Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Празник святого Климента

Л.К. Св. Климент третій наслідник св. Петра, помер на Україні ок. 97 р. Блаж. Кир Йосиф відновив культ св. Климента і призначив його Покровителем УКУніверситету, а 28 вересня 1969 р. Святіший Отець вніс мощі Святого до храму св. Софії в Римі.

Дня 8 грудня 1974 р. Блаженніший відслужив архиєрейську Службу Божу, а опісля гості Блаженнішого засіли за спільну трапезу. Між гостями були кард. Петро Паренте — професор догматики на папськім університеті, кард Ґверрі, єпископ Вол. Маланчук, і інші єпископи і визначні світські особи.

Підчас тосту Блаженніший Йосиф виголосив слово, в якому представив св. Климента як постать тісно зв’язану з українським народом. Відповідав кард. Петро Паренте. Згадуючи свою працю на університеті, він вирізнив українців:

«Українці були для мене між найкращими студентами задля їхньої здібності, пильності, та особливо задля їхньої зрівноваженості, здисциплінованості, що мене зворушала, і тому я їх завжди любив. Вони мені й пишуть час до часу, хоч порозкидувані по цілому світі, завдяки «великим та подивугідним» переслідувачам Церкви. Українці були для мене симпатичною групою і я їх завжди згадую з великою приємністю.»

І дальше: «Тепер у Кардиналові Сліпому я, а вірю, що й ви, всі бачимо одного з цих славних свідків Церкви Христової, який умів терпіти впродовж стільки років несправедливе переслідування. Тому відчуваю не тільки любов, але й своєрідне набоженство — я радо клякнув би перед ним, щоб привітати в ньому це болюче свідчення, яке не було зв’язане лише з його шановною особою, але яке перейшло й на цілий нарід. У ньому є вся Україна, яка терпіла переслідування від борців за фальшиву свободу, за фальшиву справедливість. Дав би Бог, щоб прийшов кінець переслідуванню. Дав би Бог, щоб зникло з лиця землі це огидне видовище, повне протилежності й непослідовності. Вони представляються як оборонці, хоронителі й борці за свободу, топчуть народи, їхні права, їх гідність, їхню віру. Це доля України й інших народів, нам добре відомих. А відтак написано й оприлюднено права людини в ООН, а все таки існують народи, які не мають права жити, як хочуть. Мають свою історію, мають свою культуру, свою духовість, свою мову, задля чого вони гідні, щоб їх визнано за нації — це права непорушні, шанобливі, недоторкальні. Та натомість вони стогнуть під невблаганною стопою рафінованих переслідувачів, проповідників свободи — свободи народів і людини. І тоді росте любов і пошана для поважаної особи Митрополита, Кардинала Сліпого, бо в ньому ми бачимо терплячий народ.» 

Поділитися: