Преосвященніший Борецький в Царгороді

1 вересня — це початок літургічного року за Візантійським календарем та тим самим для греків це є традиційний день на новорічні святкування. Цього року це свято відзначено в особливий спосіб Преосвященним Владикою Ізидором Борецьким, бо ж того дня він був особливим гостем Вселенського Патріярха, Вартоломея І. Запрошений на новорічні святкування, Преосвященний Владика Ізидор поїхав до Істанбулу (бувший Царгород) в супроводі двох ієреїв: о. протосинкела Івана Татарина та о. Мирослава Татарина.

Гостей Патріярхату привітано з особливою теплістю вже з першою хвилиною їхнього прилету до Істанбулу дня 30 серпня 1993 р. Вже на летовищі чекали на гостей з Канади два авта, а патріярхія вислала англомовного диякона до помочі гостям в разі потреби прикордонних формальностей. В часі побуту в Істанбулі Патріярх подбав, щоб гості мали власного путівника, який вів би їх по найцікавіших місцях для українських гостей, а саме: Свята Софія, залишки Блахернської церкви, над якою появилася Матір Божа і від чого ми маємо Свято Покрови, місце поховання славної Роксоляни, та гора, на якій проповідував св. апостол Андрей Первозванний перед своїм виїздом на Київські гори.

Але найважніша подія в часі відвідин відбулася дня 1 вересня. Вранці гостей запрошено на Божественну святу Літургію та поставлено Владику Борецького на особливо почесне місце, недалеко Патріярха. В часі мировання на кінець Літургії Преосвященний Владика Ізидор підійшов до Патріярха, який з великою любов’ю його привітав та обняв. Після відправи всіх гостей запрошено на офіційне підписання новорічного реєстру. Опісля Владику Борецького та отців гостей запрошено на обід із Патріярхом та митрополитами Священного Синоду. В часі обіду та опісля гості мали нагоду обговорити неформально спільні проблеми із членами Священного Синоду.

Їх Святість Патріярх Вартоломей прийняв Преосвященного Владику Ізидора та отців на приватну авдієнцію. Відразу Патріярх сказав, що Владика Борецький «динамічний єпископ, який ще може прислужитись своєму стадові». Розмова проходила в англійській мові. Зразу співбесідники знайшли спільну мову та проводили дискусію в дуже приязній атмосфері.

В часі авдієнції Патріярх, запросив до участи Владику Української Православної Церкви Всеволода. Більше години провадилася дискусія на теми сучасних проблем українських Церков, а особливо звернено увагу на спірні питання між Ватиканом та українцями-католиками. Його Святість висловив своє співчуття, мовляв, «події останніх часів у Торонтській єпархії грозять усім здобуткам Владики Борецького через довгі роки праці». Всі годилися, що дальше існування Української Греко-католицької Церкви вимагає більш стисле дотримання традицій Східньої Церкви: головно традицію жонатого священства (Патріярх сказав, що воно є основне до самого існування Христової Церкви), роля Єпископського Синоду, як рішаючий орган даної Церкви та традиційна роля єпископа в Східній Церкві тощо. Отець М.Татарин підкреслив, що Українська Церква не відійшла охоче від Царгороду, а радше роки підлеглости Москві були трагічними і Церкві, і народові. Владика Всеволод відмітив, що Греко-католицька Церква в Україні через століття була дійсним оборонцем прав українського народу проти насильства польського і московського шовінізму. Всі годилися, що духовне добро української нації вимагає віднайдення тої єдности Київської Церкви, котра існувала у минулому.

Патріярх Вартоломей також висловив свій жаль про клопоти, які заіснували в Торонтській єпархії. Він підтримував старання Владики Ізидора, щоб дійти до справедливого завершення цієї справи. Водночас Патріярх підкреслив, що добрі відносини між Католицькою і Православною Церквами є дуже важні, та тому конечно призначати єпископів, котрі плекають східні традиції та є екуменічного наставлення. Кінцеві слова Патріярха були особливо щирі, християнські та миротворні: «Я бажаю, щоб Ви завжди пам’ятали, що коли Ви бажали б вернутися до тої Церкви, звідки Ви походите, ми Вас завжди привітаємо, а коли бажаєте залишитися там, де Ви є, ми бажаємо бути Вашими приятелями, ми Вас шануємо і ми Вас любимо».

Гості від’їхали з Істанбулу в п’ятницю, 3 вересня 1993 p., і пригадували собі, з яким враженням посли Володимира поверталися із Царгороду, бо ж вони також почули ту теплоту, щирість, любов і дух християнства від тої самої Церкви, тільки понад 1,000 років тому.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>