товариства мирян у відношенні до сучасної церковної ситуації і для відстояння прав нашої Церкви. Місяць грудень не є найкращим часом на такі маніфестації, але управі Товариства дати не стояли до її власного вибору і не були у сфері її плянування на довшу мету, а радше були виявом конечности у даній ситуації, або вимогою хвилини.
Такі акції не належать до приємностей і після їх виконання наш скарбник не запише у своїх книгах реальної їхньої вартости, бо це акції не технічного, а суспільного порядку і не творяться вони на математичних формулах, а на багатьох елементах різнородного морально-політичного значення. Від об’єктивної більшости елементів позитивного, чи негативного значення залежить успіх чи неуспіх імпрези. Враховуючи тут риск ваги непередбачених елементів, управа Т-ва взяла на себе відповідальність за цю акцію з конечности, бо через специфіку положення не багато инших метод були в її розпорядженні, другі чинники компетентні для справ, що були причиною маніфестації – не діяли.
Імпреза перед катедрою у Філадельфії минулого року мала виразно демонстраційний характер і не була плянованою довго наперед, була радше спонтанною. На те були виразні причини.
Вашінґтонська імпреза цього року хоч формою подібна, але по суті инша. Вона була маніфестацією за права, які нашій церкві не то що належать, але які вона має формально і крім того маніфестацією льояльности Синодові Українських Епископів у першу річницю його скликання, як також виявом здецидованої постави членів нашої Церкви що до її формальних, легальних і конституційних прав. Вага маніфестації була переставлена із «проти» на «за». Хоч зрозуміло, що вже сама поява людей із транспарентами віддзеркалювала невдоволення, але воно було тут похідним від підставових елементів нашої церковної організації – її визнаних, але не респектованих конституційних заложень. Ми не домагались тут прав, бо ми їх маємо. Ми лише робили зовнішний світ уважним на те, щоб нам тих прав не ігнорували, не заперечували.
Від одної до другої імпрези пройшов цілий рік, багатий на вияви загрозливих фактів послідовного і систематичного діяння Східньої Конґреґації проти Синоду Українських єпископів, проти Верховного Архиєпископа і проти цілости нашої Церкви. Послідовний натиск на наших Владик, на жаль не без результату, зігнорувати історичний Синод Українських Епископів, відмовитися від його постанов і виконувати владу Східньої Конґреґації у нашій Церкві прибрав щораз частіших і виразніших форм.
Це заключалось в намаганні Східньої Конґреґації номінувати нового Єпископа для нашої Церкви без участи у процедурі Синоду Українських Єпископів ані Верховного Архиєпископа. Усі свої доручення нашим Єпископам Східня Конґреґація переводила формально через Апостольського Делегата у Вашінґтоні, тому це місто стало першим об’єктом заплянованої НАШИМ ТОВАРИСТВОМ МАНІФЕСТАЦІЇ.
Східня Конгрегація не залишила в цьому році своїх плянів ділити нашу Церкву на частини: на нормальні парафії давнього ґреко-католицького стилю у тих містах, де миряни виявили більшу стійкість і прив’язання до традиційних українських обрядових практик, і на парафії «оф бізантин райт» у тих місцях, на периферіях, де є мовні труднощі, де миряни не обізнані як слід із сучасною церковною проблематикою. Коли у більших містах практику візантійщини сповільнено, або й тимчасово припинено, у малих місточках на провінціях, куди не сягає організований мирянський рух, її підсилено.
Історія із Мукгальською митрополією й листом Кардинала де Фюрстенберґа в ці й справі не залишають найменшого сумніву в тому, що Східня Конґреґація не думає про зміну свого курсу, а радше про тактику зволікання, з переконанням, що час працює для неї.
Офіційні радянські чинники, як світського так і церковного типу провели свою «офензиву» в Ватикані досить інтензивно, в наслідку чого протиукраїнський курс там в останньому році значно посилився. Яскравим виявом того був відомий лист Кардинала Тіссерана.
Найкращою формою якоїсь реакції на ці справи й формою оборони нашої Церкви від усяких зовнішно-політичних ускладнень була б відповідна реакція Синоду наших єпископів, але він був недіяльний цілий рік. Піддержуючи його інституцію відділи нашого Товариства й загал мирян перевели доступними їм засобами т.зв. Дні Помісности в церковній і громадській ділянках, але це справи не змінило. І так через брак чисто церковної реакції компетентних чинників на зовнішньому форумі наше Т-во взяло на себе обов’язок і відповідальність організації і переведення маніфестації силами мирян перед Апостольською Делєґатурою у Вашінґтоні за активізування прав нашої Церкви, зрозуміло, проти тих сил, яким у Ватикані вдасться досі держати ці права не діючими.
У Вашінґтонській маніфестації 5-ого грудня цього року слід підкреслити деякі моральні й організаційні моменти. Вона відбулась силами лише тих відданих добру нашої Церкви мирян, які повністю зрозуміли наведені вище небезпеки й мотиви закликів нашого Товариства, відчули дійсну потребу діяти в напрямі оборони Церкви і діяли згідно з наказом їхнього власного сумління. Маніфестація відбулась дуже здисципліновано й культурно. Піснями,т ранспарентами й молитвами виявила високі моральні вартості народу, який щиро практикує й високо оцінює віру своїх прадідів.
Моральний бік маніфестації виявився у репрезентативності учасників і безпретенсійності організаторів. Похід мирян очолювали їхні духовні Отці, в рядах серед них були видатні церковні діячі, різних міст, монахині, професори, студенти і молодь, та понад тисяча рядових мирян, які Церкву свою вважають основною й верховною вартістю, а не дочіпленою до инших. Організатори не претендували на виключність чи на репрезентацію цілости, а лише на піднесення у відповідному місці і у відповідний час голосу тих, хто має право називати церкву своєю.
Іншою фазою маніфестації було вручення збіркою делєґацією чотирьох меморялів для Святійшого Отця призначених для відібрання їх радникові Ап. Делеґатури у Вашінґтоні, Монс. Маріо Пересіну. Меморяли були від священиків, від Матері Марії ЧСВВ, від студентів і від мирян. Окремий меморіял вручив від себе о. Джордж Малоні, відомий нашій громаді зі своїх писань і виступів в обороні нашої Церкви /Два меморіяли друкуємо в цьому журналі, а інші будуть друковані в наступному числі/. Монсіньйрр Маріо Пересін з дипльоматичною чемністю, як також з повним зрозумінням кожного аспекту кількалітньої акції нашого Т-ва, яке було вислідом попередніх відвідин у нього Дра Е. Ґіля з Вашінґтону, – прийняв меморіали й запевнив делегацію, що він має обов’язок передати їх на руки Ап. Делеґата, Ексцеленції Люіджі Раймонді, який в свою чергу, згідно з протоколом, передасть їх до Святійшого Отця у Ватикані.
В збірній делегації для передання Апостольській Делегатурі меморіялів були:
отець Пралат К. Прийма,
о. В. Андрушків,
Мати Марія Должицька ЧСВВ,
Др. З. Ґіль,
Др. Р. Осінчук,
Др. В. Пушкар,
Е. Піддубчишин і Ю. Карпінський.
Окремо перевели розмову з о. Радником Пересіним також Проф. Т. Вирд, о. Проф. Дж. Малоні, о. Горошко та Віра Никифорук.
