Помолімось за душу першого Патріярха Йосифа Києво-Галицького і всієї Руси-України та до нього за його заступництво для нашої Церкви

Кожного року 17 лютого ми гідно й достойно відзначали день народин нашого Першого Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України, Блаженнішого Отця Йосифа. Надсилали йому кремі з побажаннями картки, відповідні святочні листи, молились за його здоров’я, улаштовували кремі сходини, вечори чи збори на його пошану. Дехто належав до тих щасливців, що паломничав до «Вічного міста» — Риму, щоб безпосередньо бути часником святкувань народин нашого Патріярха Йосифа. Сьогодні все це пісня минулого, бо Патріярх Йосиф, на поклик Всевишнього, перенісся до безмежних Божих хоромів, щоб там складати хвалу Всемогучому.

Блаженніший Патріярх Йосиф дожив до глибокої старости, але він все своє багатотрудиве життя виповнив глибоким змістом праці з повною посвятою для своєї Церкви, що її главою був, й любленого українського народу. З певністю можна сказати, що св. п. Патріярх Йосиф не змарнував ні одної хвилини часу, заповняючи ввесь час вагомою працею, яка ще досьогодні не знайшла належної і повної оцінки.

Нам, сучасникам Патріярха Йосифа, без відповідної перспективи часу важко дати належну оцінку його праці, змагань і досягнень, ми це тільки, як безпосередні свідки, боляче відчуваємо. При цьому належить підкреслити, що поруч того великого вкладу, що його зробив Патріярх і є тепер піснею минулого, він залишив для нас ідеї, які залишились жити, які є питанням нашого майбутнього. В цих ідеях помісности і патріярхату нашої Церкви й нашого народу Патріярх Йосиф завжди буде жити.

Тому ми в день його народин, 17 лютого ц.р., не тільки помолімось за спокій душі нашого Першого Патріярха Йосифа, але також помолімось до нього, щоб він, їдучи і зближаючись «на санях» до Всевишнього Творця неба і землі, заступався за нашу розтерзану Страдну Церкву перед Престолом Всевишнього.

Всевишній Господь післав нам його, Патріярха Йосифа, знесиленого й знеможеного, з-під бігунової півночі, щоб він утвердив нашу Церкву в діяспорі й подав надію Церкві-Матері на батьківщині у час, коли вона, наша Церква, була на схилі… Блаженніший Йосиф, знеможений, посвятив ще двадцять повних років праці для слави Божої, своєї Церкви й українського народу в цілому. За той час придбав для нашої Церкви багато відданих приятелів, серед яких належить згадати голляндського священика, відомого промотора й організатора установи «Церква в потребі» о. Веренфріда ван Страатена, який себе називає «найбільшим прошаком», збираючи великі суми грошей для Церкви, що знаходиться в комуністичній орбіті й потребує допомоги. З його фондів Патріярх Йосиф на потреби УКЦеркви одержав біля десяти мільйонів долярів. Читайте в іншому місці проповідь о. Веренфріда про Патріярха Йосифа.

Прийде час, коли також і всі свої зрозуміють велич, унікальність і неповторність ідей і змагань Патріярха Йосифа, як це сам вже після його смерти підтвердив Папа Іван Павло II, кажучи до Блаженнішого Патріярха Мирослава Любачівського: «Покійний боровся за справедливу справу», — і до цього додав, що «його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Якщо папа ствердив, що «він боровся за справедливу справу», то значить, що нам невідклично треба продовжувати наші змагання за цю ж саму «справедливу справу». Ми повинні об’єднано виявити максимум наших спільних зусиль і просити Папу Івана Павла II, щоб він допоміг нам успішно здійснити боротьбу за цю «справедливу справу». Без сумніву, це не може статись, якщо ми не будемо для цього працювати. Молитва і праця, праця і молитва — є тими доповнюючими елементами, які мають дійсну силу, проти якої трудно встоятись.

Святі ідеї Патріярха Йосифа заслуговують на нашу повну піддержку не тільки на словах, але безпосередньо на ділі. Не журімся, що у проводі здійснювання цих ідей не стоять ті, що повинні бути першими, але така вже є природа багатьох змагань, як у Євангелії говориться: «… багато званих та мало вибраних».

Хай цього року день народин Патріярха Йосифа буде для нас особливою нагодою для застанови над його життям, працею, творчістю і його ідеями, які вимагають від нас особливої, постійної і безперервної посвяти для їх здійснення. Ми можемо почуватись сиротами, без території, що нам не раз підкреслюють на ватиканському Олімпі. Але не забуваймо однієї незаперечної дійсности, що найбільше безпомічною людиною на землі був Богочоловік, Ісус Христос, але одночасно найбільше сильним. Його ідея безмежної любови перемогла і встоялась досьогодні. Не були спроможні її побороти сильні цього світу, хоч не раз пробували.

Пригадаймо, як 22 роки тому наш св. п. Патріярх Йосиф приїхав із засланя до Вічного Міста — Риму знеможений, з клуночком у руках, у якому було його майно — подертий в’язничний одяг, який сьогодні зберігається в музеї у Патріяршому Дворі, а гляньмо, що він для нас залишив, це прямо подивугідне. На нас також спадає обов’язок — все це також втримати, бо все воно пов’язане з цією святою і незаперечною ідеєю Патріярхату Української Католицької Церкви. Гаряче молімось до св. п. Патріярха Йосифа, щоб він заступився за нас і за нашу Церкву-Страдницю перед Всевишнім Господом нашим Спасителем Ісусом Христом і Матір’ю Божою.

М. Г.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>