Поручаю прочитати збірник проповідей о. С. Дзюбини

Мої роздуми над прочитаною книгою о. мітрата Степана Дзюбини. Видавництво Отців Василіян «Місіонер», м. Жовква Львівської области; Видавничий відділ «Свічадо», м. Львів, 1997 р.

Завжди хвилююся, коли тримаю в руках непрочитану книгу. Що принесе мені знайомство з нею: радість від спілкування чи розчарування?

Вперше відкриваю збірник «Проповіді». Автор вміщених у збірнику проповідей — отець мітрат Степан Дзюбина, колишній генеральний вікарій Української Греко-Католицької Церкви в Польщі. До широкого кола читачів, які не мали можливосте слухати ці проповіді звертається о. Степан Дзюбина.

«Що є істина?» Скільки сивоголових філософів пробували дати відповідь на це питання! «Що є правда?» — пробує зрозуміти кожна людина. Як даремно пробуємо знайти відповідь на наболіле у хаотично знайденій літературі, забуваючи про Біблію! Але читання і розуміння Біблії — справа не така проста, як видається. Для мене — це велике напруження розуму, інтуїції та віри. Не один раз ловлю себе на тому, що бракує додаткової літератури, порадника у читанні Біблії. І прочитавши перший раз проповіді о. мітрата Степана Дзюбини, відчула полегшення: як багато незрозумілого стало зрозумілим; як багато незнаного — очевидним.

Любов’ю до Бога, до сина Божого, Марії наповнена кожна проповідь. Читаючи «Проповідь у Білянці на Лемківщині 14 жовтня 1992 р….», відчуваю серцем написані слова про Матір Божу, про те, як наш український народ почитає Пречисту Діву Марію, а також, ікони із її святим обличчям. З гордістю о. Степан описує значення першої на українській землі чудотворної ікони Богоматері, і смуток огортає, коли читаю про її дальшу трагічну долю: «Це чудотворна ікона Божої Матері понад 400 років була на нашій рідній землі… звідки вивіз її польський князь Володислав Опольський до Ченстохови», а українські вірні «кривавими сльозами оплакували її, але були безсилі що-небудь зробити…». Оце із крихтою смутку синівська любов до Марії, тісно переплітається із любов’ю до найближчого серцю куточка — рідної Лемківщини. З великим чуттям згадує о. Степан лемківську «старинну церквою» у селі

Білянка, в якій зібралися вірні, щоб «клякнувши біля стіп Божої Матері, віддати їй належну честь і благати про поміч». Мені здається, що оця церквиця, і лемки, і їхня мелодійна мова щоденно є поряд з о. Степаном Дзюбиною у молитвах і снах.

«Проповідь у Білянці на Лемківщині» — це не лише гімн Матері Покрові. Це проповідь-звертання українця-патріота до співвітчизників шанувати і берегти рідну мову, рідну молитву, греко-католицький обряд. Звертаючись до вірних на рідній лемківській мові, о. Степан показує приклад великого шанування батьківської мови. Яка гнітюча правда є у словах отця про те, що багато українців «забули чиї вони діти, й зрадивши свою церкву й народ, стали ренегатами».

З рідного Львова доля закинула мене у Перемишль. І перебуваючи тут, я дуже боляче переживаю за співвітчизників, українців, які зреклися не тільки рідної мови, але батьківської віри. Слухаючи сесії Верховної Ради з Києва, які часто відбуваються на іноземній мові, мене охоплює розпач. Лагідно, спокійно, переконливо звертається до таких перевертнів отець Дзюбина. Пробує у своїх проповідях достукатися до їхнього зчерствілого серця.

Нашим нещастям називає отець і те, що наш народ є релігійно поділений. Через усі його проповіді проходить ідея християнської любові, нагадування про те, що ми є Божі діти, а тому — брати і сестри. Ми є брати і сестри ще і тому, що маємо одну Матір-Україну, відзначає автор. Тому «не повинно бути між нами жодної незгоди та ворожнечі. Бо це вода на млин тих, які хочуть знищити одних і других». Отець вчить нас, що «Христос сказав, що тому передусім можна буде пізнати чи хтось є християнином, якщо буде мати любов до свого ближнього без огляду на його віросповідання». У своїх проповідях о. Степан Дзюбина закликає шанувати різні обряди. В доступній для слухачів формі пояснює значення слова обряд; великого значення надає греко-католицькому обряду. Якщо в справах віри «не може бути жодної різниці між усіма членами Христової віри», — вчить о. Дзюбина, — то «зовсім по-іншому виглядає справа, якщо йдеться про обряд». Ці слова отця звучать, немов удари дзвону, який б’є на сполох. Берегти свій обряд і оберігати його від впливів чужинців, які протягом століть гнобили наш народ і віру, нищили мову і церкви — ось прагнення отця Степана. Він нагадує і про операцію «Вісла», і про смерть невинних людей. Але з болем згадуючи минуле, не знаходимо натяку на гнів чи образу. Великий патріот о. Степан Дзюбина, в першу чергу є священиком. Прощаємо гріхи — і нам простять.

Про прощення гріхів — це зовсім окрема тема, неодноразово порушена в «Проповідях». Чи усі ми добре знаємо що таке гріх? Чи глибоко розуміємо сенс цього слова? Біблія вчить нас як жити, щоб не занапастити своєї душі. Але чи Сповідь є для нас такою, про яку вчив Христос. Не один раз боїмося Сповіді, вважаючи, що не отримаємо прощення. До нас звертається священик у «Проповідях», вчить, що «інакше треба чинити. Ми завжди можемо вернутися до Бога, хоча б не знати як ми його образили… Хоча б наші гріхи були червоні як кармазин, то стануть біліші від снігу». Велике враження справляють слова про те, «що коли б Юда по своїм страшнім упадку впав Ісусові до ніг і в розкаянні просив Його прощення, то, напевно, одержав би цю велику ласку». Скільком зневіреним ці рядки повернули і повернуть віру в те, що ще не все втрачене для грішної душі. Що є ще один, останній шанс врятувати занапащену душу — Сповідь. Отець Дзюбина, щоденно розмовляючи з людьми, вірно зауважує, що «деякі вірні, однак легковажать собі святу Тайну Сповіді, цілими роками не сповідаються». Як часто сповідатися, чим є Сповідь, як приготуватися до Сповіді; що таке жаліти за гріхи, що зробити, щоб наше серце зворушилося від жалю за вчинений гріх — на ці й інші питання є відповідь у «Проповідях» о. Степана Дзюбини.

Кожен щось може для себе знайти, відкриваючи цю книжку. Адже так побудований наш розум, що від самого народження бажання пізнати істину не раз є вищим від наших реальних можливостей. Про це добре знають батьки, спостерігаючи за своїми дітьми. Розмові з батьками теж приділив увагу о. Степан у «Проповідях». Ще раз нагадує батькам про їхній найважливіший обов’язок — виховувати дітей по-християнськи. Ця проповідь є дуже актуальна сьогодні, коли до делікатної психіки дитини втручається телебачення, преса. Спостерігаючи сучасну молодь, дивуюся інколи і до чого може довести вседозволеність, яку помилково називають демократією у вихованні. Чому в Перемишлі, коли в костелах є багато вільного місця, молодь слухає Службу Божу і молиться на вулиці, перед костелом? Чи не бачать ксьондзи і батьки трагедії, яка неминуче наближається? Чи батьки не знають, що духовний світ є Вищим від матеріяльного? Велике розуміння і знання дитини відчувається у розмові о. Дзюбини з батьками і молоддю. Приклад — ось у чому, на його думку, секрет доброго виховання: «ніщо так не шкодить, як згіршення власних дітей через злий приклад батьків». Обов’язком батьків є допомогти дитині обминути багато гріхів.

Різносторонньо, інтелектуально розвинутий о. Степан Дзюбина у своїх проповідях показує блискучі знання з історії Риму, Греції, Польщі, Росії та ін. Особливо відчувається глибоке розуміння історії рідного народу. Такі проповіді як «Про Берестейську унію 1596 p.», «Проповідь виголошена 27.09.1992 р. на Службі Божій, відправленій на гробах замучених у концтаборі Явожні у 1947-1948 pp.», «Проповідь з нагоди посвячення пам’ятника героям УПА в Грушовичах 9.10.1994 р.» та ін. — це поєднання глибоко релігійного матеріялу з історичним, це велика обізнаність автора в обох обрядах.

«Проповіді» о. митрата Степана Дзюбини — дуже важливий і потрібний збірник кожному християнину. Адже більше 50 років в Польщі не видано жодних проповідей українською мовою. Враховуючи те, що автором цього збірника є великий патріот, в минулому генеральний вікарій Української греко-католицької Церкви в Польщі, який краще від інших знає і розуміє усі проблеми, які нагромаджені серед українців в Польщі, значення «Проповідей» є велике.

Автор о. Степан Дзюбина, як духовний провідник проводить нас по нашому минулому, впроваджує нас у найвищий світ — духовний, робить спробу відважних висновків, які зводяться до християнської любові і прощення попри усі біди і переслідування. «Гідність священика є властиво найвищою гідністю, яку людина може осягнути на цій землі. Бо священик під деяким оглядом стає другим Христом…», — так звертався до вірних о. Степан. І прочитавши «Проповіді» бажається висловити подяку о. мітрату Ст. Дзюбині за його цінну працю.

Галя Мазурек,

Замовлення надсилати на адресу:
Ks. Mitr. Stefan Dziubina ul. Kom. Eduk. Narod. 3/3 37-700 Przemysl, Poland