По довгих терпіннях відійшов у вічність довголітній парох при церкві св. Володимира Великого в місті Ковентрі, Англія, бл. п. о. д-р Володимир Дзьоба. Принявши Найсвятіші Тайни о. Володимир упокоївся в Бозі на 66 році життя, у вівторок, 6 березня 1979 р. у шпиталі Волзґрейв.
Покійний о.Володимир народився 1913 р. в селі Переволока, пов. Бучач, Західня Україна. Студіював в Римі де і закінчив з успіхом студії Богословії осягнувши ступень доктора. Свячення приняв 13 грудня 1941 р. о. д-р Володимир Дзьоба після війни обслуговував табори українських полонених в Італії. В Англії о. Володимир був парохом в ряді українських громад, найдовше душпастирював у парафіях Манчестер і Ковентрі останніх 16 років де і закінчив своє життя.
Похорон бл. п. о. Володимира був винятковим.
Згідно з волею Покійного, що її зробив о. Володимир давніше під певним тиском, відповідальність за похорон лежала за канцелярією єп. Горняка. Підготовка похорону була роблена негайно. Вірні Помісної УКЦ відбули моління за спокій душі свого душпастиря в понеділок 12 березня. Миряни запросили о. крилошанина Миколу Матичака відправити Парастас, внічому не порушуючи дальших похоронних плянів і програми еґзархальних чинників. Парастас відбувся при переповненій церкві.
У вівторок 13 березня прибули до нашого парафіяльного будинку отці під проводом канцлера о. Степана Вівчарука. На площі церкви і біля брами появилася поліція в більшості тайна у цивільному одязі, яка за всім слідкувала. Вечером того ж дня погребник привіз домовину до церкви св. Володимира і священики на чолі з о. Вівчаруком відправили Парастас. Миряни молилися спокійно за душу свого душпастиря. По закінченні Парастасу о. Вівчарук повідомив присутніх, що парохом при церкві св. Володимира Великого призначається о. Володимира Хому . Після цього погребник забрав домовину з нашої церкви.
В середу, 14 березня погребник привіз домовину до римокатолицької церкви ім. св. Єлисавети, — де вже був єп. Горняк. Повідомлення (Кляпсидра) єп. канцелярії вказувала, що всі похоронні відправи відбуватимуться у вівторок 13 і середу 14 березня в церкві св. Володимира Великого. Народ з терену та місцеві миряни прибули в середу рано до своєї церкви на заупокійну Службу Божу. Домовини там не було. Вона вже була приміщена в церкві св. Єлисавети. В церкві св. Єлисавети єп. Горняк і священики на чолі з о. Вівчаруком відправили заупокійну Службу Божу і повезли домовину на цвинтар св. Павла, з якою єп. Горняк не прибув, а залишився зі «своїми» тимчасово в церкві св. Єлисавети.
Другі похоронні відправи відбулись у заповненій по береги церкві св. Володимира Великого. Після молитов миряни масово подались на цвинтар св. Павла, щоб там зустріти домовину свого отця пароха.
На цвинтарі в різних місцях патролювала поліція. Над відкритою могилою похоронні відправи довершила група священиків (7 осіб) під проводом о. канцлера Степана Вівчарука. Також було кілька римокатолицьких священиків. Над могилою промовляв одинокий отець канцлер.
Після закінчення священиками похоронних відправ, понад пів тисячі мирян відспіванням «Вічная Пам’ять» і «Видиш Брате Мій» попращали свого душпастиря.
На традиційних поминках, що відбулися в просторій українській залі місцевого відділу СУБ, які заініціювали місцеві українські громадські установи з управою відділу СУБ на чолі. У поминках взяло участь понад 400 мирян. Представники громадських установ і місцевої парафії УАПЦ В. Сидоренко висловлювали слова вдячності о. Дзьобі за його довголітню співпрацю та духовну опіку. У пам’ять покійного о. Володимира зібрано добровільні датки на будову української церкви в Люрді, 185 ф. 07 пенсів.
Єп. Горняк, група священиків і горстка мирян справляли свою тризну.
Стільки про цю болючу подію-перебіг похорону о. д-ра Володимира Дзьоби.
Отець д-р Володимир Дзьоба останних кілька років перед відходом у вічність глибоко відчував і пережив відступ єп. Горняка і деяких священиків від рідної Церкви.
Покійний належав до групи тих отців духовних на англійському терені, що з пошаною ставились до Глави нашої Церкви. Деякий час Покійний о. Володимир поминав їх Святість Патріярха Йосифа І. Читав у церкві Патріярші Послання з нагоди великих свят — Різдва чи Великодня і зичливо ставився до їх Святости Йосифа. Старався парафію вдержати в єдності. Скільки міг виминав прямий зудар з канцелярією єпископа на тлі витвореного конфлікту в нашій Церкві. Покійний о. Володимир на відміну до інших священиків, не оголосив у церкві публично жодного документу єпископа, не оголошував фінансових збірок на цілі еґзархату, не поширював наскільки міг, літератури канцлера типу «Церковні Вісті».
За свою поставу о. Володимир терпів багато. Пресія єп. Горняка і його канцлера на ковентрівського пароха при церкві св. Володимира була тотальна і жорстока, чого покійний не скривав. Навіть у церкві виразно натякав, що терпить тиск з боку єп. Горняка. Від двох років о. Володимир душпастир упадав фізично все більше і більше, а у кінці втратив силу волі боротися з пресією канцлера і на останнє наше Різдво 1979 р. недуга зламала Покійного так, що не мав сили відправити св. Літургії.
