На маргінесі появи нового числа «Церковних Вістей» в Англії
Щойно пошта принесла до редакції нове число, за листопад 1979 р. «Церковних Вістей», що є офіціозом екзарха Августина Горняка у Великій Британії. Ще перед одержанням «Церковних Вістей» довелось прочитати в «Бюлетеню Місцевого Патріярхального Комітету ПУКЦеркви в Лондоні», за лютий 1980 р. згадку на появу «Церковних Вістей». Мова в статті гостра й рішуча, а що найважливіше сперта на дійсних фактах. З статті в Бюлетені відчувалось, що в таборі єп. А. Горняка нічого не змінилось, не прийшло отверезіння, ні до злагіднення атмосфери. Після одержання «Церковних Вістей» я мав нагоду безпосередньо запізнатись з його змістом. Перелистувавши його сторінки і запізнавшись докладно з його змістом, прийшлось тільки підтвердити що мій здогад, що в таборі екзарха нічого не змінилось був правдивий. Заморожено всі заялозені аргументи, та сама ненависть і злоба до свого брата по хресті й крові, ті самі методи. Ось дивіться патріярхальники, за нами Східна Конгрегація, за нами «правда». Бачите їздили в вересні 1979 р. до Риму і «папської печатки не привезли…» (розуміється на затвердження патріярхату) … ось бачите ми вам говорили, … а що далі… З такими й подібними замітками сповненні «любов’ю» сторінки «Церковних Вістей». А що ж там не написано про наших священиків, що перебувають або приїжджають до Англії, але не належать до «кошари» екзарха Горняка. Ні більше, ні менше всі вони «нікудишні». Одні прийшли служити у Божому Винограднику запізно, інші під вечір, а ще інші нічого не варті, але тоді, коли вони були в «кошарі» екзарха Горняка то були добрі. Над цим можна тільки плакати і молитись, щоби Господь нагородив авторів і редакторів, як також головного покровителя «Церковних Вістей» екзарха Горняка кращим розумом, бо вони своєю діяльністю, своїм поступуванням грішать проти заповідей Божих і свідомо, чи не свідомо діють на шкоду нашої Церкви й української громади у Великій Британії.
На жаль на 30 сторінок машинового друку в «Церковних Вістях» немає ні одного рядка про обговорення загально церковних проблем, чи якоїсь замітки про пляни, думки, пропозиції і сугестії до відзначення тисячоліття хрещення Руси-України. Про ті й інші проблеми, як справа нових покликань, чи як зацікавити і привернути молодь до церкви немає згадки, для «Церковних Вістей» ці питання не існують. Навпаки є дальше застрашування мирян, що мовляв хто побирає шлюби, хрестить дітей, відбуває св. Сповідь, принимає св. Причастя і т.д. від незаконних, нелегальних, чи як їх «Церковні Вісті» називають «збунтованих» священиків є неважні. І куди далі? Якщо б редактори «Церковних Вістей» мали ту силу, якої вони не мають то напевно пригадали б своїми діями середньовіччя — костирі на яких горіли б всі ці «збунтовані» священики і миряни. Вживаючи цього самого терміну «збунтований» то можна з певністю сказати, що першим збунтувався ніхто інший тільки екзарх Августин, а за ним деякі священики. Отже відкритим стоїть питання хто властиво є збунтований. Редактори «Церковних Вістей» можуть не визнавати Патріярха Йосифа, як патріярха, але хіба визнають його, як Верховного Архиєпископа. Які права верховного архиєпископа то хіба «знавцям легалізму» добре відомо. Істино правдою є, що брехнею можна світ об’їхати, але не повернутись. Час покаже!
Журнал «Патріярхат» вже не раз відмічував на своїх сторінках появу цієї низькопробної писанини «Церковних Вістей». Робив це доброзичливо з надією, що відповідальні за «Церковні Вісті» візьмуть це до уваги та завернуть з фальшивої і шкідливої дороги, яка не веде до Божого царства, але до царства диявола. Що так є а не інакше то про це говорить зміст останніх «Церковних Вістей». Хоч зміст «Церковного Вісника» є нижче критики то він не викликає у нас ненависті, ні злоби, але співчуття, бо не можна собі уявити, що поява такого органу є з печаткою ієрарха, який складав монаший і священичий обіт, відрікаючись всього туземного, гордости, зарозумілости, ненависти й злоби, прирікаючи тільки любов до Бога й ближнього і творити добрі діла на славу Божу й добро своєї Церкви та народу. Ба що більше, згідно з Божими Законами повинен навіть любити свого ворога. Якщо порівняти дійсність з голими фактами то не хочеться вірити, але обіт практично в житті екзарха не є практикований. Прикро це ствердити, а ще тяжче повірити, що екзарх А. Горняк дише ненавистю до свого брата, до свого церковного зверхника. Це діється не тільки в афекті, у хвилині емоційного порушення, поденервування, але це вже триває майже п’ять років. За цей час можна було не одно передумати і побачити, що це не є вияв не то християнської, але будьякої любови. На жаль, від звичайного вірного можна більше сподіватись християнських чеснот, як від людини у владичій мітрі. Як дотепер виглядає, то у Владики А. Горняка чеснота любови і всепрощення не існують, це є як в Радянському Союзі конституція, яка є тільки на папері, на експорт, бо цих прав громадяни у практичному житті не мають. Ні більше, ні менше екзарх Горняк дає своє потвердження на блюзнірську писанину, в якій стільки брехні, злоби й ненависті і ні одної крихітки доброзичливости, ні знаку на покращення нездорової атмосфери. Дуже прикро, що «Церковні Вісті» є продуктом такої низької «творчости» осіб у священичих сутаннах. Якщо б людина не знала, що «Церковні Вісті» мають церковне пов’язання і є офіціозом екзарха УКЦеркви у Великій Британії то було б трудно повірити, що так пишуть ті, які з амвони проповідують про любов, навчають, що краще померти, як поповнити гріх, які навчають, щоби нас не застало в гніві заходяче сонце… Про це в їх писаннях немає найменшого сліду, мабуть, це для них пусті й без значення слова! Якщо ці автори у священичих сутаннах не мають ні крихітки віри в те, що вони говорять то повинні хоч пошанувати священичу рясу, яка є не тільки посвячена, але і освячена невинною кров’ю їх попередників і яка зобов’язує. Ми не раз ставимо собі питання хто підриває авторитет Церкви? Ось такі автори, як у «Церковних Вістях».
Над цими питаннями повинен добре застановитись і подумати екзарх А. Горняк і відповісти для себе самого, чи він є володарем, чи Господнім слугою — пастирем? Якщо б так єп. А. Горняк серйозно застановився то напевно ситуація на терені Англії була б вже давно наладнана і те, що було пішло б у забуття і «Церковні Вісті» такого змісту ніколи не появились би. До сьогодні ми не побачили, ні не відчули у єп. А. Горняка, ні його найближчого оточення християнського всепрощення.
Просім Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоби вони збудили в єп. А. Горняка та авторів «Церковних Вістей» у священичих сутаннах прикмети всепрощення, і любови до своїх братів по Христі й крові що буде на славу Божу і для добра Помісної УКЦеркви та українського народу. Боже допоможи.
