Помер о. крилошанин Андрій Назаревич

У місцевості Апопка на Фльориді 1 грудня 1985 p., передчасно й несподівано на 67 році життя помер працьовитий і відданий о. крилошанин Андрій Назаревич. Ще в неділю вранці першого грудня 1985 р. відправив Службу Божу, а у вечірніх годинах, на поклик Всевишнього Господа Бога перенісся у безконечну Божу Вічність. Покійний о. Андрій належав до виняткових наших священиків, який мав велике зрозуміння до багатьох питань української громади та мирян не тільки своїх парафій, але й поза ними, а зокрема він мав велике зрозуміння до зорганізованого мирянського руху. Покійний був добрим душпастирем і відданим послідовником Патріярха Йосифа і його ідей. За його жертвенну працю для добра нашої Помісної УКЦеркви й українського народу йому належить наша молитовна згадка за спокій його душі, щоб Всевишній Господь примістив його у своїх безмежних хоромах.

Отець Андрій Назаревич народився 1 жовтня 1918 р. в селі Гаї за Рудою, Зборівського повіту, Західня Україна. Батьки Андрія, Гавриїл і Текля, з роду Вайда, дали йому дбайливе і релігійне виховання. Народню освіту Андрій закінчив у родинному селі. Батьки Андрія послали його на дальше навчання до гімназії у Тернополі, яку в 1930 р. поляки закрили. Після однорічної перерви Андрій вписався до Малої Семінарії у Львові. По закінченні середньої освіти у Малій Семінарії вступив на студії богословія до Богословської Академії у Львові, що їх успішно закінчив у 1937 р. Тому, що під юрисдикцією Митрополита Андрея Шептицького не обов’язував целібат, Андрій Назаревич в 1938 р. одружився з Іванною Лобай. 12 лютого 1942 року прийняв свячення, які довершив у катедрі св. Юра у Львові ісповідник віри Владика Будка.

Першу душпастирську працю о. А. Назаревич відбув на парафії в селі Яблонниця Руська на Лемківщині. В листопаді 1947 року переходить кордон з Лемківщини до Чехо-Словаччини і дальше продістається до Західньої Німеччини. Тут перебував у таборі для скитальців у Ганакері. В 1949 році переїжджає до США. Він поселився на невеликій місцевості у стейті Коннектикат — Велимантику. В той час у Велимантику не було жодного українського церковного життя. Там було кілька українських родин , що вже прибули з Австрії й Німеччини. Отже, доводилось починати майже з нічого. Спершу о. А. Назаревич правив св. Літургії в одній з римо-католицьких церков, що належала до манастиря св. Йосифа. З часом число українців-католиків постійно зростало. Все приїжджали нові поселенці. В кінці постало питання мати свій власний храм-церкву. Це була життєва конечність. Закуплено площу і побудовано церкву.

Якщо взяти до уваги мале число вірних в цій місцевості, то побудова церкви була великим досягненням, що у значній мірі треба завдячувати відданій і наполегливій праці о. А. Назаревича та співпраці вірних. Завдяки о. Назаревичеві церква у Вилимантику має гарне зовнішнє і внутрішнє мистецьке викінчення. Напроти церкви також було побудовано парафіяльний дім, в якому мешкав о. парох Андрій Назаревич.

На жаль, о. А. Назаревичеві не довелось продовжувати душпастирську працю у Вилимантику, бо через підірване здоров’я в 1976 р. він був приневолений залишити парафію.

Тут слід підкреслити, що о. А. Назаревич зразу після того, як Блаженніший Йосиф висунув ідею піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, її підтримав і з своєї сторони старався уводити в життя.

Отець Андрій у своєму поступованні під тим оглядом, як також в загальному в житті ніколи не дволичив. В своїй церкві завжди поминав Патріярха Йосифа, навіть в присутності покійного Владики Йосифа Шмондюка.

Без найменшого сумніву, доводиться ствердити, що йому не легко було покидати парафію, яку поставив на ноги, і йти на емеритуру. Завдяки Божому Провидінню пощастило о. А. Назаревичеві переїхати в 1979 р. у Фльориду і тут підсилити своє здоров’я. Тут о. Назаревич не сів спочивати, але дальше взявся продовжувати душпастирську працю, обслуговуючи українську громаду в Апопці, в місійній станиці Української Католицької Церкви «Покрова Матері Божої».

В особі о. Андрія Назаревича наша Церква втратила доброго і працьовитого душпастиря, українська громада — багатотрудиву, гарну, чесну людину й українського патріота, зорганізований мирянський рух — великого однодумця і активного прихильника патріярхату УКЦеркви, його дружина Іванна — вірного друга в житті, а дочка Надія – незаступимого батька. Хай гостинна американська земля буде йому легкою, а пам’ять про нього іде з роду в рід.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt