Архиєп. Томас Е Молльой — в часі візитації одної зі своїх підчинених парафії тут в CШA, — у своїй промові до вірних польського походження, сказав таке: «Я тішуся що знаходжусь тут серед справді чистої польської парафії, та чую молитви і прекрасний спів у вашій матірній мові! Я хочу цього і наказую вам, щоб ви плекали вашу мову і високо-вартісний скарб — ваші традиції тисячлітної католицької культури! Я хочу цього, бо знаю, що лиш тоді ваші діти і внуки будуть добрими католиками і американцями! Пам’ятайте — що людина вирвана із своєї народної традиції, стає подібна до вирваного зі землі дерева і залишеного у воздусі, — яке мусить всохнути»! —
Такі прекрасні слова бажають слухати і наші громадяни, від наших таки власних князів церкви, хоч вихованих поза батьківщиною їх предків!
Сором батькам українського походження, щоб їхні діти не вміли ні писати, ні говорити по-українськи, та навіть не розуміли цієї мови, як це часом трапляється. Ось як виховали діток своїх, та ще мають претенсії гордитись, що їхні діти є знавці музики Бетговена а не українських мистців, що думають по-англійськи краще чим по-українськи. Не дивота, що такі діти забувають матірну мову та ставляться до неї неохотно: на найдальшому пляні своїх заінтересувань. Лиш ті діти говорять між собою по-англійськи, які не знають своєї. Це блуд батьків, що не навчили дітей любити свою мову, її поважати та нею гордитись.
Доложім всіх наших зусиль та праці, навчім наших дітей щоби вони говорили матірною мовою з нами і своїми товаришами українцями.
Пам’ятаймо, що колись заговорить про те історія і не забуде пом’янути нас належним словом за наші старання в плеканні матірної мови, для добра свого народу і своєї церкви. Застановімся у наших погонях за майном, за гарними будинками, репрезентативними становищами директорів, лікарів, інженерів чи визначних редакторів — коштом занедбування виховання власних дітей, коштом відмовлення їм часу на домашні розмови в українській мові, щоденно, — практикуючи звичаї наших традицій, наших церковних обрядів, наших прекрасних співів і музики, та згадуючи наших славних мужів з історії нашого народу і церкви. Все те хай діти чують при кожній нагоді дня чи вечора, дома або поза домом, на всяких наших академіях, концертах, святах, празниках чи других спільних стрічах, з’їздах чи інших нагодах. Батьки повинні знати від дітей: де вони кожної хвилі є і коли вони приходять до дому. Наука у школах коштує великі суми грошей, попри повне утримання дітей дома, але позатим треба дома защепити в молодих серцях дітей: любов, пошану і відданість до своєї мови та своїх рідних цінних здобутків. Бо діти відпадуть від нас скорше чи пізніше, та від своєї громади, коли не будуть відчувати у своїх серцях любови до рідної мови,пошани до рідної культури, та не будуть цінити високо її вартість. Злегковаження належного виховування дітей може поставити їх в національній темноті серед якої не зможуть двигнутись до висоти добрих горожан прибраної батьківщини, ані також належного членства своєрідної громади.
Хай наша українська мова живе і розвивається між нашими поселенцями в прибраних нових батьківщинах!
Мґр С. В.
