Помер отець диякон Богдан Тарнавський

Його смерть — велика втрата для нашої Церкви й народу
та зорганізованого мирянства

В п’ятницю, 11 листопада 1994 року, відійшов у вічність священо-диякон Богдан-Йосафат Тарнавський. Покійний народився 13 квітня 1924 року в родині Юліяна і Станіслави з дому Дорожинська в Чорткові, Україна. Там закінчив середню освіту в українській гімназії «Рідна Школа» і мав намір виїхати на університетські студії до Праги, але в тому перешкодили події Другої світової війни. Напередодні радянсько-німецької війни був ув’язнений червоними окупантами, і тільки Боже Провидіння захистило його від долі мучеників, котрі загинули в радянських тюрмах.

Як і багато його ровесників, покійний Богдан опинився в рядах 1-ої Дивізії Української Національної Армії і пережив воєнне лихоліття в ранзі десятника. В 1945 році попав до табору полонених в Ріміні, Італія, і там, закінчивши педагогічний семінар, учителював у таборових школах. Після переїзду до Англії і звільнення з полону життя Богдана устабілізувалося. 27 січня 1951 року він одружився з Анною Гомзяк і у них народилися син Юрій та дочка Галя. Ставши членом ОУН, був обраний кількакратно на пост краєвого секретаря Союзу Українців Брітанії, де розвинув широку і плідну діяльність. Крім того, учителював у школах українознавства.

В 1958 році родина Тарнавських переїхала на постійне перебування до Нью-Бронсвік, Нью-Джерсі, США, де вже раніше поселилися батьки Богдана. Тут, поруч праці в американській фірмі Вестінґгавз та сповнювання родинних обов’язків, Богдан всеціло посвятив своє життя для розбудови українського наукового осередку в Гарварді, займаючи пости організаційного референта, секретаря, а відтак довголітнього ділового директора Фонду Катедр Українознавства (ФКУ). В цьому Богданові багато допоміг його батько, зокрема в початковій стадії збіркової кампанії ФКУ. Деякий час Богдан працював асистентом директора Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету (УНІГУ) для фінансових справ.

В міжчасі, закінчивши трисемистральний курс Постійного Дияконату в Римі, покійний Богдан був висвячений єп. Василем Лостеном 18 жовтня 1983 року в Бостоні на диякона УКЦеркви в парафії, де в той час жив, працював і учителював у школі українознавства. Дияконат був логічним завершенням життєвого шляху Богдана, людини глибоко релігійної, повної любови і пошани до ближнього та завжди готової допомогти. Не зважаючи на невідрадний стан свого здоров’я, отець диякон Богдан виявив подивугідну активність, стаючи вдумливим і талановитим промовцем-проповідником, автором численних статтей на релігійно-виховні теми і дописувачем до ряду українських католицьких часописів. Від 1986 року жив постійно в осідку Української Католицької Епархії в Стемфорді, Коннектікат, і був членом редакції епархіяльного часопису «Сівач» та рівночасно виконував ряд інших функцій.

Похоронні відправи почалися в неділю, 13 листопада 1994 року, в похоронному заведенні в Стемфорді Панахидою, яку відслужили отці д-р Володимир Фіголь й Ігор Міджак при співучасті семінаристів з України, а увечері Парастас відправив Владика Василь Лостен. Співслужителями були отці Лев Моско, Петро Скрінковський, Мирослав Трояновский, Петро Федорчук, Володимир Андрушків, Йонатан Морсе та Михайло Мишчук.

Після Парастасу мґр Степан Хемич, голова Фонду Катедр Українознавства (ФКУ) і приятель покійного, виголосив прощальне слово, подаючи короткий життєпис отця-диякона. Він згадав, як йому та іншим недосвідченим студентам, мрійникам, які взялися реалізувати нелегке завдання ФКУ, тоді немов сам Господь післав Богдана з його потужним досвідом у громадській праці і неабияким організаційним хистом. Посвята, за яку прийшлось платити власним здоров’ям, криштальний своєю чесністю характер, скромна вдача, терпеливість і працьовитість Богдана стали непроминальними вартостями і базою успіху ФКУ. Він став душею і совістю ФКУ.

Своєю вдачею і життєвою настановою Богдан умів знайти послідовників не лише серед своїх ровесників, але й серед людей молодшого покоління.

Це дало йому змогу поступово передати свої обов’язки в ФКУ надійним молодим силам і закінчити дияконські студії в Римі. Опісля мґр Василь Лагошняк, голова представництва ФКУ в Клівленді, обширно і в деталях говорив про великі заслуги та посвяту покійного Богдана в організуванні збіркової акції на ФКУ в діяспорі й на терені округи Клівленду.

З черги, д-р Роман Процик, екзекутивний дирекор ФКУ, складаючи співчуття, відчитав листа від перешкодженого проф. Григорія Грабовича, директора УН1ГУ, в якому автор листа написав, що «… Нагла вістка про смерть о. Богдана Тарнавського вразила нас усіх і ще раз нагадала, як коротке людське життя і як ми насправді доцінюємо наші цінності, тільки коли їх тратимо.

Отець Богдан Тарнавський присвятив велику частину свого життя для української науки і культури в його цілеспрямованій праці для розвитку українських студій і Українського Наукового Інституту в Гарвардському університеті. Його відданість цій праці була взірцем і джерелом надхнення для всіх, пов’язаних з Гарвардом. Для тих із нас, кому пощастило тоді з ним працювати і з ним спілкуватися, він був втіленням Фонду Катедр Українознавства; його уважна й спокійна настанова, його лагідна усмішка, його постійна ввічливість і, понад усе, та суцільна відданість цій великій праці — відбудові української науки, якою ми всі займалися і надалі займаємося, — були прикрасами українського Гарварду. Ми ним раділи, а він нас усіх завжди тримав на дусі. Тепер, коли його не стало, ми гордимося тим, що він був з нами і що цей великий труд, який він вложив у нашу спільну справу, має постійні плоди.

Опечаленій дружині, дітям, внукам і всій рідні о. Богдана Тарнавського наш інститут, його професура, всі його співробітники, студенти і я особисто висловлюємо найглибші співчуття. Ми впевнені, що Божа ласка освітлює його душу, так, як вона освітлювала його життя. Його пам’ять назавжди буде з нами.

Прощальне слово виголосив рівно ж Олександер Пришляк, довголітній співробітник ФКУ і КХТРУ-ГП на терені Гартфордської округи в Коннектикат. Він особливо наголосив неперевершені духовні і людські вартості покійного, згадав, що Богдан у молодості зголосився добровольцем до Дивізії Галичина, брав участь у боях під Бродами, а потім, у притаманній йому скромності віддав свої здібності, знання і ввесь свій труд для улюбеної України і своєї Церкви. О. Пришляк попрощав покійного від Братства Дивізійників, Шкільної Ради, Українського Патріярхального Товариства США, Комітету Тисячоліття Хрещення Руси-України — Гарвардського Проекту (КТХРУ-ГП), від Представництва ФКУ і КТХРУ-ГП Гарвардської округи, від друзів та від своєї родини.

В понеділок, 14 листопада, тлінні останки перевезено до катедри св. Володимира в Стемфорді, де знову Владика Василь Лостен відслужив похоронну Святу Літургію і виголосив дуже зворушливе прощальне слово. Співслужили отці Л. Моско, П. Скрінковський і Й. Морсе, а опісля до Панахиди долучилися ще, крім попередньо згаданих у вечірній відправі, отці Петро Огірко, Кирило Ангелов та піддиякон Юрій Малаховський. Катедральний храм був заповнений членами родини, численними священиками, приятелями і друзями, які молитовним співом під проводом регента-дириґента Петра Кочанського віддали Дияконові Богданові останню заслужену прислугу.

Поховано покійного на Українському католицькому цвинтарі Св. Духа в Гемптонбурзі, Н.-Й., де після Панахиди, запечатання гробу, відспівання «Вічная пам’ять» і пісні «Видиш, брате мій…» о. Іван Сквілер, закінчивши похоронні відправи, запросив усіх до свого приміщення управителя цвинтаря на тризну.

Під час тризни д-р Степан Ворох, голова КТХРУ-ГП та шкільний товариш з гімназії в Чорткові виголосив довгу прощальну промову, згадуючи про молоді роки покійного та вичисляючи його великий вклад праці для ФКУ і КТХРУ-ГП, підкреслив його вміння получити Боже Слово — Христову науку з українською духовістю, наукою і культурою. У праці з іншими співробітниками диякон Богдан все вмів полагоджувати в мирі та спокої життєві проблеми, він все створював атмосферу товариського співжиття. Його місце в пантеоні творців української культури. На кінець п. Ворох зложив співчуття присутній дружині, дітям та всій родині і попрощав покійного від товаришів гімназії, від КТХРУ-ГП і від себе та своєї родини.

Пані Ксеня Драган, секретарка Владики Лостена, в своєму зворушливому слові наголосила, що бл.п. отець Богдан був надзвичайний і винятковий тим, що він дійсно жив тим, що проповідував, а ще більше подивугідний був у тому, що робив це зі щирою, йому особливою скромністю. Не поверховною, не фальшивою, а сердечно щирою. Він щоденно жив з безмежною любов’ю до свого ближнього.

Ніхто з нас, що мав щастя працювати та співпрацювати з о. дияконом, ніколи не почув від нього одного слова самопохвали. Противно, як було згадати про його довгі роки послідовної та відданої праці на громадській ниві і про його великі досягнення, то він відразу показував пальцем на того чи тамтого, бо, мовляв, той більше посвятився, більше зробив, той більше заплатив здоров’ям, без того би не обійшлося. Ми мусимо плекати і передавати другим цю прекрасну спадщину прикладного життя отця диякона, яку він усім залишив, і співати йому постійну «Вічную Пам’ять».

На закінчення пані Лідія Стецик, довголітня співпрацівниця покійного Богдана в ФКУ і УНІГУ в Кембриджі, ще раз відчитала листа проф. Григорія Грабовича, директора УНІГУ. Спільною молитвою подяки закінчено похоронний ритуал, і всі з великим жалем та з почуттям втрати так непересічно вартісної людини, повернулися домів.

Нехай все тут написане буде виявом нашої пошани і вдячности покійному диякону Богданові Тарнавському, людині великого патріотизму і глибокої духовности, вірного сина рідної землі і Матері України.

Олександер Пришляк і Степан Хемич

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>