Блаженніший Любомир у середині 90-их почав від правди про Церкву, від ідентичності, від поєднання і примирення. Ця правда зробила греко-католиків набагато вільнішими, автентичнішими і ціліснішими; примирення з православними братами переросло в спільне стояння на Майданах, в спільну працю у ВРЦіРО, навіть у те, що очільник Православної Церкви Київського Патріархату приходить молитися за померлого очільника Церкви Греко-Католицької… Його слово дало плоди, стало ділом. І якщо тут трішки призупинитися і подумки сягнути давнішої історії, можна побачити, що ідея екуменізму, закладена Шептицьким, була етапом розвитку і прищеплення думки ширшому загалові, праця Сліпого – вибудування УГКЦ як Церкви повноцінної, Церкви-сестри, яка може бути в єдності рівноправною, тобто може засвідчити своїм існуванням те, у що так важко повірити православним. Гузар спромагається швидко перевести католиків та православних від критичного періоду бійок за храми і ненависті одних до одних на рівні всієї країни до толерантності та прийняття. Кожен із цих єрархів послідовно розвивав почате попередником, але в своєму ключі, кожен мав перед очима єдність християнства в Україні.
Повністю текст читайте у паперовій версії журналу
