(Слово, виголошене над могилою, 26 жовтня 1985 р.
головою УПТ-ва у Франції Степаном Семенюком)
В житті людини бувають факти й трагічні хвилини, перед якими людські слова є безсильні, а мовчанка нам говорить більше, ніж слова. Такі почування переживаємо ми, коли стоїмо над відкритою домовиною дорогого й незабутнього нам, батька родини, провідного члена української громади, політичного й суспільного діяча, українського патріота і твердого та незламного націоналіста, Теодозія ЦВІКУЛИ.
Мені припала сумна повинність прощати в останню дорогу від імени Крайового Т-ва за Патріярхат, що його Покійний був ревним членом і в двох каденціях заступником голови Т-ва та членом Ради УПСО.
Відійшов від нас великий подвижник ідеї українського патріярхату, пробойовик ідей Великого Патріярха Йосифа. Ідея патріярхату Помісної УК Церкви полонила його, а постать Патріярха-Мученика була йому дороговказом.
Як націоналіст-революціонер, безконечно відданий справі самостійності! України до кінця свого життя, незабутній покійник був великим ідеалістом, вірним ідеї самостійної соборної України й національно-революційного шляху її визволення, твердим послідовником свого вибраного шляху, безкомпромісовим супроти ворогів-окупантів України і толерантним до своїх політичних противників.
Хоч був важко хворий, він завжди був на пості, завжди активний, повний віри і посвяти, був гідним прикладом до наслідування для молодого покоління.
Св. пам’яти Теодозій належав до найстарших членів ОУ Н, був одним із її піонерів. На початку своєї юности, вже на гімназійній лавці в Сокалі разом із своїми товаришами-одноклясниками Дмитром Штикалом та Іваном Климовим-Легендою включився у революційно-визвольну боротьбу українського народу, котрій присвятив усе своє життя. За свою приналежність до підпільної ОУН йому доводилося каратися в польських тюрмах і концентраційному таборі в Березі Картузькій.
З доручення ОУН перед переслідуванням польською поліцією, пробиваючись нелегально крізь прикордонні застави, добивається до Франції, де перебуває до кінця свого трудолюбивого життя. Хоч пам’ять людська є коротка, і поминальні слова «Вічная пам’ять» є в більшосте лише словами, то всетаки пам’ять про Теодозія залишиться надовго в тих, які мали нагоду і честь працювати з ним.
З відходом у вічність друга Теодозія українська спільнота у Франції понесла велику втрату, яку тяжко буде заступити. ОУН втратила визначного високоідейного члена, а українська громада великого патріота, трудівника на різних відтинках політичного і громадського життя.
Клонимо голови в пошані перед Покійним Теодозієм, а прибитій горем і смутком Родині висловлюємо наше глибоке співчуття. Нехай гостинна французька земля, яка дала йому притулок, буде йому легкою, а пам’ять про нього вічною. Спи, дорогий друже Теодозію, нехай сниться тобі дорога Україна, котру ти любив до останнього твого подиху.
