Пізнай свій обряд

Хочу звернути сьогодні увагу на одне питання Української Духовної Бібліотеки, видавництва оо. Василіян Нью-Йорк — Торонто, п.н. «ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД!» («Літургійний Рік Української Католицької Церкви»), автором якої є Юліян Я. Катрій, ЧСВВ.

Хоча це видання не нове, бо перша його частина з’явилась ще в 1976 p., а друга — в 1979 p., і обидві одержали високу оцінку рецензентів, проте, на мою думку, воно ще не належно і не повністю використане й тому варто висловити декілька думок на цю тему, під розвагу тим, що цікавляться нашим обрядом, а також тим, які відповідальні за його плекання, вірніше — передання наступному поколінню. Але спочатку дещо про саме видання.

Щоб могти плекати обряд, треба його насамперед добре пізнати, зрозуміти його відрубність, його дух та красу. Це все зумів незвичайно цікаво передати о. Ю. Катрій у своїй праці. Автор підійшов до свого задуму дуже солідно, він основно опрацював дбайливо зібрані матеріяли та подав їх в науково-популярній формі (а це не легко), що робить названу книжку приступною для ширшого читача, без різниці на вік. Його двотомна книжка — це наслідок довголітніх дослідів та праці, надхненої великою любов’ю до рідного благочестя. Як заповідає підзаголовок, книжка охоплює цілий, повний літургійний рік нашої Церкви.

Перший том присвячений т. зв. рухомим святам, тобто Пасхальному Кругові, який включає цикль неділь, свят та освячених часів, залежних від великодня, а другий том розглядає нерухомі свята (ті, що припадають все в той же самий день місяця) і що їх осередком є Різдво Христове.

У вступі до першої частини автор, між іншим, каже, що «літургійний рік — це прегарна школа духовного життя. Він неначе прегарно розмальова­ний іконостас, який стало зображує величню історію спасіння людського роду. В нім Христос є вічно живий і діяльний, як каже св. Павло (Кор. 13,8): «Він вчора і сьогодні, той самий на віки». Тож літургійний рік — це відтворення живого Христа, Його праці й науки, це містичне повторення таємниць з Його життя у серцях вірних. Щоб з нього духовно скористати, мусимо стати живими й активними учасниками тих святих подій, а не тільки їх пасивними глядачами». І дійсно, при помочі книжки о Ю. Катрія можемо це осягнути.

Автор дуже основно розглядає церковний рік як цілість, подає цікаву історію його творення, пояснює його складові частини, а саме неділі та свята, зупиняється побіжно над почитанням та культом мучеників і святих, пояснює, як поставав церковний календар, як і чому творилися загальниці, подає історію постів у Східній Церкві.

Після такого довшого вступу автор приступає до пояснення духа і значення неділь, які попереджають Великий Піст, починаючи від неділі Митаря і Фарисея. Згодом довше зупиняється над історією встановлення св. Великого Посту, над його ціллю, великопосними практиками та богослужбами, як, наприклад, Служба Божа Ранішеосвячених Дарів, Сорокоусти,Поклони,згадує про Поминальні суботи та Акафистову суботу. Із великопосних неділь пояснює, на жаль, тільки першу, названу Неділею Православ’я, третю — «Хрестопоклонну», при чім основно виясняє св. Хреста в нашому обряді у відрізненні до латинян, та Квітну Неділю.

У Страсному Тижні згадує тільки Велику П’ятницю з обрядом виставлення Плащаниці. На жаль, не згадує нічого ні про страсті (Утреня із читанням. 12 Страсних Євангелій) у Страсний Четвер, ні про глибоку змістом і дуже мелодійну (із східніми напівами) Єрусалимську Утреню (в п’ятницю увечері). Це велика шкода, й було б дуже побажаним, щоб цю прогалину вдалось виповнити при наступному перевиданні книжки (вірю, що таке буде), бо ці богослужби, разом із виложенням Плащаниці, надають цілого глибокого змісту Страсному Тижневі та творять дуже сильне тло і контраст, на якому із цілою силою та тріюмфом пробивається Воскресна Утреня у всій своїй красі та радості. Я особисто не уявляю собі справжнього великодня без тих попередніх відправ. Сам світлий празник Пасхи, включно з Воскресною Утренею, є дуже гарно опрацьований як під обрядовим так і під історичним оглядом. Автор подає навіть деякі народні звичаї, пов’язані з Великоднем.

У часі св. П’ятдесятниці (від Великодня до Зшестя св. Духа), автор вияснює тільки першу неділю, т. зв. Томину, опісля аж празник Переполовлення П’ятдесятниці, що припадає на середу після Неділі Розслабленого, та свято Господнього Вознесіння. Зате особливу увагу присвячує святові П’ятдесятниці. Це є день, в якому почала діяти Христова Церква. Автор пояснює, що згідно з духом Східньої Церкви, Неділя П’ятдесятниці називається також Днем Зшестя св. Духа або Днем св. Тройці. Натомість в понеділок святкуємо Празник св. Духа. Це важливе, бо під латинським впливом виникла деяка плутанина в назовництві та інтерпретації цього свята.

Також при поясненні культу Пресв. Євхаристії, автор заперечує латинізаторські практики, які запровадили у нас: Замойський Синод (1720 p., затверджуючи офіційно процесії на «Боже Тіло») та Львівський Синод (1891 p., який підніс свято «Божого Тіла» до ряду великих Господських свят з восьмиденним попразденством — як незгідні з духом нашого обряду та способом, яким у нас почитається Пресв. Євхаристію). Це виразно застерегли собі наші предки, приступаючи до унії з Римом в 1596 p.: «Щоб нас не змушувано до процесії в день Божого Тіла, тобто, щоб ми також мали ходити зі Святими Тайнами, бо в нас є інший спосіб і практика Тайн». Це саме очевидно відноситься й до інших обходів з Пресв. Тайнами, як, наприклад, під час обряду виложення Плащаниці чи під час обходу на Воскресній Утрені, як також до т.зв. «суплікацій» та виставлювань св. Євхаристії для почитання («адорації»). Після Собору Ватиканського II Східні Церкви почали очищувати свої обряди від лат. впливів й усувати практики, які не є згідні з їхнім духом це свято, яке припадає на четвер після неділі Всіх Святих, а переноситься на наступну неділю (2-га неділя після Зшестя), не називається «Боже Тіло», але «Празник Пресвятої Євхаристії».

Менше вдалий є останній розділ книжки про «Празник Христового Серця». Хоч Апостольська Столиця при перегляді наших літургічних книг змінила назву цього свята на «Празник Христа-Чоловіколюбця», справляючи відповідно до того також і богослужебні тексти, щоб був збережений дух східнього обряду,— то о. Ю. Катрій все ж таки чомусь намагається доказати, що західній культ Пресв. Серця Христового є зовсім сумісний з нашим благочестям, покликаючись при цьому на авторитет Митр. Андрея Шептицького.

Друга частина праці о. Ю. Катрія присвячена нерухомим празникам, які ділимо на Господські, Богородичні та Святих. При кожному з них автор старається подати коротку історію встановлення даного празника чи історію його святкування, з’ясовує дух його богослужб, значення празника для нас, а часами також його особливості в Україні. Для кращого вглиблення в суть празника та відчуття його духа, автор часто цитує відповідні літургічні тексти, що дуже помагає читачеві «увійти» в дану подію та наче брати в ній живу участь.

Приблизно за такою схемою автор розглядає усі празники церковного року, починаючи від першого свята, яким є «Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Наступним празником є «Всемірне Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста» (тут поданий також особливий обряд, зв’язаний з цим празником). Далі є пояснення празника Покрова Пресвятої Богородиці, св. великомученика Димитрія, собор св. Архистратига Михаїла, св. священномученика Йосафата, — все це, за вище поданою схемою, опрацьовано дуже старанно.

Наступні розділи пояснюють історію та ціль передріздвяного посту — Пилипівки, а пізніше празник Входу в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, празник св. Отця нашого Николая та празник Зачаття св. Анни, коли вона зачала Пресвяту Богородицю (це офіційна назва), який є останнім святом перед Різдвом Христовим. При Богородичних празниках автор намагається з’ясувати суть почитання Богородиці в нашім обряді, яке відмінне від західнього. Він також згадує, що Львівський Синод змінив назву свята на «Непорочне Зачаття Пресв. Богородиці», але після реформи літургічних книг йому привернено знову давню назву празника на «Зачаття св. Анни» (очевидно також і давню службу празника, про що чомусь автор не згадує).

На жаль, також не згадано і не пояснено неділь, що попереджають празник Різдва Христового, завданням яких є приготувати нас до цеї великої події. Зате о. Ю. Катрій докладно й вичерпно пише про богослужби в Навечір’я Різдва (Утреня і Царські Часи), які своїми стихирями і канонами вводять нас у містерію Різдва. Автор пояснює також історію постання свят, що прийшло до нас властиво із Заходу, бо Східня Церква спершу не відзначала окремо Різдва Христового, але лучила його із празником Богоявлення, яке уважалося важнішим святом. Автор старається подати читачеві дух різдвяних богослужб, які прегарно оспівують це незбагнене таїнство Воплочення Божого Сина,— він цитує глибоко догматичні різдвяні гимни, литійні стихирі, вечірні та інші літургійні тексти, а також уривки із проповідей Східніх Отців Церкви. Дальше пояснює чому, згідно з духом східнього обряду, наступного дня відзначуємо Собор Богородиці, а не св. Обручника Йосифа, що його почитаємо у першу неділю після Різдва. Очевидно вияснює також, чому святкуємо третього дня пам’ять св. Первомученика Стефана. Довше зупиняється над празником Богоявлення та Трьох Святителів. Цей різдвяний цикль закінчує свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тут, зовсім незрозуміло з яких причин, автор називає цей празник богородичним, це напевно друкарська помилка, яку треба б справити, бо сама назва як також і богослужебні тексти вказують, що це Господський празник, або, як деякі теологи уважають, господсько-богородичний.

Першим празником після Різдвяного Круга є Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей празник дуже важний, бо від Таїнства Благовіщення починається Новий Заповіт і наше спасіння. Цьому празникові, побіч празника Успіння Богородиці було присвячено в Україні найбільше богородичних храмів. Над Золотими Воротами Києва князь Ярослав Мудрий вибудував кам’яну церкву Благовіщення, «щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою св. Богородиці й архангела Гавриїла». В цім храмі князь Ярослав Мудрий в 1037 р. віддав під опіку Божої Матері ввесь український нарід. Цікавий є розділ про св. Кирила і Методія, апостолів слов’ян. Особливою пошаною у Східній Церкві втішається св. Іван Хреститель, який єдиний з усіх святих, побіч Богоматері, що має свій празник Зачаття і празник Різдва. Крім того, на протязі року є ще ціла низка його празників, як: Усікновення Голови, Перше і Друге знайдення Голови, Третє знайдення Голови і Собор після празника Богоявлення.

Після розділу про верховних апостолів Петра і Павла та пояснення посту, названого Петрівка, автор присвячує багато місця нашим рідним Божим угодникам: преп. Антонієві і Теодозієві Печерським та їх значенню для нашої Церкви і чернецтва,— пише докладно про св. княгиню Ольгу та св. Рівноапостольного князя Володимира. Шкода, що не згадує нічого про св. Бориса та Гліба. Автор дуже гарно пояснює один з найбільших Господських празників Східньої Церкви, а саме Преображення Господнє, коли Церква взиває вірних, щоб духом вийшли на гору та просвітилися світлом Господнім.

Церковний Рік закінчується празником Успіння Богородиці, до якого підготовляє нас піст, званий Спасівка. Це один із найстарших Богородичних празників у Східній Церкві. В богослужбах цього дня відбивається вся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успіння і в Небовзяття з тілом і душею, ще дуже довго перед проголошенням цієї догми кат. Церквою. Тому празникові було посвячено багато церков в Україні, головно княжих, які були місцями їхнього вічного спочинку.

Це була б коротка характеристика та перегляд змісту обох частин цієї в загальному (поза згаданими деякими недотягненнями, які можна легко виправити) дуже корисної і дуже потрібної праці. Останніми часами спостерігається у нас щораз більше зацікавлення обрядом. Дуже відрадним явищем є, що переважно молоді священики, вже народжені поза батьківщиною, студіюють його поважно та знають його часом краще, як декотрі старші, що вчилися на рідних землях. Але це покищо тільки окремі випадки. Щоб зробити таке зацікавлення, а разом з тим і знання загальним, потрібно деякого зусилля і то зусилля скоординованого. Тут мусять співпрацювати всі чинники: школа, Церква, дім, бо всі вони є однаково відповідальні за це. Нарікаємо на брак покликань, але вони не прийдуть самі. Не зроблять також чуда всякі, хоча б найкраще зорганізовані, кампанії за покликання чи самі гарячі молитви,— тут потрібно ще крім того солідної праці від основ. Найкраще все сприймає молодий, свіжий розум, і нічим не заплямована, «незаписана» душа. Враження, здобуті в дитинстві, западають так глибоко в душу, що вони стають її кермом на ціле життя. Тому книжка о. Ю. Катрія написана дуже приступно і цікаво, повинна бути використана для навчання релігії,— бо ж «Літургійний Рік, це свята Євангелія в практиці»,— як каже сам автор.

Саме тепер працює міжпатріяхальна Комісія для підготовки програми навчання релігії,— дуже побажаним було б, щоб вона взяла до уваги працю о. Ю. Катрія.

З неї також можуть і повинні скористати ті отці духовні, яким доручено опіку над вівтарними хлопцями. Часто бачимо, як вони нудяться під час Служби Божої, бо взагалі нічого не розуміють, що діється при престолі. їх тільки навчили, коли треба подавати кадило або йти з засвіченою свічкою. Яка велика була б користь для них, для їхнього духового життя, якби хтось відповідальний потрудився і перейшов з ними тиждень за тижнем цілий Церковний Рік! А скільки покликань могло б з того опісля виробитися? Бо, як каже наша приказка: «З порожнього не наллєш!». Не можна чогось полюбити й цінити того, чого не знається і не розуміється.

У нас є надзвичайно важливі особи, які називаються бабуні й дідусі. Вони в наших ненормальних обставинах (де матері мусять працювати на хліб насущний) є прямо незаступимі. І я знаю таких бабунь, що вишукують все, що тільки можна дістати, все, що появиться, щоб це подати своїм онукам. Напевно є більше таких, може вони також шукають, тому й їм хочу гарячо порекомендувати книжку о. Ю. Катрія. Ми, що через ті чи інші обставини або причини не одне «проґавили» у вихованні своїх дітей, можемо це надолужити і віддати нашим внукам, ще не запізно.

Книжку о. Ю. Катрія «Пізнай свій Обряд» варто всім не тільки набути і поставити на полицю, але простудіювати саме тепер, коли так багато говориться та пишеться про конечність духової, обрядової та всякої іншої обнови у зв’язку з 1,000-літтям хрещення Руси-України. Така лектура дуже на часі.

На закінчення ще прохання до автора: ми маємо прегарні, свої рідні, традиційні, базовані на літургійних текстах,— ікони, що найкраще ілюструють і віддають дух події даного празника, наче запрошуючи до співучасти в нім. їх застосування до тексту тільки піднесло б вартість книжки, бо, впливаючи зорово і рівночасно емоційно на читача, вони помогли б йому краще вчутися в дух даного празника та зрозуміти його. Римо-католицькі зображення, чи навіть праці наших мистців, які відійшли від канонів іконографії, ніколи не виконають цього завдання й не будуть мати відповідного ефекту. Це недомагання можна б легко направити при наступному виданні книжки, яке, я певна, напевно буде потрібне.

Книжку можна набути:

Basilian Press, 286 Lisgar Street,
Toronto, 70nt. M6J 3G9, Canada

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>