Помер Осип Паньків

Вінніпег, Ман.

Дня 4 серпня 1992 року в лічниці у Вінніпегу відійшов у вічність сотник Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії, офіцер Української Національної Армії — Другої Дивізії Галичина, Патріярхальний діяч сотник Осип Паньків.

Похорони відбулися в днях 9 і 10 серпня 1992 р. у Вінніпегу.

Осип Паньків народився 15 квітня 1902 року у Львові, син Миколая, офіцера австрійської армії, та Розалії, з дому Соболь. Після закінчення середньої школи записався на історичний факультет Варшавського університету, який закінчив з успіхом. Спеціялізувався в історії Української Католицької Церкви. Працював директором показової гімназії коло Варшави. Був офіцером та інструктором пожежної служби.

Коли Першого Листопада 1918 року українці перебрали владу в свої руки, то Осип Паньків, маючи 16 літ, перший вивісив синьо-жовтий прапор на ратуші міста Львова. У рядах Українських Січових Стрільців, а опісля в рядах Галицької Армії боровся за волю України.

На початку вибуху Другої світової війни, під час німецької окупації був арештований ґестапом. Сидів у тюрмі на Лонцького і був засуджений на кару смерти. На інтервенцію Митрополита Андрея Шептицького гестапо його звільнило. Боровся проти большевиків у Другій Дивізії «Галичина»— Української Національної Армії.

В 1949 р. одружився з Любою Балько, дочкою о. Володимира Балька. В грудні 1950 року переїхали вони до Канади і оселились в місті Вінніпегу. Тяжкою фізичною працею заробляв на прожиток. Включився у вир громадського життя, зокрема в Патріярхальний Рух. Довгі роки був головою Патріярхального Товариства у Вінніпегу. Влаштовував доповіді, концерти в шану Патріярха Йосифа, ходив з колядою, переводив збірки на Товариство «Свята Софія».

Був він знаменитим промовцем на Листопадових святах. Це був дійсно вояк з крови і кости. Був принциповий, чистого кристального характеру, глибоко релігійний, член катедри свв. Володимира й Ольги. Зберігав українські національні та релігійні традиції.

В неділю, 9 серпня 1992 p., в Митрополичій катедрі свв. Володимира й Ольги Панахиду відслужили о. крилошанин Роман Кисілевський, о. мітрат Семен Іжик і о. Богдан Борівець. Зворушливу проповідь виголосив о. мітрат Семен Іжик. Співав хор «Думка» при Інституті Просвіти під диригентурою Володимира Скакуна. Члени БУКК стояли зі свічками. Юний пластун Богдан Носик ніс подушину з медалями. Домовина була накрита прапором УСС-ів, випозиченим з Військового Музею.

Слідуючого дня, 10 серпня, в годині 10.00 ранку відслужили священики заупокійну св. Літургію і Панахиду. Прощальне слово виголосив о. крилошанин Роман Кисілевський.

Покійний Осип у глибокому смутку залишив дружину Любу і братанку Лялю в Канаді. В Україні лишив сестрінок Галю і Віру з дітьми. В Польщі лишив сестру Олю з дітьми і внуками, а в Австралії дві братанки.

Покійний сотник Осип Паньків лишив тверде вояцьке завіщання, а саме: замість тризни він призначив зі своїх ощадностей $2,000 на Духовну Семінарію у Львові. Замість квітів — перевести збірку на Панахиді на Українську Греко-католицьку Церкву у Львові. (Зібрано коло $600).

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>