19 серпня 1994 р. відійшла у Божу Вічність, проживши нелегкий шлях, бл. п. Іванна Калинич. Покійна походила з священичої родини о. каноніка Йоана Яросевича й Олександри з Ливчаків, у Райскому, біля Сянока.
У 1920 році Іванна закінчила з відзначенням український (тоді руський) дівочий ліцей, а згодом Учительський Семінар у Перемишлі. Там учителювала до 1923 p., у тому році вийшла заміж за богослова Теофіля Калинича, який згодом прийняв священичі свячення. Молоде подружжя Господь нагородив сином, якому дали ім’я Любомир. Іванна, як дружина о. Теофіля Калинича, допомагала проводити просвітянську працю серед жителів села, які мали можливість користатись з багатої бібліотеки на приходстві, як також навчала жінок і дівчат вишивати.
Під час Другої світової війни деякі польські шовіністичні елементи переслідували українців, вбиваючи їх. Вони також нападали на приходство з метою знищити священичу родину. Завдяки відданим парафіянам не вдалося їм цього здійснити. Також в 1939 і 1940-вих роках приходили з лівої сторони Сяну українці, які втікали від більшовиків. Цим людям треба було допомогти. Цим нелегким завданням щиро й віддано займалась покійна Іванна.
Іванна разом з своїм мужем о. Теофілем Калиничем болючо переживала, прощаючи свого сина Любомира до українськиї дивізії «Галичина». Скоро після цього родина Калиничів долучилась до тих, що втікали перед наступаючими більшовиками, ідучи у невідоме, на захід. Після закінченя війни родина Калиничів з’єдналась з сином. Отець Теофіль був у таборі, у Санкт-Мартіні — Австрія, де сповняв душпастирську працю.
У 1950 році Іванна разом з о. Теофілем і сином переїхали до США і поселились у Міннеаполісі. Тут Іванна включилась у громадську працю, навчаючи дітей у школі українознавства. На жаль, передчасно Іванна втратила мужа о. Теофіля, який помер у 1954 р. В нелегких обставинах Іванні прийшлось промишляти, щоб вижити і дати освіту синові. Прийшлось їй працювати послугачкою у студентському будинку, за що одержала з сином одну кімнату з кухнею. Син Любомир успішно закінчив у 1956 році студії архітектури завдяки допомозі матері. У 1960 році Іванна разом з сином поселюється у штаті Нью-Джерзі — Ірвінгтоні, де прожила разом з улюбленим сином Любомиром до кінця свого життя.
Слід підкреслити, що покійна Іванна цікавилась українським громадським і церковним життям. Вона зокрема дуже переживала всі труднощі на церковному полі. Була пильним читачем журнала «Патріярхат». Також слід відмітити, що вона не тільки любила читати, але виявляла свій талант журналістики, пишучи статті до журналів і нашої української преси та збірника «Ярославщина і Засяння». Покійна належала до глибоко думаючих осіб і була великою українською патріоткою.
У неділю, 21 серпня 1994 року, у похоронному заведенні Литвин-Литвин були відправлені при численній участі українських громадян похоронні обряди, які відправив о. В.Баран, ЧНІ, після яких покійну Іванну прощали Микола Галів від Патріярхального Товариства і журнала «Патріярхат», від земляцтва «Перемишльщина» мгр Роман Лапичак і д-р Роман Трохимчук. Син покійної Іванни Любомир із зворушенням подякував усім, що прийшли, щоб разом помолитись за спокій душі покійної, та промовцям за теплі слова співчуття. 22 серпня відбулась заупокійна Служба Божа у церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, яку відправив о. Л. Мальков, ЧНІ. Покійну похоронено на цвинтарі св. Андрія у С. Бавнд-Бруку. Під час поминок попрощав покійну Іванну від колег сина Любомира і Товариства Українських Інженерів інж. Дам’ян Ґеча. Вічна пам’ять покійній Іванні. Хай пам’ять про неї залишиться на довго між нами.
