Поклін Матері Божій Одигітрії

У княжий час, коли у славі
Родився український рід,
Дружинники в бої криваві
Несли ікону у похід.

Пречиста йшла, за нею лави
Тих лицарів, що без страху.
І Одігітрією звали
«Провідницю нам на шляху».

Росли, вмирали покоління,
Час лихоліть і слави час,
А Одігітрії моління
Йшло завжди попереду нас.

Післав Господь у світ незнаний,
По всій землі розсіяв нас,
Щоб правда наша разом з нами
По всьому світі рознеслась.

Ведуть дороги аж за обрій…
Чужі шляхи і втоми пил…
Падуть знеможені — хоробрі,
І в витривалих — мало сил.

За нами вслід — похилі тіні…
Мовчать — та чуємо їх глас:
Як розп’яли їх в Україні,
Далеко так і… близько нас.

Провалля розвернулись хижі…
І як знайти правдивий шлях?
І майоріє в світлій ризі
Далека постать нам в очах.

Пречисту, що в літаврів славі
Ішла поперед княжих лав,
Цю вигнанцям Господь ласкавий
Провідницею нам післав.

Ми Одігітрію благаєм,
Щоб провела додому нас,
Щоб над многостраждальним краєм
Зорею волі піднялась.

Щоб провалились пекла брами,
І нарід знов співати міг:
«О, радуйся, Маріє, з нами,
Княгине праведних доріг!»