Послання Патріярха Йосифа про поєднання в Христі

Українському народові мир і благословення!

Кожний віруючий в Бога і свідомий своєї національности українець, дивлячись на нинішнє важке положення Українського народу в Україні і на поселеннях, мимоволі проймається жахом за майбутнє його існування і розвій. Переслідування і гнет релігії і Церкви в Україні та розбиття, свари і незгоди поза Рідним Краєм, — оце ті причини, які примушують кожного чесного українця призадуматися над собою.

Де шукати виходу і яких треба вжити середників, щоб станути в цій недолі на правильний шлях, вжити відповідних засобів уздоровлення і забезпечення свого будучого, ба що більше, щоб не зникнути з лиця землі і не перейти до історії, як віджитий і мертвий первень, подібно, як це сталося вже з неодним народом в історії. Очевидно, не легка це річ стати відразу обновником і одухотворити нині так обездолений народ навіть і для генія. Та все ж таки не можна опускати рук і попадати в безнадійність, то передусім для того, хто вірить в Бога і надіється на Його певну поміч. Тому то каже св. Павло: «Випростуйте ваші охлялі руки та зомлілі коліна і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало» (Євр. 12, 12 сл).

Кожна людина, яких поглядів вона не була б і як не задивлялася б на нинішнє релігійне й державне положення, чи українець чи чужинець, мусить признати, що найсильнішим чинником в діянні і творчості народу є релігія — віра в Бога. Навіть і атеїсти-безбожники видять і переконуються наглядно, що то неможлива річ викорінити нині віру в Бога з душі людини, навіть при найсильніших і найбільш всебічних засобах і середниках матеріяльної і фізичної державної сили. І якщо так, то треба звернути наше бачне око на цей найважніший момент в житті людини, народу й держави.

Отож, ввиду того, виринає питання, як мається справа з релігією і вірою в Бога в Українському Народі? На жаль, ось в тому корінь лиха. Бо релігія повинна бути тим найсильнішим мотором думання і діяння в українському, так розбитому і роз’єднаному, народі. Є в нас католицька і православна Церкви, євангелицькі громади й розбиті різні релігійні групи, і всі вони караються на каторгах за Христа і Христову віру. На превеликий жаль вони взаємно себе поборюють і тому не в силі об’єднати Український Нарід та перейти в протинастуті проти злих сил світу. А Господь наш напоминав нас: «КОЖНЕ ЦАРСТВО, РОЗДІЛЕНЕ В СОБІ, ЗАПУСТІЄ, І КОЖНЕ МІСТО ЧИ ДІМ, РОЗДІЛЕНІ В СОБІ САМОМУ, НЕ ВСТОЇТЬСЯ» (Мт. 12,26).

Тому за усильною спонукою українських віруючих людей, звертаємося оцим, Український Народе, до Тебе, щоби Ти РОЗПОЧАВ УЗДОРОВЛЕННЯ ВІД КОРІННЯ СВОЄЇ ДУХОВОСТИ, ВІД СВОЄЇ БЕЗСМЕРТНОЇ ДУШІ І її ПОТРЕБ!

Всі одиниці, які приймають віру в Бога і Христа, мусять признати, що Христос-Богочоловік установив ОДНЕ СТАДО, ОДНУ ЦЕРКВУ І ОДНОГО ПАСТИРЯ, і за цю єдність гаряче молився на Тайній Вечері: «Отче Святий, за ради імени Твого, бережи їх, тих, що їх Ти мені передав, щоб були одно, як ми!» (Йо. 17,11), «щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо 17,21), «щоб вони були звершені в єдності» (Йо. 17,23).

Найчисленніші Церкви в нас є православна й католицька, і, безсторонно кажучи, НЕМА МІЖ НАМИ СУТТЄВОЇ, ДОГМАТИЧНОЇ РІЗНИЦІ, ЯК ЦЕ ВИКАЗУЮТЬ ТЕОЛОГІЧНІ СТУДІЇ І СВІДЧИТЬ ІСТОРІЯ. Правду кажучи, розлам і поділ є піддержувані тільки ззовні від тих, які знають, що тим ослаблюють Український Нарід і Церкву. Світлим моментом в нашій історії було порозуміння на тлі Патріярхату між обома Церквами за Митрополитів Петра Могили і Йосифа Велямина Рутського. На жаль, їх висока ідея згоди не здійснилася. З другого боку поляки і наші сусіди хотіли златинщити й спольонізувати українців католиків для своїх політичних цілей. І тому треба собі здавати справу з такого стану і мати на увазі свою Церкву і своє добро, та не бути мотовилом в чужих, ворожих руках, що ним мотають вони і снують пряжу на свою одежу. І треба признати, що такі великі кроки зближення й порозуміння в новіших часах були вже зроблені за Сл. Б. Митрополита Андрея Шептицького. Так само й тепер відбулася сердечна стріча при великому здвизі Православних у Бавнд Бруку з Митрополитом Йоаном Теодоровичем. Там впали тоді великі слова: МИ ТАКІ ПРАВОСЛАВНІ, ЯК ВИ КАТОЛИКИ! Це правда, і совісні студії виказують, що нема догматичних чи обрядових різниць. НАМ ТРЕБА ВСІМ СТАНУТИ НА КИЇВСЬКІЙ ПРАДІДНІЙ ТРАДИЦІЇ, а не підлягати російській синодальщині й тим подібним впливам.

Так само й наші Євангелики стоять на становищі Христової Євангелії. Треба зробити крок дальше до Апостолів Андрея і Петра, звідки починається і продовжується наше християнство.

Рівнож і наші Біблійні Громади, які приймають за основу Святе Письмо, читають, що в ньому горить ця віра в єдиного Бога і Ісуса Христа нашого Спаса. Коли ми правили Св. Літургію в північній Аргентині в Чако, то безліч наших Єговістів, довідавшись з радія про нашу Службу Божу у величезній латинській катедрі, прийшли з колоній і лісів і виповнили вщерть увесь храм. Вони молились з нами! Не диво, що і вони підносять голоси зі свого боку про потребу єдности релігії і віри.

ПРАВДА Є ЛИШ ОДНА! Як боліють різні народи, як нпр. німці, над розламом своєї Церкви і як стараються вони поєднатися, як розвивається в них успішно, під впливом Святого Духа, так званий екуменічний рух — рух поєднання, і навпаки, як сильною своєю єдністю є сьогодні Католицька Церква в Польщі і ставить опір безбожництву й матеріалізмові! Яка могутня була наша Держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого! Бо була в нас тоді ОДНА ВІРА І ОДНА ЦЕРКВА, яка лучила духово ввесь нарід, скріплювала усе державне життя і створила свою культуру!

Чи не можна б цієї об’єднуючої акції обидвох Церков почати від узгіднення перекладів Святої Літургії і інших Богослужб, щоб молитися «одними устами і єдиним серцем»? А знову, таке зближення з іншими християнськими згромадженнями треба розпочати від читання того самого Святого Письма, перекладеного з оригіналу. Очевидно, це зближення мусить відбуватися зі зрозумінням, поволі і постепенно. Здаймо собі раз справу, скільки хитрости вживають наші вороги, щоб піддержати розлам і роз’єднання між нашими Церквами. БУДЬМО СОБОЮ! Дивімся на своє власне духове добро, на спасіння наших душ — і тоді БУДЕ МІЖ НАМИ ЄДНІСТЬ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ НА ЦЕРКОВНОМУ ПОЛІ, А ОПІСЛЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ Й ДЕРЖАВНОМУ! Треба добро Церкви і Народу ставити вище своєї марної особистої амбіції і Своїх особистих чи гуртових користей!

Це дуже відрадний об’яв, що це починають розуміти й відчувати всі віруючі України різних релігійних груп, що, ОБ’ЄДНАВШИСЬ В ОДНУ ПОМІСНУ УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ ПІД ПРОВОДОМ ПАТРІЯРХА, СТАНЕМО ТВЕРДИНЕЮ, ОБ ЯКУ БУДУТЬ РОЗБИВАТИСЯ ВСІ ВОРОЖІ УДАРИ, так релігійні, як і політичні.

Перед нами СВЯТО ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. Спільною гарячою молитвою звернімся до Нього, як ДУХА ЄДНОСТИ, щоб Він просвітив, надхнув і дав силу для нашого об’єднання і єдности у вірі в одній Церкві. Бо Святий Дух устами св. ап. Павла завзиває нас: «БЛАГАЮ ВАС, БРАТИ, ІМ’ЯМ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА, ЩОБ ВИ ВСІ ТЕ САМЕ ГОВОРИЛИ, ЩОБ НЕ БУЛО РОЗКОЛІВ ПОМІЖ ВАМИ, АЛЕ, ЩОБ БУЛИ ПОЄДНАНІ В ОДНІМ РОЗУМІННІ Й ОДНІЙ ДУМЦІ»! (1 Кор. 1, 10).

Благословення Господнє на Вас!

+ ЙОСИФ
Патріярх
Дано в Римі
при Патріяршому Соборі Святої Софії
у празник Воскресення Г.Н.I.X.

3 червня 1976 р. Б.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>