Після Загальних Зборів ЛУКЖ

Скільки в нас добра і праці,
Скільки слів і похвали,
Однак, іспиту на «добре»
Ми таки ще не здали.

Патріярхальна наша Церква
Право приналежне,
Та чомусь у нашім Лу-Жі
Слово обережне!

Патріярха ми вітали,
Нашого Мойсея,
Однак, таки до сьогодні
Я не знаю, хто я?

В нас питання, що буде?
Чи ми несвідомі?
Це ідея — сила Духа,
Дорога до волі.

Засвідчили мучеництвом
Перед світом славу,
Ми приймім до свого серця,
Хоч вдяку, ласкаво.

Будьмо вдячні за це все,
Що для нас придбали,
Бо за це поклали предки
Священні булави.

Переємником зростає
Наша свята Церква,
На очах цілого світу
Тільки в нас заперта.

У потребі наша Церква,
Зрозуміти час,
Де не зможе Блаженніший,
Чин покличе нас!

Може, треба буде дати
Кров за свої Двори,
А чи схоче нас прийняти
Смерть в такій покорі?

І покине нас у болях
Десь на роздоріжжях
Та не дасть нам права вмерти
На безсмертних ложах.

Але мучитися скаже,
Нас тортурувати, —
Покоління в тяжких муках
Буде проклинати:

Нас, що часу у часі
Ми не зрозуміли,
Непошаною до себе
Ми запропастили.

Усе те, що нам признали
Отці Соборові,
Недоглянули ми навіть
В своїм власнім колі.

Березень, 1984 р.

П.С.
Простіть мені,
любі сестри,

Що я бачу попіл
І відходжу в самоті
У святий неспокій!

Марія Козак