Під таким кличем Братство св. Андрія, при церкві Христа Царя у Філядельфії, започаткувало цикль доповідей, що вже почалися 9 листопада 1973 р. панелем на тему: «Духовість східньої церкви»:
а) в богословському аспекті, доповідач о. Мартин Канован;
б) в практичному житті української Церкви — проф. Іван Коровицький. Обі доповіді доповнив і дав свої пояснення до порушених питань відомий знавець церковних справ о. Др. Іван Гриньох. Модератором панелю був проф. Мирослав Лабунька.
Доповідачі в своїх доповідях просто і зрозуміло вияснили ті великі різниці і засадничі поняття у підході до тих самих релігійних подій чи правд Східньої і Західньої Церков. Тема є дуже актуальна на часі і з нею повинні запізнатися передовсім ті, що забирають голос в церковних справах. Головно коли йдеться саме про участь мирян у житті Церкви, яке, (як сказав о. Др. Іван Гриньох,) повинно виникати виключно із церковних позицій і виключно із турбот за церковні справи, а не з потреб політичних груп.
Треба підкреслити факт, що в панелі брали участь представники обох віток української Церкви (православні і католики) щоб спільно доходити до того, що нас єднає — а саме богословська духовість, обряд, церковний спів, церковне мистецтво, тощо, та пізнати як різні ми від духовості і обряду Західньої Церкви, в яку нас так насильно хочуть вмістити.
Другою з черги була доповідь п. Євгена Іванкова з Чікаґо п. н. «Вияв східньої і західньої духовости у літургійному житті обох церков», що відбулася 2 грудня 1973 р. Ця доповідь була доповненням і докладнішим поясненням питань попередніх доповідей. На вступі доповідач подав постанову 6-ої точки Декрету 2-го Ватиканського Собору «Про Східні Католицькі Церкви» що: «Усі східні християни нехай знають і нехай будуть певні, що вони завжди будуть могти і будуть повинні зберігати свої законні літургічні обряди та свої правила, та що хіба тільки з огляду на їхній власний і органічний поступ треба було б впровадити які зміни. Саме східні християни мають те ,все зберігати з найбільшою вірністю, вони самі повинні з дня на день набиратися щораз більшого знання цих справ та що раз то досконалішого послуговання тим знанням, а як що вони через обставини часу чи осіб неслушно від них відхилилися, нехай намагаються вернутися до прадідних традицій».
Значить, що спроба привернення обрядової автентичности нашій Церкві, зберігання і плекання наших літургійних традицій, намагання краще запізнатися із духовістю християнського Сходу — це не чиясь химерна забаганка, не якась дрібничковість, ані не «ребелія» як дехто міг би сказати, але це офіційна постанова Вселенського Собору — це наш обов’язок — повинність і законне право.
На обох доповідях була понад сотня слухачів, що з увагою і великим заінтересуванням прослухали їх, хоч кожна з них тривала понад дві години. Слідуюча доповідь відбудеться в січні 1974 р. Про час і місце буде повідомлено в «Парафіяльних Вістях», через радіоавдицію «Голос Мирян» та летючками.
