Початок кінця

Ескіз у чотирьох частинах

ПРОЛОГ

13 жовтня Р. Б. 1917 мали місце особливі об’явлення у португальській місцевині, Фатіма. Шостий уже раз місяць за місяцем, у той самий день і в той самий час дня, повторялися потрясаючі для всіх вістування. Вістування не радісних новин, а горевісного кінця чи не всієї людської історії і земної суєтні. Тисячі* людей цим разом були свідками цієї події. Але ніхто поза трьома малими дітьми не чув ні тих вістувань, ні не бачив З’явленої, про яку діти вже на протязі шести місяців розповідали людям. Усе те, що ці люди могли досвідчати, це якась дивна екстаза дітей. Очі їм блищать якимсь надземним світлом і час від часу уста їм ворушаться, якби в розмові з містерійною Істотою, якої люди не можуть доглянути. Але й цього виду вистачає цим людям. Вони вірять дітям. Вірять, бо знають, що діти не змовлялись і діти не могли б собі ніколи чогось такого придумати. А втім, чи аж так важливі хочби які переконливі докази? Немає і не може бути для людей такого абсолютного доказу, що запевнив би безсумнівність якоїсь появи, чи передсказування. Тільки здійснення є тим остаточним підтвердженням і доказом усіх доказів. А до того часу тільки віра є непомильна, бо самим Богом дана, інтуіція мусять правильно спрямовувати людей.

Коли якесь об’явлення заторкує увесь людський рід і коли грядуще має збуватися на протязі довшого часу, то докази провіщеного бувають етапні. Просто предсказане здійснюється етапами.

У дивних своїх дорогах Боже Провидіння послужилося дітьми. Двоє дітей померло скоро після фатімських явлінь. Лишилася при житті одинока з них, яка не могла знайти спокою між людьми і вступила до манастиря. Живе в манастирі по сьогоднішній день. Не можна їй було щонебудь говорити про з’яви і про ті тривожні перестороги, що їх доручила їй Небесна Провісниця. Батьки забороняли. І Церква не дозволяла. Навіть у манастирі мусіла мовчати. І мовчала до 1948 р. Але доручені їй перестороги були сильніші за всі заборони. Сестра Лукія — таке ім’я цієї третьої із тих дітей, свідків фатімських явлінь — таки списала докладно те, що чула ще дитиною і що, без сумніву, через 31 років не переривалось посилюватися все повнішим світлом. Через свого сповідника сестра Лукія передала запечатане письмо на руки Папи. Із цим письмом долучене було тільки одне прохання: не відкривати цього письма скорше, як 1960 року. Були достовірні вістки, що папа Пій XII відкрив сам власноручно це письмо. І, недочитавши його до кінця, зімлів.

Вістування, здавалось би, стандартні. Відносились бо у великій мірі до великих воєн, небувалих досі революцій і великого знищення. Для людей хіба ж це пророцтва? Від коли люди себе пам’ятають не може обійтися без воєн, та, до речі, війни тут тільки між іншим і принаймні не те суттєве для фатімських пророцтв. Суть фатімських провіщень ось в чому:

«У ніякій частині світу не буде ні спокою, ні порядку. Сатана обсяде найвищі становища і вирішуватиме про хід усіх подій. Йому вдасться пролізти аж у самі верхи Церкви».

«Йому (сатані) удасться звести духа великих знавців, що винайдуть зброю, якою можливо буде в кількох хвилинах знищити велику частину людства…» «І в Римі настануть великі зміни. Те, що гниле, відпаде, а те, що впаде, вже більше не встане … Церква буде затьмарена і світ буде перестрашений терором». «Кардинали стануть проти кардиналів, єпископи проти єпископів. Сам сатана буде маршувати в їхніх рядах».

Більшість фатімських провіщень сьогодні ніякі пророцтва, а найсправжніша наша дійсність. Те, що було недозволене малим дітям розголошувати, належить сьогодні до нормального плину нашого життя, а те, що Церква свого часу намагалася запечатати сімома печатками, сьогодні, аж страшно подумати, є вже звичайне в Церкві.

У час, коли серед злоби наших днів споловіли вже, колись такі недопускальні фатімські перестороги, реконструювати доводиться їх у здійсненій вже формі. Це нате, щоб бути готовими на той епілог, що неминучо стоїть ще перед нами.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ

У жовтні 1917 р. уцарився у Росії сатана. Дивна, предивна часова збіжність із фатімськими передвістуваннями. І хоча цей найреальніший факт стався 63 роки тому назад з усіма його катастрофальними для всієї людськости наслідками, ніхто з відповідальних людей тих, що чули про якісь пророцтва та й, очевидно, їх іґнорували, і тих, до яких ці пророцтва ніяк не могли дійти, не відважився досі ніхто хочби натяком підхопити, що, скажімо, в Росії зайшло щось незвичайно містерійне, коли вже хтось боїться назвати це властивим іменням: сатанічне. Але ж цей факт понад усякий сумнів заіснував і дедалі вже так закріпився і став та­ким насущним у загально-людській дійсності, що ця дійсність зовсім уже не та, що була досі в історії. Вона, ця дійсність, радше нас на кожному кроці заскакує, шокує та й виломлюється раз-у-раз з-під контролі тих, що нахвалювались досі, що вони її формують. Очевидно, всі без винятку інтелектуалісти уважали б за негідне свого інтелектуалізму прийняти існування сатани, вже нічого, не згадуючи про його безпосередню інґеренцію у людські справи. Зокрема історики, знавці політичних справ, ідеологи і державні мужі рішуче відказуються розглядати факти і явища в Росії за останніх 60 літ, як якісь винятково анормальні, чи просто такі, що не вкладаються у дотеперішний стандарт. Для них все те, що зайшло в Росії, є зовсім нормально-людським, а для декого навіть все це являється досягненням … «російського генія». Усупереч їм всім хочу поставити тезу: все те, що сталося у Росії і від понад 60 літ далі лявіною наростає до щораз то гіршого і катастрофального, — це діло сатани, який уже сьогодні успів прибрати ввесь світ у свої лабети.

Росію вибрав сатана на головну квартиру своєї влади. Цікаво, що сатанічне своє царство перезвав аж трьома під ряд своїми ініціялами: СССР*. Вибрав Росію як ту, що ідеально підходила для його панування. І ця країна, в якій цар був завжди богом, прийняла зовсім нормально нового «царя». А проте сатані не так ішлось про владу в цій відсталій і відбитій від світу країні, як радше про базу, з якої він міг би перейняти диктатуру над усім світом. Відстала — так загально і ще так недавно казалося про цю країну. А дивним дивом стане вона «передовою», «найбільш прогресивною», хочби за словами російської пропаганди і в уявленні та ілюзії усього світу. І буде з цього фатального 1917 р. на устах усіх людей. І заставить ця країна ввесь світ падати на коліна перед нею. Одні будуть падати на коліна з несусвітнього якогось запаморочення, якогось загадочного подиву, навіть з респекту, а другі під неподоланним тиском демонічного і нечуваного досі терору. Та — найважливіше ні одні, ні другі не будуть собі усвідомлювати, що владу над світом обняв сатана, а не люди. На протязі більш, як 60 років люди звикли говорити про більшовицьку революцію, про більшовицьких «вождів»: Леніна і Сталіна та про новіших, може й не так уже тарарамно возвеличуваних шишок Кремля, про «комінтерн» і про комуністичну «ідеологію». Тільки ж ніколи й нітрохи ці люди не застановлялися над тим: чи людськими, нехай і як звироднілими засобами і чисто людським промислом було все це можливе для будьякої країни, а тим більше для такої, як Росія.

Те, що приписують Ленінові, вимагало б суперґеніяльности з його сторони. Тимчасом здорова і солідна аналіза над цим же самим Леніном мусіла б ствердити в цього осібняка зовсім пересічні дані. Значить тут якась, щонайменше, містерія. Ще більша містерія наслідник Леніна, Сталін. Цей по своїй природі тільки виродок з усіх виродків. У його природних даних не було і сліду якогось людського талану. Але це зовсім не перешкодило, щоб всі його піддані раби (кажеться в більшовицькій дійсності: «народ») аж задихалися у вічних деклямаціях про Сталіна «ясне сонечко», «батько народів», «незрівняний геній» усіх наук, якого треба обов’язково цитувати в усіх книгах і підручниках, які тільки появлялися в СССР … А чи містерією не є та обставина, що коли з більшовицького пантеону, з мавзолею, викинули розтлілого трупа, якого бальзам не вчепився, трупа Сталіна, то система, цим же Сталіном і Леніном встановлена ні на йоту не змінилася та й досі не видно ще покищо тріщин на цьому антилюдському монструмі? Значить вирішальні були не Ленін і Сталін, а вирішальною була і є та демонічна сила, що покористувалася такими типажами, а від яких домоглася диявольської присяги і готовости служити диявольській силі. Проаналізуйте тільки саму систему. Ви даремно будете дошукуватися у цій системі чогось, що виправдало б так довге і так штучне її існування.

Коли візьмете до уваги чисто людські, нехай і бестіяльські, засоби, то ствердити мусите, що за час тих останніх 60 літ світ пережив неодну з диктаторських систем, — важко вже й вирішити, чи з ідентичними жорстокостями — а проте ні одна з цих диктаторських систем не встоялася і не дожила й половини того часу, що т. зв. «диктатура пролетаріяту». Ця ж диктатура і не збирається банкротувати. Вона сьогодні діє навіть справніше і ефектовніше за той період, у якому на устах всіх був Ленін і Сталін.

Що ж властиво тримає цю диктатуру при силі і власті? — Брехня і терор є усією суттю цієї системи.

Брехня, обман і насилля над усім, що природне, це типові властивості сатанічної сили. Тут і ключ до розв’язки найбільшої загадки XX віку. Всі три елементи разом узяті є успіхом цієї сатанічної системи. Дивне могло б тільки бути, що це діється в XX віці. Цей бо наш вік славиться небувалим досі поступом і вершинним піднесенням найширших народніх мас. Говориться загально про вищий, як колинебудь досі, рівень життя. Очевидно, фрази про поступ, про піднесення мас, про рай на землі не сходять із уст більшовицьких пропагандистів. А тимчасом у справжній більшовицькій дійсності ви замість сякого-такого життєвого рівня знайдете спримітизування цього життя до печерних часів. Ви знайдете, що сотні мільйонів людей у цій системі і десятки, колись вільних народів, перетворені сьогодні в рабів того рода, яких у такій масі не нотувала ще історія людського роду. Кажуть, що там є упривілейована верхівка. Вона і є. У пропорції до всієї закріпощеної людности — це тільки один відсоток населення. Цей один процент тримає у своїх лабетах 99 процентів безіменних рабів. Хтось з цих безіменних може просунутися до правлячих, чи пак партійних бонз, але тільки коштом других живих людей і свого сумління, яке за партквиток треба зразу ж таки вбити, щоб воно не теліпалося за партійником. Коли ви потрібні системі, можуть вас визвати і самі вам запропонувати партійний білет. Наіндоктринують вас, вивчуть вас витягати душу зі свого брата і вижмуть з вас усі ваші людські соки. Але нехай вам необачно поковзнеться нога або ви стягли якесь недовір’я на себе, то ніщо вам не допоможе виправити свою нещасну помилку. Дарма тоді зрадою своїх братів рятувати власну шкуру. Хочби ви які доноси робили на своїх найближчих, приятелів, чи рідних вам, хочби засилали їх на табори смерти у підбігунові пустелі, чи сибірські каторги, вас, що сповнили цю диявольську службу, і так розстріляють, як зовсім уже непотрібного для цієї системи.

Дивне цьому всьому є те, що нага жахлива дійсність громадян СССР зникає з очей усієї решти світу, більшість якого захоплюється аж до параноїчности усім, що російське і єдино в ім’я того, що воно якраз російське та ще й аґресивне. Але ще дивніше — це те, що якби ті, хто вижив цей режим і цю пекельну систему, не присягали, що все у цій системі брехня і найжахливіший терор, то ніхто в світі не скорий повірити, що так воно і є. Раз цей режим проіснував стільки то десятків років, значить мусить він мати таки щось, що не тільки ця країна вдержується, а то й зростає у своїй потужності, але й «визволяє» одну по одній країну довкруги себе і в широкому світі … Не абияка проблема. Насправді ж це ані проблема, ані містерія. Можна тільки погодитися, що такої брехні і на таку скалю терору ще не нотувала досі історія. І коли брехня не мала такого успіху досі, то тільки тому, що була аранжована досі в історії людськими для цього спеціялістами. Цього ж рода брехня виняткова, бо недвозначно вказує на несусвітнього майстра майстрів брехні. Саме російською брехнею можна неомильно доказати існування сатани. Так. Для цього, щоб така брехня, якою живе СССР, мала успіх, треба сатани і його диявольського засобу запаморочувати людей. Це запаморочення спіднє особливо в усьому світі, далеко поза територіями властивого СССР. Цілий світ дивним дивом став навіжений усім, що виходить з Росії. Усе, що російське, стало раптом (коли б хтось хотів дослідити, то можна б докладно уточнити час) синонімом кращости, зразковости і неперевершення. Подобатися, імпонувати і промовляти до серця може тільки те, що російське. Воно магнет і захват людських почувань. Не потрібно аналізувати, що воно таке і чим воно таке захоплююче. Вистачає повністю, що воно російське. І яку б брехню Москва не пустила в світ, за 24 години ця живовидячки брехня стане найбільшою правдою і просто доґмою. Журналісти цілого світу будуть аж задихуватись від клепання нісенітниць, на які не мають ніяких інших доказів поза тим, що таке щось вийшло з Росії, чи Москви. Ну, і пробуйте когось сьогодні переконати, що не сила людськими засобами і людським промислом вдержати цього кольоса на глиняних ногах при існуванні та ще й до цього заходами, які є радше самогубні, як самозбережні. Даремні ваші зусилля. Світ натомісць дошукується вияснення псевдодосягнень СССР у політиці. Мовляв, своїй суперполітиці московія завдячує свої успіхи … Насправді ж ця «політика» простенький, оклепаний і витертий докраю стандарт, який можна з таким самим успіхом застосовувати кожному, не тільки москалям. Цей стандарт засновувується на московському «нєт» того, що яканебудь сторона інакше ставить, чи пропонує. В інших випадках підла і безсоромна брехня є ключевим принципом цієї «по­літики». А резервуар цієї брехні просто невичерпний. Бо сприйнявши без заперечень тисяча брехонь, ви підете і на тисяча першу, другу і так далі у безконечність. Якщо йдеться про стилізаційне оформлення цієї брехні, то загальнолюдське словництво не має в собі одного такого слова, що мало б своє тверде і незамінне значення, Радянська інтерпретація ніколи не буде сходитись із загальноприйнятою інтерпретацією даного слова, терміну, чи поняття всієї решти світу. Кожному слову підкладають москалі такий зміст, який їм потрібний. Звичайно цей зміст буде якнайдальший від даного поняття, з правила двозначний, а то діяметрально протилежний до цього поняття. Коли в скрутному, чи безвихідному положенні мусять москалі погодитися і на властивий зміст слова, то тільки з тим, щоб у саму хвилину договору твердо собі Сказати, що ніякий договір, пакт, чи міжнародне рішення, або постанова їх до чогонебудь зобов’язує. У т. зв. своїй політиці москалі послуговуються «дипломатичними» корпусами. Але світ ще й досі не зрозумів, що для москаля дипломат — це те саме, що шпигун. Рація існування російських амбасад і «дипломатичних зв’язків» тільки в тому, щоб шпигувати, викрадати тайни з цієї країни, що погодилася увійти з ними у дипломатичні зв’язки і розкладати якнайширші круги громадян тієї країни, в якій гостюють. Конзуляти і амбасади правлять тільки за місце незайманости своїх і чужих, які для них працюють, шпигунів.

Незвичайність фатімських провіщень між усіма іншими в тому, що фатімські вістування головним чином оберталися довкруги «Росії», як того центру, від якого залежав жахливий кінець, чи за Божим змилуванням евентуальне відвернення цього ж кінця, або ж принаймні не такий кінець, як був первісно проречений. Термінологія «Росія», очевидно, достосована до загального, панівного в світі, поняття. Росія тут геополітичне, не національне поняття. Всі ці, недавно ще загарбані нації і держави, які уярмила Москва, фігурують під «неділімою» Росією. Це, зовсім звичайно, заплутує і робить незрозумілою провідну думку фатімських пророцтв. Говориться бо у фатімських пересторогах, щоб люди молились за навернення Росії … в той час, коли під цією Росією знайшлися нації, за яких навернення абсолютно не треба було молитися, бо вони віками і серед найчорніших своїх періодів були завжди боговіддані і боговгодні та навертатися їм не було чого. Тільки тоді, коли уточнимо поняття «Росія» до властивого і суто національного поняття, на яке складались би росіяни і властива російська територія, фатімські пророцтва мають свій сенс і правильне розуміння. Якраз у цьому дусі сказано зовсім ясно в цих пророцтвах.

«Коли не навернеться Росія, то російські ложні ідеї поширяться по всьому світі. Прийдуть нові війни і переслідування Церкви. Будуть страшенно мучені праведні душі…» Немає найменшого сумніву в тому, що тоді, коли Мати Божа об’являла свої вироки 1917 p., то Росія для цілого світу була ще великою невідомою і таємничим сфінксом. На потугу ще тоді не заповідалась, а в усіх відношеннях була відсталою країною варварського сходу. А вже в ніякій мірі не уявляла собою і своєю відсталістю якоїсь загрози для світу.

Тимто сьогодні, більше як 60 літ пізніше, мусить нас переразити, що стільки то живущої насущної правди ляпідарно виражено у фатімських пересторогах. У зв’язку з Росією проречено з винятковою силою такі факти:

1. Росія буде тим лігвищем, з якого «російські ложні ідеї поширяться по всьому світі».

2. Через Росію настануть нові війни і переслідування Церкви.

3. Увесь розклад людства прийде з Росії. А доконає цього ніхто інший, а сатана, який «обсяде всі найвищі становища (не тільки в Росії, а в усіх державах світу) і буде вирішувати про хід усіх подій»!!!

Коли б якийсь сумлінний хронікар нашого часу хотів записати для потомности найістотніший стан людства з 1980 р., то він не міг би краще цього стану передати, як переписати слово в слово вище процитоване пророцтво. Очевидно, цей хронікар мусів би пояснити, що під «ложними російськими ідеями» треба розуміти невигубну вже пошесть комунізму, який зінтернаціоналізує якраз Росія, обіснуватілість людей усім, що російське і головним чином російський «воюючий атеїзм». Ці ложні ідеї переломлять хребта усій людськости … Такий процес, який вимагав би для повного свого розгорнення два-три століття, станеться за одне людське покоління. Засадниче тут питання: чи людська сила і хочби ґеніяльність спроможна на щось таке? Коли сьогодні ніхто не ставить собі цього питання, вже не згадуючи про відповідь на нього, то тільки тому, що сатана обсів уже всі найвищі становища в світі і вирішує вже сьогодні про хід усіх подій.




* Кажуть зібралося 70,000 людей цього дня.
* Я б читав: сатана, сатана, сатана в Росії.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>