Пом’янули тих, що на протязі десятиліть забороняли пом’янути

Тому шістдесят років на широких родючих ланах українського чорнозему мільйони українських селян гинули з голоду. Організатором цього диявольського пляну був найбільший злочинець світу, якого світова історія записала, Йосиф Сталін. Це він, ленінський спадкоємець комуністичної тиранії з своїми співтворцями — душогубцями надіялись, що голодовою смертю біля десять мільйонів українських селян — жінок, мужчин, старших і молодих, дітей і немовлят розв’яжуть проблему — уб’ють українського християнського духа. Це сталось не колись, в якомусь там ранньому столітті, але таки в нашому, двадцятому столітті, у 1932-33-х роках. Історія людства не записала на своїх сторінках такого трагічного випадку, щоб штучно утвореним голодом загинула така велика кількість людей. На жаль, це сталось на очах цивілізованих народів, і ніхто навіть не підніс голосу в обороні мільйонів вмираючих людей. Не було навіть згадки про будь-яку допомогу, як це ми бачимо у наш час по відношенні голодуючих у Африці чи інших місцевостях.

Душогубцям невинних людей здавалось, що смерть — це найкраща розв’язка їх проблем. Вони не бажали собі пригадати незаперечної правди, що христовбивці також так думали, що смерть Ісуса Христа розв’яже їх проблему. Що після смерти люди все скоро забудуть, а з часом все піде в забуття. Знаємо, як грубо вони помилялись, бо після смерти прийшло воскресіння, і на розп’ятому Христі виросла могутня і незнищима Христова Церква, якої неспроможні подолати сили диявола. І після шестидесяти років немов воскресли у нашій пам’яті ці мільйони наших братів і сестер, як незаперечні свідки найбільшого злочину комунізму й атеїзму проти людства. Сьогодні згадали їх пам’ять не тільки в діяспорі, але й на їх рідних землях, на землях, де вони в голодовій агонії помирали. Це вперше після шестидесяти років, що ввесь український нарід свобідно, разом згадав їх пам’ять і заніс за спокій їхніх душ свої щирі молитви.

Таким українським днем скорботи для митрополії Нью-Йорку й околиці був день 1 червня 1993 р. Широка українська громада відзначила цю болючу й незабутню дату двома імпрезами, симпозіюмом і особливою молитвою — Панахидою за спокій душ загинулих з голоду.

Симпозіюм відбувся о першій годині дня, першого червня заходами Крайового Комітету по вшануванню жертв голоду в Україні в Українському Інституті Америки. Симпозіюм відкрив голова того ж Комітету д-р Тарас Гунчак, привітавши членів симпозіюму та всіх присутніх. Перед виступами членів симпозіюму відомий український композитор Леонід Грабовський задемонстрував на самозаписній стрічці відповідний до змісту події музичний уривок, яким надав справді особливої атмосфери. Під час симпозіюму виступив конгресмен Бенджамин Гилман, який висловив кілька цікавих думок на тему голоду в загальному, а українського зокрема. З висловлених думок Бенджамина Гилмана випливало, що промовець знає матеріял про українську трагедію 1932-33 pp. Другим виступив амбасадор Української Місії до Об’єднаних Націй Віктор Батюк. Його розповідь була більше описово фрагментарна. Звичайно,- головним доповідачем симпозіюму був д-р Джеймс Мейс. До речі, це вже давно відомий дослідник голоду в Україні 1932- 33 pp. Промовець знає дуже добре цей матеріял. Він його досліджував під різними аспектами. Присутні слухали Д. Джеймса із закритим віддихом. Промовець володіє бездоганно фактами без зайвих слів. Треба підкреслити, що д-р Джеймс є другим найкращим дослідником голоду в роках 1932-1933 після відомого дослідника Р. Конквеста. Підсумки зробив Тарас Гунчак, а телеграму від президента Б. Клінтона, призначену для цієї оказії, прочитав д-р Аскольд Лозинський. Симпозіюм закінчено знову музичним уривком, який задемонстрував Л. Грабовський.

Того ж самого дня, 1 червня, о сьомій годині вечора, заходами Владики Василя Лостена відбулась Панахида за спокій душ загинулих в голодові роки 1932-33, яка відбулась в одній з найбільших католицьких церков у Нью-Йорку, св. Патрика. Хоч це був звичайний робочий день, вівторок і вечір, але простора катедра св. Патрика була заповнена українською і американською публікою. Присутніми були представники інших, крім українських церковних конфесій, ієрархи і миряни.

Панахиду відправляли Владика Василь Лостен з Владикою Володимиром Паскою, дияконував о. Лев Ґолдейд, ЧСВВ, а співав мішаний хор «Думка». Відправлена Панахида при чудовому співі хору «Думка» була справді настроєва і побожно-благальна. Після Панахиди виступили з промовами в англійській мові Владика Василь Лостен, амбасадор Місії України до Об’єднаних Націй Віктор Батюк, Тарас Гунчак, як голова Комітету, і Аскольд Лозинський прочитав телеграму від Б. Клінтона. Ось так у метрополії світу — Нью-Йорку пом’янули своїй й чужі мільйони жертв, що загинули голодовою смертю у роках 1932-33. їх пам’ять залишиться між нами і піде з роду в рід.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>