Фаїна Ляхер залишила декілька інтерв’ю та одне свідчення, яке було написане чотири роки після завершення німецької окупації, і постійно в розмовах з близькими людьми, наприклад із сестрою Хризантією Гнатів, поверталася до цих подій. Завдяки цим матеріалам можна простежити перебіг Голокосту в галицькому містечку і селі, зокрема ставлення монахів та монахинь Студійського уставу до євреїв, яких вони рятували, і проаналізувати методи цього порятунку.

Курт Левін також залишив дві книги спогадів. Першу написав одразу після завершення Другої світової війни, другу – як підсумок кар’єри і життя. А ще він постійно давав інтерв’ю, складав свідчення на процесі беатифікації Митрополита Андрея Шептицького в Римі та під час спроб присвоїти главі ГКЦ звання Праведника народів світу в Єрусалимі. Крізь призму його спогадів можна простежити механізми укриття та функціонування місць переховування євреїв студитами, настрої у їхньому середовищі та позицію братів Шептицьких.

Доля Фаїни Ляхер є дещо нетиповою з огляду на її покликання до монашого життя. Такою ж нетиповою є історія Курта Левіна через те, що він був єдиним євреєм, для якого брати Шептицькі обрали метод маскування під виглядом новика. Зрештою, історія кожного єврея, врятованого духовенством чи монашими спільнотами ГКЦ, унікальна.

Повністю статтю можна прочитати у паперовій версії журналу