Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Попращали у Божу вічність Миколу Лебедя

У неділю, 19 липня 1998 р. у Пітсбурґу — Пенсильванія, після довгої недуги помер на 88 році багатотрудивого життя, провідний член визвольного українського підпілля Микола Лебедь. Немає у словниках слів-прикметників, для визначення провідних і керівних творців і виконавців підпільної боротьби — резистансу, якими можна б зробити перебільшення в оцінці і визначенні індивідуальносте Миколи Лебедя, як унікального й неперевершеного підпільного провідника-революціонера. Він від юних років починаючи, віддав всі свої зусилля, свою, з посвятою працю, уміння, знання і життєвий хист для визвольної боротьби за волю і незалежність українського народу, чи це було у ролі бойовика, організатора Похідних Груп ОУН, провідника визвольної боротьби, чи на пості Генерального Секретаря для зовнішних справ УГВП. чи як голова Дослідно-видавничого Об’єднання «Пролог». Все це сказане тільки говорить про безперервну тяглість служіння великій ідеї — визволення українського народу з багатовікової неволі. Це був одинокий і невідкличний імператив у житті покійного Миколи Лебедя.

Покійний Микола Лебедь служив українському народові, а український народ, у хвилину його відходу у Божі засвіти відгукнувсь шляхом різних провідних організацій і установ в Україні, як і у діяспорі, які були підкресленні під час похоронних обрядів, що відбулись 24 і 25 липня 1998 р. у Нью-Йорку.

У п’ятницю, 24 липня, у похоронному заведенні Петра Яреми, у Нью-Йорку, генеральний вікарій о. ігумен Патрикій Пащак, ЧСВВ відправив, при численній участі, Панахиду. На Панахиді були присутніми дочка покійного Зоряна, внуки: Данієля, Марко і Христофор, сестра Ольга й племінниця Іванна Головата. Після Панахиди, керуючий похороном Андрій Ластовецький поінформував, що на адресу Середовища УГВР надійшли кондолєнційні листи з приводу смерти Миколи Лебедя для родини покійного. Владика Василь Лостен не міг взяти безпосередньої участи у похоронах, прислав співчуття. З України прийшли співчуття від Української Демократичної партії за підписом Володимира Яворівського, який також окремим листом повідомив президента США Б. Клінтона про смерть Миколи Лебедя, від Української Християнсько-Республіканської Партії за підписом Миколи Поровського, Українського Народного Руху за підписом Вячеслава Чорновола. родини Горинів та Ростислава і Марти Богачевської-Хом’як з Києва. Про смерть Миколи Лебедя подали інформації газети: «Молодь України», «Вечірний Київ» й інші, а також радіо Київ і Львів. На Панахиді був присутний з Української Місії до Об’єднаних Націй і представники Консуляту України в Нью-Йорку — консуль Богдан Яременко і віцеконсуль Сергій Іванчов.

Після Панахиди особисто прощав покійного Миколу його довголітний співробітник і близький товариш визвольної боротьби д-р Мирослав Прокоп, який згущеними фарбами накреслив виразну, багато кольорову силюетку Миколи, відмічуючи важливіші події його вийняткового життя. Євген Стахів, як голова прощав покійного від Середовища УГВР, підкреслюючи його політичну працю на зовнішньо політичному відтинку. Ніна Самокішин прощала в імені Політичної Ради ОУНз, відмічуючи його особливу працю у формуванні і розбудові кадрів ОУН. Автор цих рядків (М. Галів) прощав покійного, як довголітнього члена Українського Патріярхального Товариства, журналу «Патріярхат», якого був пильним читачем і служив редакції цінними матеріялами й інформаціями, що стосувались УКЦеркви, а також від себе особисто, як приятеля, однодумця і милу людину. Останнім на цьому поминальному ве­чорі прощав Петро Содоль від пластового курення «Лісові Чорти», якого покійний був членом ще в Україні. Цей поминальний вечір з Панахидою закінчено пластовою піснею «Ніч вже іде…»

У суботу, 25 липня 1998 p., у церкві св. Юра у Нью-Йорку о. Пащак. ЧСВВ відправив заупокійну Службу Божу і виголосив зворуш­ливу проповідь, присвячену М. Лебедеві. Тлінні останки похоронено на православному цвинтарі св. Андрія, у Бавнд Бруку. Над могилою покійного Миколи прощальне слово виголосив від імені вояків УПА, а зокрема «Літопису УПА», колишній вояк УПА д-р Петро Потічний. Піснею «Видиш брате мій», численна жалобна громада прощала покійного Миколу.

Після закінчення похоронних обрядів, в одному з ресторанів, в цій околиці відбулись поминки, які розпочато молитвою за спокій душі Покійного. У час поминок прочитано співчуття від близького приятеля Миколи о. Степана Гриньоха. Радник Посольства України у Вашінгтоні Василь Зоря прочитав листа посла України д-ра Юрія Щербака, який зараз перебуває в Україні. Також у похороні взяв участь військовий дорадник при Українській Місії при Об’єднаних Націй у Нью-Йорку Василь Сидоренко. Теплі слова співчуття виголосив товариш з юних років і підпільної праці Ярослав Гайвас. Від світового товариства УПА прощав Михайло Ковальчин. Зворушливо прощала покійного від членів Гельсінської Спілки, від поодиноких її членів Надія Світлична, яка підкреслила те, що покійний Микола мав велике зрозуміння і служив щедрою допомогою у їх праці. Внук покійного Миколи Марко в імені матері та всієї родини подякував усім присутнім за участь у похоронних обрядах — мого дідуся, Миколи Лебедя.

Належить підкреслити, що Микола Лебедь належав до особливої категорії людей, він мав особливу харизму візії — передбачення, хоч таким себе ніколи не представляв. Ім’я Миколи Лебедя це прекрасна тема до написання монументального твору, монографії про український протинімецький резистанс — українську визвольну боротьбу кінець першої і другої половини ХХ-го століття. Це тема для написання прекарасного фільмового сценарію.

Микола Лебедь народився 23 листопада 1910 р. у селі Нові Стрілища, що на Львівщині. Син батька кравця. Батьки дали Миколі родинне і релігійне виховання. Середню освіту закінчив у Львові. Микола Лебедь виростав і формував своє національне й політичне обличчя на форумі українських визвольних змагань у 1918 роках. Він належав до тієї Генерації, що піднесла прапори боротьби за незалежність України своїх попередників і їх гідно продовжувала у різних формах вияву, які були доступні, щоб пригадати і підкреслити, що господарем на українській землі має бути український народ. Микола стає членом ОУН, а вже у 1930 році був зв’язковим Крайової Екзекутиви ОУН в Україні з проводом ОУН, Євгеном Коновальцем, за кордоном. На початку тридцятих років стає організатором Юнацтва ОУН на західних землях України. Вже у 1934 р. за участь у підпільній боротьбі та співучасть в організації вбивства польського міністра Б. Пєрацького був засуджений разом з іншими членами польским судом на кару смерти, яку замінено на доживотне ув’язнення. У тому ж процесі була засуджена за співучасть в убивстві наречена Миколи Дарія Гнатківська, яку засуджено на 15 років тюрми. Це мабуть може звучати неймовірним, але це було дійсністю, що Дарія Гнатківська і Микола Лебедь після страшного засуду, без жодних перспектив майбутнього, одружилися.

Упадок польської держави, у вересні 1939 році, приніс для подружжя Дарії і Миколи Лебедь і для товаришів долі, свободу. З цею хвилиною починається його новий життєвий період. Вбивство провідника ОУН Євгена Коновальця створило деякі ускладнення, бо став спір за наслідство провідника ОУН. Крайова ОУН мала свої претенсії до деяких членів проводу за кордоном. Це непорозуміння закінчилось трагічно, бо 1940 р. ОУН поділилась на дві, себто на крайову ОУН, яку очолив Бандера і другу ОУН, яку очолив полковник Андрій Мельник. У тій критичній ситуації Микола Лебедь заступав концепцію Крайової ОУН і був обраний другим заступником Степана Бандери.

Це був час, коли гітлерівська Німеччина готувалась до експансивної війни. Пригадуємо, як безтримно падали кордони вільних європейських держав, а дальше Гітлер готувався походом на Схід — на Радянський Союз. Німці організували для себе допоміжні сили і ними мали стати відомі Похідні Групи ОУН, одним з організаторів яких був Микола Лебедь, якого, свого часу, німці видали польській владі за участь у вбивстві Пєрацького. Отже Микола добре знав, які пляни мають, по відношені до організованих Похідних Груп німці, тому нічого доброго не сподівався від них. Його візія дуже скоро здійснилась. Проголошення 30 червня було виразним виявом для того, щоби німцям пригадати і показати, хто є справжнім господарем на українській землі. Дуже скоро гітлерівська Німеччина показала свої пляни. На жаль у цьому пляні і Похідні Групи ОУН також далеко не зайшли, бо німці їх ліквідували. Учасників Акту 30 Червня, себто майже весь провід ОУН, на чолі з Степаном Бандерою був арештований. З одної сторони більшовики здесяткували членів ОУН на західних землях України, а другої німці виарештували весь провідний актив ОУН, отже в такій ситуації одинокий Микола Лебедь залишився на волі. Таким чином Микола Лебедь став фактичним провідником ОУН на рідних землях. Це був справді не легкий час, коли гітлерівська армія безстримно прямувала на Схід і Західний світ був у паніці, не легко було діяти. У тих обставинах Микола Лебедь спромігся на подивугідність. Він поволі зцілював кадри ОУН і зорганізував протинімецький український резистанс. Німецький окупант розіслав гончі листи за Миколою Лебедем, але це нічого не дало. Сили українського протинімецького резистансу, без жадної посторонної допомоги, переросли рамки і сформувались у широкий народний вияв Української Повстанчої Армії. Слід підкреслити, що цей особливий період української визвольної боротьби ще не знайшов належної оцінки й аналізи. Це справді унікальний і неповторний вияв серед визвольних рухів за свободу і незалежність. Для цього Микола Лебедь віддав всі свої зусилля. Доля йому не щадила. чи мало, різних перешкод, але Всевишній Господь охоронив його і держав активно діючим і здоровим.

Микола Лебедь керував визвольною боротьбою від 1941 до 1943 pp. Після того перебрав керму Роман Шухевич. під псевдом «Тарас Чупринка», але Микола залишався у проводі з окремими завданнями. Трагічною була для нього подія, коли гестапо зловило його дружину Дарію з малою дворічною донечкою Зоряною та мамою Дарії і посадили їх у концетраційному таборі у Равенсрюк. Це справді були критично-трагічні моменти у житті Миколи.

У 1944 року покликано до життя Українську Головну Визвольну Раду, якої одним з основників був Микола Лебедь. На цьому форумі його покликано на Генерального Секретаря для зовнішних справ УГВР. Це не був тільки титул, але треба було справді діяти і в тій функції Микола не залишився винним але провів вагому працю. Коли під кінець 1944 р. перед приходом у друге більшовиків на західні землі України відбувся великий ісход з рідних земель. Маси українського народу прямували у невідому на Захід, шукаючи проміння волі і свободи. В тому часі прямував на Захід і Микола Лебедь, але з дуже конкретними дорученнями знайти у вільному світі моральну і матеріяльну допомогу для Воюючої України та сказати, що без вільної України миру на сході Европи не буде.

Тут у вільному світі, Микола Лебедь. як Генеральний Секретар зовнішних справ УГВР разом з членами Закордонного Представництва УГВР вдалось створити Дослідно-Видавниче Об’єднання «Пролог», яке провело незрівняло колосальну працю у процесі безперервної боротьби українського народу за волю і незалежність. Інформувало про літературно-мистецьку творчість шестидесятників, про знищення пам’яток культури українського народу, спалення бібліотеки, про діяльність українських десидентів, працю Гельсінської Групи, даючи їм не тільки моральну, але. як тільки було можливо, і матеріяльну піддержку. Завдяки М. Лебедя була проведена незрівняно велика праця. Тут зроблено тільки натяки на неї, щоб показати, що серед нас жила і щойно відійшла у Божі засвіти велика, унікальна з Божою харизмою людина, якою був Микола Лебедь.

Говорити про покійного Миколу Лебедя, дуже, дуже складно, бо говорити про нього, це значить говорити про унікальний процес визвольної боротьби українського народу. Щоб дати оцінку і значення цього процесу треба більшої відстані часу, певної перспективи. Одне можемо сказати, що відійшла від нас Велика Людина, яка заслуговує на увагу всього українського народу, для якого Микола Лебедь служив від своїх юних років до кінця свого життя. Йому належало спочити вічним спочинком. до Другого Зшестя Ісуса Христа, на рідній землі.

Хай світла пам’ять про нього іде з роду в род. Вічна Йому Пам’ять.

У Христі Господі

Микола Галів

Поділитися: