Послання Блаженнішого Патріярха Йосифа з нагоди врочистого введення на престоли Архиєпископа-Митрополита Степана Сулика (31 березня 1981) і єпископа чікагського Іннокентія Лотоцького, ЧСВВ (2 квітня 1981)

Усім моїм Духовним Дітям — Владикам, Священикам
і Вірним Філядельфійської митрополії в ЗСА

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Наша Українська Католицька Церква — ця предківська Церква Київсько-Галицької Митрополії і всієї Руси, якої всі ми є діти, навіть тоді, коли живемо поза Україною, — є для нас духовною батьківщиною. Ця духовна і свята для нас усіх Церква є водночас нашим духовним скарбом, який всі маємо берегти.

Без уваги на те, що її урядово зліквідувала на Україні атеїстична влада на спілку з московською патріярхією, ця наша свята Церква існує, виявляє свою незламну життєздатність, страждає, ісповідує і родить нових мечників за Христа і Його святий заповіт — «щоб всі були одно» (Ів. 17, 21). Починаючи в 1963 році,— по виході на волю,— другий період архипастирського главенства, нашою найбільшою журбою і працею було — не допустити до того, щоб цю Церкву стерто з лиця землі, щоб дати їй морально-духовну силу та й матеріяльну поміч, щоб вона могла проіснувати, щоб стала «світлом на просвіту» і знаменням «для падіння і встання» (Лк. 2, 32, 34).

«Світлом і знаменням» мусить бути наша Українська Церква без уваги на те, як розвинуться дальші події в Україні й у цілому світі, і саме для того поставив я на Другому Ватиканському Соборі прохання про признання цій переслідуваній Церкві патріяршого устрою. Всі наші дальші старання в Римській Апостольській Столиці були ведені тією великою ідеєю, щоб ця наша Церква могла бути «світлом і знаком-знаменням». Помогти їй в тому могли її діти, розсіяні по цілому світі і ієрархічно зорганізовані, як маленькі з собою не спаяні острівці серед чужого їм моря. Звідтіля саме випливають всі наші заходи, щоб злучити те розсіяне стадо воєдино, об’єднати його біля свого Глави і Батька, щоб цьому об’єднанню дати вияв в нашому традиційному правлінні, в священних церковних Синодах. Для тієї святої цілі були скликувані всі наші Синоди, а вінцем тих зусиль був Синод 1969 року, на якому прийнято постанови і засади станути на канонічно-правних началах у правлінні Української Католицької Церкви в усіх країнах поселення, де живуть її вірні, під проводом її Верховного Архиєпископа-Патріярха як Глави, виразно покликаючись на постанови й вказівки Другого Ватиканського Собору.

Ідея патріярхату і помісности, яку ми видвигнули в 1963 році на Вселенському Соборі, була поставлена, щоб оживити й обновити релігійне життя вірних, щоб стала вона мобілізуючою для вірних нашої Церкви на поселеннях за словами Соборового Декрету: «…треба подбати всюди в цілому світі про збереження та зріст усіх Помісних Церков» (Декрет «Про Східні Католицькі Церкви»).

Щоб поставити видимі знаки для патріярхату і помісности,— завжди маючи насамперед перед собою Церкву в Україні і керуючись пастирською журбою про неї,— ми тут в Римі, в Петровому граді, создали собор Св. Софії, оновили храм Жировицької Божої Матері,— свідка нашого возз’єднання в ХVІ ст., — створили монастирську обитель св. Теодора Студита, створили осередок для науки — Український Католицький Університет — спадкоємця Богословської Академії, що має «собирати в розсіянні сущих» й виповнити порожнечу, створену цілковитим знищенням в Україні всієї богословської науки і її установ. Тим клали ми основи для патріярхату й помісности нашої Церкви для її рятунку з поглядом на її прийдешнє востання.

Справжнє зрозуміння і постепенне здійснення наших змагань — бути собою, ми знайшли в теперішнього Святішого Вітця Івана-Павла II, і доказом цього є наші священні Синоди та недавній вибір двох Владик Української Католицької Церкви: Архиєпископа-Митрополита Філядельфійского Кир Степана і Чікаґівського Єпископа Кир Іннокентія, яким ми уділили хіротонію 1 березня 1981 року в соборі Св. Софії в Римі. Вони досі віддано працювали десятки літ на американській землі і вони добре Вам відомі, бо разом з ними Ви пережили радісні і трудні хвилини життя нашої Церкви по другій світовій війні. Тому вітаємо з радістю цей вибір як Божу благодать для скріплення нашої Церкви в Україні і на поселеннях, для її духовної розбудови, єдности і благочестя у співпраці і ієрархічнім підчиненні Главі і Батькові нашої Помісної Церкви і її Священного Синоду згідно із традиціями Києво-Галицької Митрополії у святій, вселенській і апостольській Церкві із Петровим Наслідником.

Нові наші Владики, приймаючи сьогодні у свої руки свій архипастирський уряд, прагнуть якнайбільше пізнати Вас усіх і тому будуть Вас відвідувати по парафіях, стрінуть Вас при праці, будуть молитись з Вами у Ваших гарних храмах, звіщатимуть Вам Христову благовість, уділятимуть Вам святі Таїнства, благословитимуть нашу молодь по школах, відвідають хворих, будуть з Вами, щоб бути всім для Вас. А Ви, Дорогі Браття і Сестри, за словами св. Ігнатія, будете в їх особах бачити Христа.

Вони будуть провадити Вас дорогою віри і чесноти до Бога, до неба, будуть Вас скріплювати, просвічувати, підносити і рятувати. Всі мають право до їх любови, до їх праці і опіки. Всім вони хочуть служити, всіми займатись, щоб всіх позискати для Христа.

Приступаючи до своєї архипастирської праці, вони свідомі важкого завдання, але уповають на поміч Христа і Пресвятої Богородиці. Найбільшої помочі сподіваються вони від нашого духовенства, монашества і від мирян. Наші нові Архиєреї уповають на живу і практичну віру свого народу, на його прив’язання до рідної Церкви, на щире зацікавлення церковними справами. Вони очікують від Вас глибокого зрозуміння нових завдань нашої Церкви на поселеннях і в Україні та й сподіваються, що Ви, Дорогі в Христі Браття і Сестри, жертвенно піддержите їх працю, їх діла, які мають на меті дальший ріст і розвиток нашої Церкви, «для вдосконалення святих на діло служби на будування Христового тіла» (Еф. 4,12).

Нехай ця історична подія скріплює Ваші сили, щоб наше майбутнє оперти на довготривалій основі, якою є Христос (І Кор. 3,11), і на сильній та живій вірі. Нехай в цю історичну хвилину сплине на Ваші родини і на Ваші справи щедре Боже благословення, нехай ця подія влиє у Ваші серця щастя, а в нашу спільноту мир і взаємне довір’я, єднаючи всіх у Христовій любові.

«Благодать Вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа Ісуса Христа!»

Патріярх і Кардинал

В Першу неділю Великого Посту
дня 8 березня 1981 р.Б.
при соборі Св. Софії в Римі

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web