Помер на засланні тайно висвячений владика Олександер Хіра

Коли наш передрук спогаду і додаток про о. Олександра Хіру був готовий до друку в Українському Католицькому Щоденнику «Америка», за 9 червня 1983р. появилась стаття про смерть тайно висвяченого владики Олександра Хіри, автором якої є о. А. Пекар, ЧСВВ. Щоб наші читачі мали повну сильветку про Владику О. Хіру, передруковуємо частину цієї статті, а зокрема його біографічні данні.

Владика О. Хіра своїм багатотрудивим і відданим життям для нашої Помісної Української Католицької Церкви і народу у Божому Винограднику заслужив собі у нас на велику пошану й молитви. Зрештою, як випливає з надрукованого спогаду, Владика О. Хіра у всіх, з ким він зустрічався на свойому страдному житті в тюрмі чи на засланні, своїм взірцевим життям, як справжній Божий робітник-душпастир викликав респект і пошану до себе. Владика Олександер Хіра є гордістю нашої Церкви-Страдниці й українського народу. Ми не мали можливости провожати нашого Владику Олександра після його прикладного життя на вічний спочинок, тому хоч піднесім наші щирі молитви за душу Владики Олександра. Хай йому далека й чужа земля буде легкою, а світла пам’ять про нього хай іде з роду в рід.

Редакція

У четвер, 26 травня ц.р., далеко, аж поза Уралом, на узгір’ях Казахських сопковиків, на засланні в Караганді успокоївся в Бозі ще однин наш ісповідник віри і вірний син католицької Церкви, закарпатський Владика Олександер Хіра, помічник колишнього Мукачівського єпископа-мученика Теодора Ю. Ромжі. Помер на 87-му році свого страждального життя та на 35-му році свого вигнання.

Отець Олександер Хіра народився 17 січня 1897 р. в селі Вульхівцях в Карпатській Україні. Покінчив вищі богословські студії в Будапештськім університеті та був висвячений на священика в день св. о. Миколая 1920 р. То були бурхливі роки для Церкви на Закарпатті, бо нова чехо-словацька влада використала протимадярські настрої народніх мас і звернула їх проти греко-католицького духовенства, чим спровокувала т. зв. «православний рух». Тому відважного о. Хіру Мукачівський Владика вислав у самий вогонь релігійної боротьби, в його рідну Мараморощину, де він ревно трудився в обороні своєї Церкви. Тоді о. Хірі й на думку не приходило, що згодом йому прийдеться звести далеко важчу, нерівну боротьбу із радянським наїзником в обороні греко-католицької Церкви на Закарпатті.

Коли ж призначенням нового Мукачівського єпископа-народовця Владики Петра Ґебея (1924-1931) прийшло на Срібній Землі відродження релігійного життя, то о. Хіра опинився в єпархіяльній духовній семінарії в Ужгороді як духовник і професор церковної історії й канонічного права. Ставши відтак Папським шамбеляном і крилошанином, з 1934 р. він перебрав провід семінарії як ректор і професор морального й пасторального богословія. Під його проводом з Ужгородської семінарії виходили ревні й національно свідомі священики, тому мадяри, зайнявши в 1939 р. Закарпаття, відразу усунули його з посади ректора семінарії й поставили під домашній арешт. Зате єп. О. Стойко (1932-1943) не допустив усунути його з посту професора семінарії, в якій монс. Хіра навчав аж до самої ліквідації семінарії більшовиками в 1947 р. Ще перед своєю смертю єп. Стойко виклопотав для нього в Апостольській Столиці відзначення папського прелата (1943 p.).

Як ревний священик і добрий проповідник, монс. Хіра не занедбував також душпастирської праці серед молоді й інтелігенції. Як добровільний опікун хворих, він постарався при ужгородській лікарні про устаткування каплиці та започаткував т.зв. Апостолят терплячих. Через Марійські дружини ширив культ Богородиці між молоддю і поширював т. зв. реколекційний рух. На Великодні свята він щороку виїжджав у місійну подорож до закарпатських вуглекопів у Франції й Бельгії. Він теж трудився при єпархіяльнім трибуналі як суддя і займав становище консисторіяльного радника. Тому не дивно, що Владика Теодор Ромжа восени 1944 p., перебравши з приходом більшовиків управу Мукачівської єпархії, призначив о. прелата Хіру своїм Генеральним вікарієм.

Коли ж потім, у 1945 р. Закарпаття було прилучене до України як Закарпатська область, то Владика Ромжа, з дозволу і з благословенням Апостольської Столиці таємно висвятив свого Генерального вікарія на єпископа. І саме тоді, під час переслідування греко-католицької Церкви на Закарпатті більшовиками, Владика Хіра виявив геройську відвагу й силу своєї віри. Своїми відважними відступами й палкими проповідями він рішуче засуджував насильство й безправство і не перестав заохочувати вірних до витривалости у вірі своїх батьків. Тож не дивно, що НКВД постійно чигало на нього й частими нічними допитами та застрашуваннями намагались перетягнути його на свою сторону, А рідним, які радили йому втечею рятувати своє життя, він відповідав: «Я священик,і тому моє місце тут, коло моїх вірних. А зі мною хай діється те, що Бог дасть!». Він і їм не признався, що його висвятили на єпископа.

По мученицькій смерті Преосв. Владики Т. Ромжі, яка наступила 1 листопада 1947 p., Владика Хіра відчував, що недовго і йому втішатися свободою. І вже вночі 10 лютого 1949 p., ще перед остаточною ліквідацією Мукачівської єпархії, агенти тайної поліції наскочили на нього і забрали його до тюрми — спочатку в Ужгороді, а відтак до Львова.

На «суді нечестивих» наш ісповідник віри не крився ані з своєю вірою, ані діяльністю, тому його засудили «за саботаж і наклеп на радянську владу» до 25 років заслання і тяжкої праці в поправних таборах.

В Москві, однак, дізналися про його тайне висвячення на єпископа й наказали, щоб замість «саботажу» (тобто – поборювання переходу вірних на православ’я) нашому ісповідникові пришили злочин «зради держави». Тому Преосв. Хіру зі Львова перевезли до слідчої в’язниці в Києві (при Володимирській вул. ч. 33), щоб там домогтися вія нього зізнання щодо «таємних зв’язків з Ватиканом», що його більшовики уважають «ворожою державою». І так, на підставі «свідчень» знайомих йому людей Пресов. Хірі доказали, що він «приймав таємних посланців від Папи» й тим самим, він «зрадник держави» і втратив усі свої громадські права й більше не міг вертатися на свої рідні землі…