Потреба спільної історії

Ми не маємо права ігнорувати своїх братів по вірі в нашому минулому, сучасному та майбутньому тільки тому, що вони належать до іншої, аніж ми, «зареєстрованої у законодавчому порядку організації». Христос і віра понад законодавством. Бог понад історією, але й у ній. І різні події, випробування він дає нам не тільки «за щось» як покарання, але й «для чогось» як спрямування до спасіння душ. Людські ж амбіції, індивідуальний та колективний егоїзм не вписуються в координати правдивої віри, бо «…хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх» (Мр. 10,43‒44). Однак згідною з цим може бути тільки єдина, спільна історія. Її паростки уже видніються в міжконфесійних відносинах. Яскравий приклад – зусилля УГКЦ та РКЦ, спрямовані на примирення українців та поляків, греко- та римо-католиків. Це правда, що далеко не все йде гладко. Але хіба ж не Церква спонукає ці сусідні народи тверезо глянути на Волинську трагедію?

ПОВНІСТЮ СТАТТЮ ЧИТАЙТЕ В ДРУКОВАНІЙ ВЕРСІЇ ЧАСОПИСУ

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>