Ділимося сумною вісткою, що 3 вересня 1980 р. відійшов у Божу вічність у Дітройті
Д-Р ВОЛОДИМИР ПРОКОПОВИЧ
Визначний член Патріярхального руху, Голова Контрольної Комісії Українського Патріярхального Товариства в ЗСА, колишній довголітній голова Дітройтського Відділу Українського Патріяхального Т-ва та його почесний голова. Залишив горем прибитих: 97-літню Матір Степаніду, дочку Марію Христину, братанка Іринея і сестру Марію. Похорон відбувся в суботу 6 вересня. Замість квітів на могилу Покійника, Родина просить складати датки на Патріярший Фонд (St. Sophia Religious Ass’n).
Адреса Родини:
Miss Maria C. Prokopowycz
4610 Charing Cross Rd.
Bloomfield Hills, Ml. 48013
Ближче про Покійного напишемо в наступному числі, а тепер подаємо промову, яку виголосив на тризні по Покійному Голова Крайового Т-ва д-р Б. Лончина:
Болем прибита Родино, Жалібна Громадо!
Моя родина і я знали д-ра Володимира Прокоповича понад 20 років, від самого початку нашого приїзду до Дітройту. Він був увесь той час нашим родинним лікарем, був теж добрим приятелем. З ним і його рідними ми зустрічалися в приватному і також в громадському житті. Ми добре себе знали і радо перебували разом.
Покійний мав три любови: в першу чергу любив своє лікарське звання і працював блискуче та з повною посвятою для добра своїх пацієнтів. Це його перша любов. Він любив Українську Дивізію, якої був членом і в рамцях якої боровся за кращу долю України. Це була його друга любов. А його третя любов це український Патріярхальний рух. Мені саме припав сумний обов’язок попрощати його від Українського Патріярхального Т-ва в ЗСА. Він був кілька років головою дітройтського Відділу цього товариства, його почесним головою, а від минулого року головою Контрольної Комісії Крайової Управи Товариства.
Як Патріярхальний діяч, д-р В. Прокопович відносився з найбільшою пошаною до Блаженнішого Патріярха Йосифа і був завжди вірним ідеям, що їх наш Ісповідник віри проповідував і про які писав у своїх листах та посланнях. Від коли стала актуальною справа створення українського патріярхату та оформлення помісности, себто організаційної автономії Української Католицької Церкви та збереження рідної києво-галицької богословської спадщини, д-р Прокопович включився в перші ряди борців за ці великі ідеї. Він жив ними, турбувався неуспіхами, постійно горів святим вогнем любови до своєї Церкви; він був жертвенний для неї і працював скільки лиш йому дозволяла на це його професія.
Прощаючи його з найбільшим жалем у дорогу до вічности, висловлюємо наше глибоке співчуття: в першу чергу його Матері-Добродійці та улюбленій Доні, і просимо Бога, щоб прийняв його душу в свої святі оселі по вічну нагороду.
