Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Південний форпост «Карітасу» УГКЦ

«Дуже моторошним і болючим видовищем є глибоко потріскана пустеля, на яку перетворилося Каховське водосховище», – розповідає про свої перші враження Марія Пагулич, мама шістьох дітей, заступниця директора Благодійного фонду «Карітас Кам’янське». Вона разом зі своїми колегами доставляє критично необхідну воду в Нікопольський район, який залишився без питної та технічної води внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Цю техногенну катастрофу класифікують як військовий злочин Російської Федерації, через який вода затопила 29 населених пунктів. Точну кількість людських жертв наразі важко встановити, бо досі є безвісти зниклі, а частина підтоплених територій ще перебуває під окупацією.

«Карітас» у Кривому Розі, Миколаєві, Кам’янському на півдні України є своєрідним форпостом у наданні допомоги людям, які зазнали трагічних втрат унаслідок війни Росії проти України. Принцип роботи працівників «Карітасу» чіткий – відповісти конкретною допомогою потерпілим і найменш захищеним верствам населення. За останні півтора року кількість бенефіціарів цих осередків обчислюється десятками тисяч осіб. Люди отримали і отримують гарячі обіди, засоби гігієни, харчові набори, ліки, одяг, побутову техніку, послуги у вигляді відремонтованих домівок та юридичну й психологічну допомогу. Охопити весь спектр діяльності «Карітасу» на півдні складно в одному матеріалі, тож розповідаємо наразі про окремі напрямки його роботи.

Проблема №1 – вода

Водопостачання в регіоні багато в чому залежало від Каховської ГЕС. Коли окупанти підірвали греблю, в багатьох місцевостях вода зникла взагалі. Про це розповідає отець Іван Талайло, директор «Карітас Кривий Ріг». Знизився рівень води і в свердловинах. Тож із червня працівники «Карітасу» з Кривого Рогу розвозять воду людям в Дніпропетровській та Херсонській областях. Взялися й за буріння нових свердловин та відновлення тих, котрі піддаються ремонту. А ще запустили проєкт, де працюватиме 10 водоочисних установок, бо є місця, в яких люди мають технічну воду, але є проблема з питною. Тому ці установки зможуть забезпечувати питною водою, наприклад, школи та лікарні. «Буває так, що привозимо воду, а люди не мають у що її набрати. Тож закупили тисячу «харчових» бочок по 40 літрів кожна і розвозимо воду в них аж до Берислава», – розказує отець Іван.

Дістатися туди, куди майже ніхто не їздить, стараються й працівники «Карітас Кам’янське». Про це каже заступниця директора організації Марія Пагулич. Із колегами та волонтерами вони їдуть до населених пунктів, які розташовані за 20 кілометрів від окупованих росіянами територій. На запитання, чи ті місця обстрілюють, жінка відповідає: «Авжеж. Але ми поговорили між собою, чи хтось боїться, і всі сказали, що не мають страху. І ми почали їздити. Знаєте, людина адаптується до всього. В тих місцях люди стараються жити звичним життям: ходять до магазинів, на майданчиках бавляться діти, навіть деякі малі підприємства працюють».

Що стосується Миколаєва, який був прифронтовим містом з лютого до листопада 2022 року, то проблема з водою тут виникла чи не відразу. Російські війська кілька разів намагалися взяти місто й обстрілювали його майже щодня. Одного разу прилетіло аж 38 ракет. А в квітні 2022-го росіяни зруйнували водозабір. І хоч багато людей виїхало, третина жителів міста-півмільйонника таки залишилася і потерпала від нестачі води. Директор «Карітас Миколаїв» отець Тарас Павлюс каже, що ситуація досі не змінилася – відчувається брак питної води. Технічну воду вдається подавати з перебоями, але вона з’являється. «Тому ми контактуємо з усіма можливими донорами в Україні та за кордоном, і вони нам допомагають. Звісно, не в таких масштабах, як сьогодні, возять на Херсонщину, але Миколаїв теж потребує допомоги», – веде далі отець Тарас. Водночас, попри великі потреби у воді для свого міста, «Карітас Миколаїв» старається допомагати людям зі своєї області, а також на сусідній Херсонщині.

Ремонт домівок і підготовка до зими

«Навіть коли вода затопила їхні хати, багато людей далеко не від’їжджали, чекали, коли вона зійде, щоби повернутися додому», – розповідає отець Іван Талайло про те, як було після підриву Каховської ГЕС. Тож коли вода зійшла, люди почали повертатися. Проте майже всі речі в їхніх оселях стали непридатними для використання. Тому «Карітас Кривий Ріг» закупив постільну білизну і роздав її людям. Також, зі слів отця, під час обстеження місцевості виявили, що, на щастя, є будинки, які потребують не надто великого ремонту, щоб там можна було жити знову. І «Карітас Кривий Ріг» почав завозити набори інструментів для ремонту, а також плівку, щоб люди бодай на якийсь час могли дати собі раду, накривши пошкоджені ділянки покрівель. Було використано 400 комплектів фанери, щоб залатати зруйновані частини будинків. Працівники «Карітасу» організували виїзну команду, яка вставляла вікна. Таким чином вони встановили людям більш ніж тисячу вікон. Працівники і волонтери «Карітасу» побачили, що продукти людям на постраждалих теренах доставляють інші організації, тому возять їх менше. Натомість частіше роздають гігієнічні набори, адже, з огляду на брак води, люди потребують базових речей для догляду себе.

Велику частину своїх сил зосередили на відновленні житла й працівники «Карітасу» з Миколаєва. Отець Тарас Павлюс розказує, що торік багато жителів виїхало, а тепер повертаються і передусім потребують ремонту своїх осель. Зрозуміло, що після масованих російських обстрілів житловий сектор сильно зруйнований. В домівках переважно вибиті вікна і двері та частково або повністю зруйновані дахи. «Торік у нас запрацював проєкт з відбудови домогосподарств, і з вересня до кінця року ми мали зробити 350 дворів, – каже священник. – Але завдяки нашим робітникам та інженерам відремонтували на 110 дворів більше. За підтримки Управління Верховного комісара ООН (ЮНІСЕФ) та інших донорів маємо більші можливості надавати людям допомогу в ремонті житла. Цього року вже відновили вдвічі більше хат, аніж планували. До кінця року залишилося відремонтувати 500 домогосподарств, і ми вийдемо на загальну кількість 1400 дворів. Тепер ведемо перемовини, щоб наступного року знову бути задіяними в цьому проєкті». Директор «Карітас Миколаїв» наголошує, наскільки важливим є реноме в їхній роботі. Їм довіряють бенефіціари і партнери, які проводять аудит використаних коштів, адже коли бачать добрих фахівців, чесність і прозорість у роботі, це дає можливість для створення та втілення багатьох наступних проєктів. «По ділах ваших вас пізнають, – каже отець Тарас. – Відрадно, що розповіді про нашу роботу ширяться в громаді міста: «Чули про церкву Миколая?» Бо «Карітас» діє при нашій парафії». Отець розповідає про особливості роботи в їхній околиці, де територія на межі Херсонщини та Миколаївщини рясно замінована, тому там неможливо розгорнути постійну просторову діяльність. Але все ж таки «Карітас Миколаїв» доїжджає туди перевіреними дорогами, аби завезти людям воду, харчі та речі.

Із розповіді отця Тараса, вже створили організацію «Карітас Херсон», але її команда ще формується і вчиться, щоби поступово перебирати на себе ті потужності, які є і яких потребують люди.

Невдовзі настане холодний період року. Всі південні осередки «Карітасу» вже працюють над тим, щоби за можливості допомогти людям до нього підготуватися. Приміром, із торішнього досвіду отець Іван Талайло знає, що знову знадобляться набори одноразового посуду, спальники, пледи, подушки, а також обігрівачі, зарядні пристрої до телефонів тощо. Пригадує, що в їхній місцевості люди залишалися в своїх домах навіть тоді, коли часто прилітали російські ракети. Тоді «Карітас Кривий Ріг» роздавав їм усе необхідне, а також їжу довготривалого зберігання. Люди ховалися у підвалах, але не покидали рідні місця. «І якщо лінія фронту до цієї зими не зміниться, тутешні жителі знову потребуватимуть цього всього», – мовить священник. І веде далі: є села, куди приходить багато допомоги, а є такі, куди рідко хто приїжджає. Тому вони стараються шукати саме такі місцевості, щоби привезти людям необхідне.

Психологічна та юридична допомога

Як розповідають працівники «Карітасу», люди часто приходять по гуманітарну допомогу, а в спілкуванні виявляється, що вони потребують ще й юридичної чи/і психологічної. Тікаючи від війни, жертви російської агресії втрачають документи, іноді їм заблоковують банківські картки. Життя поблизу лінії фронту також множить їхні стреси. Тому в «Карітасі» працюють фахівці, які надають внутрішньо переміщеним особам відповідну допомогу. Як каже отець Тарас Павлюс: «Люди пережили страшні речі, тож наші психологи допомагають їм відкритися й побачити, що світ ще існує, що треба жити».

Окремі виклики мають сім’ї військовослужбовців. Про це розповідає Марія Пагулич. Деякі чоловіки, які бачили війну зблизька, приходячи у відпустку, не завжди можуть віднайти себе в новій реальності. Їхні реакції на звичайні побутові речі нерідко є неадекватними. Дружини цих військовослужбовців кажуть, що в кожну відпустку чоловік приходить іншою людиною, і вони мусять по-новому пізнавати його та якось адаптуватися до того, яким він став.

Щоб допомогти їхнім рідним правильно реагувати, в «Карітас Кам’янське» у межах проєкту «Долаючи розломи» створили групу підтримки для дружин військових, яка називається «ТилОК». Як пояснює пані Марія, це означає, що тил має бути сильний, аби можна було підтримувати своїх захисників. Тож ці жінки приходять і діляться своїми, часто дуже болючими історіями. «Наприклад, чоловік уночі зривається, кричить і хапається за ніж, – переповідає Марія Пагулич. – Це дуже лякає його дружину, яка переживає за безпеку малої дитини і свою. І вона не знає, як привести його до тями, коли він у такому стані. Тому дружина мусить мати якісь елементарні знання того, що робити в таких випадках. Бо деколи доходить до того, що навіть під час такої короткої відпустки жінка забирає дітей і йде до своїх батьків». Пані Марія каже, що рідні військовослужбовців, які приходять до них, ставлять дуже правильні запитання: що можна робити, а що ні? Бо, справді, неадекватні реакції можуть ще більше посилити цей важкий стан.

Адміністраторка «Карітас Кам’янське» каже, що наші захисники назагал – це люди, які змінили свою професію. Вони не були військовими, але мусили ними стати. Так само їхні дружини мусили стати дружинами військових. І це один із наслідків війни, який ми змушені долати…

Праця на перспективу

Важливе місце в діяльності «Карітасу» займає робота з дітьми. В кожному осередку по всій Україні для цього створені окремі проєкти. А от для Миколаєва справжнім щастям була можливість провести цього року веселі канікули для дітей, які з батьками повернулися до міста. Отець Тарас Павлюс розказує, що з початку повномасштабного вторгнення всіх дітей із Миколаєва вивезли. Залишилися лише старенькі або ті, кого не було кому вивезти, чи ті, про кого просто забули. Працівники «Карітасу» шукали цих людей. Іноді, помітивши сліди від багаття, знаходили протоптану стежинку, яка вела до підвалу, і натрапляли там на 15-30 стареньких. «Ми завозили їм воду і харчі швидкого приготування. Бо що можна було приготувати на відкритому вогні, який треба було швидко гасити і ховатися, тому що постійно тривали бомбардування?» – бідкається отець Тарас.

Ділячись планами на майбутнє, директор «Карітас Миколаїв» каже, що тепер варто зосередитися на навчанні, вчити молодь, бо освіта – це майбутнє. А щоб у їхньому регіоні була молодь, треба вкладати в довгострокові проєкти, приміром у підтримку малих фермерів, розвиток сіл. Зі слів отця: «На Миколаївщині родини мали паї по пять-сім гектарів на одну особу. І коли четверо членів сім’ї, то разом є 20 і більше гектарів. А якщо об’єднати дві родини, то це 60 гектарів, які треба вміти й могти вчасно засіяти. Миколаївщина має специфічні природні умови: тут навіть на три дні пізніший посів впливає на врожай  А коли люди мають один-два трактори на село, то зрозуміло, що це не вдасться. Через це «Карітас Миколаїв» ініціює допомогу малим фермерським господарствам, яких треба навчити, дати техніку, гранти на посіви й допомогти їм стати на ноги. Згодом вони зможуть допомагати таким організаціям, як «Карітас», яка матиме реабілітаційні та соціальні центри. Тоді регіон буде самозарадним і живим. Тут будуватимуть і розвиватимуть школи. А це не рік і не два планомірної роботи, тож потрібно працювати. Ми звідси не підемо. Ми тут були і є, і зараз я бачу ще більшу потребу в цьому».

Без удаваного героїзму

Довіра між людьми є необхідним капіталом для розвитку громадянського суспільства, вільного від корупції (докладніше про це читайте в інтерв’ю з Андрієм Костюком у цьому ж числі «Патріярхату». Ред.). Наша Церква має цей капітал. Так, він поволі витрачається, але водночас накопичується. І коли стикаєшся з роботою «Карітасу», то чітко бачиш процес нагромадження цього вкрай важливого для суспільства капіталу. Не може не вражати, як матір шести дітей Марія Пагулич, дружина настоятеля парафії Преображення Господнього УГКЦ в місті Кам’янське, має відвагу розвозити воду поблизу окупованих територій. І коли запитуєш у неї, чи не згіршують її гучні скандали з посадовцями, впійманими на корупції, в той час як вона день-у-день працює, щоб допомогти постраждалим пережити наслідки війни, то жінка твердо заявляє, що зосереджується на добрі та не схильна панікувати. А ще каже, що в цей час її діти повертаються зі Світових днів молоді в Лісабоні, де вони намагалися привернути увагу світової спільноти до України у футболках із зображенням убитих росіянами українських дітей. Також жінка сподівається, що через рік на свято Преображення ми – редакція часопису «Патріярхат» – приїдемо до них у Кам’янське на святкування 30-річчя їхньої парафії, а вони, нарешті, завершать будівництво свого храму. І це в місті, розташованому за 100 кілометрів від окупованої росіянами території!

Директор «Карітас Кривий Ріг» отець Іван Талайло ділиться своїми роздумами: «Багато здорових дорослих мужчин тепер воюють. Це справжні герої. А я тут, у Кривому Розі, не можу нарікати. Стараюся робити все, щоб допомогти людям. І Бог нам у цьому допомагає. Щодня ми з командою маємо спільну молитву, раз на тиждень молитовний марафон, звершуємо  літургію». Священник пригадує випадок, як місцеві працівники «Карітасу» допомагали одному літньому чоловікові на ім’я Арій. Якось він прийшов і сказав, що наша церква – єдина в Кривому Розі, яка йому допомагає, а потім додав: «Та, що в Кривому Розі! Взагалі ви єдині у світі, хто піклується про мене».

Натомість отець Тарас Павлюс із Миколаєва каже: «Я не буду бавитися в героїзм і говорити гучні фрази, що все гарно, що ми переможемо. Скажу відверто, як воно є: ми не втікали в перші дні, і на сьогоднішній день видно, що це важко. Миколаїв змінився, як і інші міста, де тривали бойові дії. Люди пережили велику трагедію, багато чого втратили, люди змінилися ментально. Але життя не зупинилося. Я бачу перспективу, але вона буде не завтра і не післязавтра. Однак ми вже зараз працюємо задля цієї перспективи». І наостанок додав, що Миколаїв виснажений, що там дуже бракує волонтерів. Напевно, це нагода для відкриття ще одного майданчика для здобуття капіталу довіри…

Світлана Бабинська

Поділитися: