(мг.) Несподівано і передчасно невблагана смерть 19 квітня 1979 р. в Бруклині — Нью Йорк перервала нитку життя відданого українського душпастира, оборонця прав Помісної УКЦеркви і українського патріота о. мітрата Климентія Прийму. Вістка про несподівану смерть болюче вразила в першу чергу його найближчу родину, парафіян церкви ,св. Миколая в Бруклині, весь зорганізований мирянський рух, Священиче Товариство ім. св. Андрея і в загальному широку українську громаду в цілій діяспорі. о. мітрат Климентій, ще був сповнений різних взнеслих плянів для розвитку й росту нашої Помісної Церкви та її патріярхату, як прийшлось йому перенестись у Божу, безконечну вічність і стати перед престолом Всевишнього Господа Бога. Покійний о. мітрат Прийма не стане голіруч перед маєстатом Всевишнього, але з книгою записаною добрими ділами, які він вписував своєю відданою працею у Божому Винограднику на хвалу і славу Божу, для добра нашої Церкви й українського народу.
Хоч свідомість, що смерть не є закінченням але продовженням вічного життя у Божій безконечності не зменшує нашого душевного болю й смутку за втратою нам дорогого, все милолюбленого о. мітрата Климентія Прийми, бо в його особі Божий Люд втратив надзвичайно цінного, відданого душпастира у Божому Винограднику, великого подвижника й оборонця прав Помісної Церкви та вірного послідовника ідей нашого Патріярха Йосифа. В особі о. мітрата Прийми ми втратили надзвичайно цінну людину з багатогранними зацікавленнями у сфері релігійно-церковного та українського громадського життя.
Ще кілька днів перед смертю о. Климентій Прийма телефонував до редакції журнала «Патріярхат», інформуючи про свою поїздку до Патріярха Йосифа в Римі, підказував,що і як,і в якій площині належить ставити і проводити працю в напрямі утвердження існуючого патріярхату Помісної УКЦеркви. До цих питань покійний о. Климетій Прийма мав не тільки глибоке відчуття, але також знання — історичні факти нашої Церкви. Це його велике зрозуміння до проблем нашої Церкви належить окремо підкреслити, ще й тому, що о. Прийма народився, 12 травня 1914 р. в Ірасимі, стейт Санта Катаріна в Бразілії, і виростав далеко поза межами України. Ця маленька деталь ще більше підкреслює особистість о. Климентія Прийми.
Батьки Климентія Прийми, Михайло, народний учитель, а мати Варвара з дому Кунинська (з села Висоцька, біля Бродів), які поселись в Бразілії, дали своїм дітям (три доньки і три сини) дбайливе родинне і християнське виховання. Двох синів: Климентія і Севера дали на теологічні студії і обидва стали українськими священиками. Батьки Климентія за порадою о. Маркіяна Шкіриана і о. Рафаїла Криницького ЧСВВ, в 1925 р. віддали до латинської семінарії (в той час ще своєї не було), що була під керівництвом швейцарських Отців Єзуїтів, в Сам Лєополдо. Після четвертої кляси Климентій переходить до архидієцезальної семінарії в Брусце, якої ректором був пізніший кардинал і ординарій для вірних східнього обряду в Бразілії Дон Жайме де Баррос Камара. В дальшому Климентій продовжає свої теологічні студії в Римі в семінарії св. Йосафата. Поруч того Климентій виявляє здібності до музики, зокрема до компонування і диригентури. Два роки провадив колєґіяльним хором в Римі. До речі з тим же хором Климентій в 1938 році виступав у Фльоренції з нагоди 500 річчя Фльорентійської Унії. Климентій Прийма також старався плекати й поширювати українську мову і в цьому напрямі разом з сучасним архиєпископом Г. Букатком організували курс української мови.
З квітня 1938 р. Климентій Прийма був висвячений на священика. В тому ж таки році відвідує Галичину і бере безпосередню участь в похороні ґен. М. Тарнавського у Львові. З Галичини повертається до Бразілії. 21 серпня 1938 р. о. Климентій Прийма, в Ірасимі відправив першу Службу Божу. У вересні 1938 року о. Климентій одержує призначення на парафію в містечку Маллєті, стейт Парана. Тут слід підкреслити, що це був час, коли в Бразілії панував закон диктатури (Женгульо Варґас — диктатор) в якому заборонялося проповідувати не португальською мовою. На цей факт о. Климентій Прийма не звертав уваги і дальше безперебійно провідував українською мовою. Це було причиною, що о. Климентія покликано до секретаріяту внутрішних справ. Тут власне була мова про те, що о. Климентій в супереч законові дальше продовжає проповідувати не португальською мовою, о. Климентій вияснив це питання, кажучи, що немає іншої альтернативи, бо 75% українських поселенців не розуміє португальської мови. о. Климентій не тільки одержав дозвіл для української церкви промовляти проповіді в українській мові, але також і для поляків у їхній мові. На цьому відтинку о. Климентій Прийма провів вагому працю. В 1948 р. в Маллєті відкривається радіовисильня яку о. Прийма допомагав організувати, що була під контролею української парафії. Радіовисильня була одним з дуже важливих середників комунікації з вірними нашої Церкви. Через радіо можна було контактуватись з далековіддаленими околицями та передавати для вірних Службу Божу, науку катехизму, як також концерти з національних свят.
Заходами о. Климентія в Маллєті збудовано велику муровану школу, якою керують Сестри Служебниці. Також закінчує розпочату будову, його попередником, о. Ананевичем мурованої Церкви. Сьогодні там стоїть величавий Божий храм в якому поміщається 2 тисячі вірних. Варто тут відмітити, що внутрішний розпис і розмальовання належить братові о. Климентія о. Северові. (Брат о. Климентія, о. Северо тому два роки загинув в автомобілевому випадку).
24 травня 1952 р. створено ординаріят для вірних східного обряду у Бразілії під керівництвом кардинала Дон Жайме Камара. Після першого українського конгресу у Бразілії, на прохання, до Папи Пія XII, яке підписали: інж. Посацький, ред. Микола Гец і Орест Лисинецький, Папа назначив о. Климентія Прийму генеральним вікарієм в Бразілії. о. Климентій вкладає багато праці й зусиль не тільки для підкреслення церковної, але й національної ідентичности. В цьому був дуже допоміжним кардинал Дон Жайме Камара. За ініціятивою о. Климентія Прийми і його співредакторством під листом — проханням до папи проти уживання в листах назви «Рутенус-Католікос», а лише «Україноус-католікос». Такого змісту листа кардинал Дон Жайме особисто передав Папі Пієві XII.
о. Климентій в Бразілії мав свій малий літак, яким сам керував, відвідуючи далековіддалені парафії. Як вже повище було згадано о. Климетній був музиком і сам компонував. Поруч з тим був добрим диригентом. З нагоди посвячення нового іконостасу в церкві Отців Василіян в Куритибі диригував великим хором, також диригував на столітті стейту Парана. З нагоди Міжнародного Євхаристійного Конгресу в Ріо де Жанейро скомпонував окрему кантату, яку виконав своїм хором, яким диригував. В 1961 році о. Прийма закінчує будову малої семинарії в Маллєті. На доручення кардинала Тіссерана, 7 січня 1962 р. виїжджає з Бризілії до Північної Америки де продовжає свою віддану душпастирську працю. На цій праці в Північній Америці о. Прийму зустріла смерть. За його віддану душпастирську працю та за оборону історичних прав нашої Церкви Патріярх Йосиф наділяє його мітратом. Це відзначення покійний о. Климетній високо цінив.
Похорони о. Климентія Прийми відбулись, наперед в похоронному заведені Тшаски в Бруклині. В неділю відбулась там панахида, яку відправив о. крил. Любомир Мудрий в сослуженні одного монаха. Після Панахиди покійного о. мітрата Климентія Прийму прощав від Крайової Управи і Ньюйоркського Відділу Українського Патріярхального Товариства Помісної УКЦеркви Микола Галів. Дальші похоронні відправи відбулись в церкві св. Миколая, які довершав Владика Василь Лостен в сослуженні великої кількости священиків та при численній участи вірних. Слово про покійного о. мітрата Климентія Прийму виголосив Владика Лостен. Тлінні останки о. мітрата Климентія Прийми перевезено до Бразілії і поховано побіч його брата, о. Северана на моллєтському цвинтарі.
З повищого загального огляду життєвого шляху о. мітрата Климентія Прийми видно, що він належав до багатогранних із різними зацікавленнями індивідуальностей. Своєю відданою працею у Божому Винограднику й для добра українського народу приєднав собі багато щирих прихильників, приятелів і послідовників, що помічалось під час його похоронів. Напевно його світла пам’ять на довго, довго залишиться між нами. Кажуть, що людина, яку пам’ятають після смерти вона ніколи не вмирає, вона вічно остається живою в нашій пам’яті. Хай пам’ять про о. мітрата Климентія Прийму іде з роду в рід.
