Пресова конференція папського нунція у Львові

(Радіо «Воскресіння» — Олег Дудич). Після закінчення Молитовного з’їзду католицького єпископату, 19 травня 1993 p., у митрополичих палатах на Святоюрській горі, у Львові відбулась пресконференція папського нунція в Україні архиєп. Антонія Франко. Папський нунцій намагався уточнити та подати інформацію про завдання Апостольського Нунція в Україні. Архиєп. А. Франко говорив по-італійському, а о. д-р Іван Дацько перекладав на українську мову.

«УГКЦ змагає за її визнання в якості Патріярхату. Рішення це має прийняти Римський Папа».

Що потрібно для досягнення цього?» — запитав кореспондент газети «Культура і життя».

Нунцій. Я сподівався, що це питання хтось поставить, бо протягом року мого перебування на Україні це питання мені ставлять дуже часто. Хочу відповісти просто. Кореспондент правильно відмітив, що це є рішення, яке має прийняти сам Святіший Отець. Питання ж полягало в тому, що вимагається зі сторони Греко-католицької Церкви. Фактично я міг би просто відповісти — нічого не вимагається і нічого не потрібно. Однак, потрібно зауважити, що виконується певна робота, яка й буде продовжуватись. Полягає вона в тому, що потрібно заліковувати рани, які завдані довгими роками поневолення та придушення. Ці роки зоставили свої сліди на цій Церкві. Проблема Патріярхату є еклезіологічною. Це церковне питання, що має велике значення для вас, синів і дочок Української Греко-католицької Церкви. Однак папа розглядає це питання вище і ширше, ніж воно виглядає з боку Української Греко-католицької Церкви. Папа його бачить в загальному пляні, у пляні Вселенської Церкви та в пляні реорганізації цієї Церкви. На зустрічі з греко-католицькими єпископами в кінці червня 1990 року папа сказав єпископам: «Ми прямуємо в сторону Патріярхату».

Напевно почуттям Святішого Отця є велика любов до цієї Церкви. Якщо ж він не бачить відповідности моменту чи не прийняв ще цього рішення, то це не означає того, що він не любить цієї Церкви. А це є так тому, що, можливо, він не бачить ще всіх необхідних елементів.

Я не можу знати, які є основні пункти, над якими застановляється та які вивчає Святіший Отець, але, напевно, є основні проблеми, які папа попросив вивчати чи у Львові, чи в Римі. Їх вирішення потрібно робити спокійно з усіх оглядів. Увінчання цієї помісної Церкви короною Патріярхату вимагає певного часу, і ми повинні мати достатньо терпеливости. Що ж до добра, духовного добра цієї Церкви, мусимо пам’ятати, що Верховний Архиєпископ має всі права та прерогативи Патріярха. Щоб прийшов день того коронування, ми всі повинні молитись, а ті, кому дане завдання над цим працювати, хай добре виконують свою працю, щоб їхня робота відповідала Божим плянам добру цілої Церкви, в пляні загального добра Вселенської Церкви.

Кореспондет газети «Голос нації». Чи відомі вам, ваша ексцеленціє, те незадоволення, яке побутує головним чином серед мирян Української Греко-католицької Церкви, викликані неприйняттям Патріярхату та небажанням поширити юрисдикцію Блаженнішого на цілу територію колишнього Радянського Союзу, на якій проживають українці, а також втручання у справи західніх областей України, зокрема Закарпатської, де відбулось перепідпорядкування єпископату безпосередньо Римові. Тож чи відомі вам ці незадоволення і як ви їх особисто можете прокоментувати.

Нунцій. Треба набратись терпеливости вислухати мої відповіді, оскільки це є три глави, які вимагають доволі поглибленого вивчення. Однак, радо відповідаю вам, щоб подати причини та поглибити правду. Мені дуже добре відоме це незадоволення мирян, і я, як можу, намагаюсь разом з ними над цим застановлятись. Я їх розумію, однак розумію, що в проблемах Церкви не можна бути поверховим, потрібно йти глибше.

Перше ваше питання є фактично продовженням питання Патріярхату, я хочу вам лише повторити, що ми не ігноруємо питання Патріярхату, Апостольський Престіл не протистоїть йому, як і не є проти Греко-католицької Церкви, це було б протиріччям. Я вчора згадував під час Літургії, скільки разів папа казав: «Я не можу не бути вірним цій Церкві, яка заплатила своєю кров’ю свою вірність Петрові». Це не є тільки загальне твердження. Папа, а саме теперішній папа, був найбільше неустрашимим оборонцем Української Греко-католицької Церкви, міг би навести багато деталей цього. Що певні речі могли еволюціонувати та дозріти, треба терпеливости. Повторю, що це є питання церковне, не потрібно надто змішувати понять Церкви і нації. Не треба бажати творити національну Церкву. Католицька Церква ніколи не ідентифікується з національною Церквою. Однак, дійсно, це питання можна було б поглибити, і це вимагало б дещо часу.

Друге питання юрисдикції над усією територією колишнього Радянського Союзу. Надіюсь, що ви всі знаєте, що Церква регулюється Кодексом права, а рівно ж і Східні Церкви мають Кодекс права для Східніх Церков. Цей кодекс ставить певні норми у відношенні юрисдикції.

Що ж до території України… Не буду входити в деталі, оскільки опрацьовується також історична аналіза та досвід, беруться до уваги всі реальності і всі аспекти даної проблеми. Хочу сказати вам, що це питання докладно вивчається тут, у Львові, а також Римським Апостольським Престолом. Напевно дійде до вияснення цього пункту.

Це ж відноситься й до питання Мукачева. Питанням Закарпаття я особисто займаюсь від минулого року. Були періоди, коли я там бував чи не щотижня для організації засідань у тій справі. Відбулась апостольська візитація, і було прийняте рішення з боку Римського Апостольського Престолу, тимчасове і на разі нічого не міняється. З точки зору історичних обставин, які там склались, то Мукачівська єпархія ніколи не була суфраганною, тобто залежною щодо Львова.

Така є дійсність навіть з історичної точки зору. Була така єпархія, і ніхто її не відлучав від влади Львова, вона ніколи не була з ним злученою. Коли прийшла знову релігійна свобода, навіть не було часу як слід займатись цим питанням, бо там на місці почались різні напруження. Існує частина Мукачівської єпархії, яка не хоче спілкуватись зі Львовом, і є друга частина, яка хоче того. Апостольський Престіл після апостольської візитації заявив: «На разі нічого не рішаємо. Насамперед примиріться самі між собою». І українці мають право виявляти своє богопочитання так, як вони цього бажають. І був назначений синкел, тобто генеральний вікарій для українців, неукраїнці можуть так само служити Літургію, як дотепер служили, і так само отримали свого синкела, тобто генерального вікарія. Зусилля ж архиепархіяльного єпископа мають направлятись на духовне добро одних і других, без того, щоб викликати якусь війну. Що ж до того, який буде майбутній розвиток чи еволюція цього, то я не є пророком. Тому не хочу викладати тут якісь пророцтва, одначе кажу вам тут, що ми мусимо творити все сильніші вузли єдности і спільности. У Греко-католицькій Церкві, на жаль, з різних історичних причин, існує багато напружень, ми працюємо над тим, і говорю це з великою радістю, що й я працюю разом з єпископами і священиками, які мають відповідальні позиції в епархіях, щоб побороти ці напруження і ці поділи і творити більшу єдність і більшу спільність. І це ж значення мали два дні, які ми щойно пережили. Католицька Церква в Україні: Греко-католицька чи то Галичини, чи то Закарпаття, латинська Церква — ми, однак, творимо всі одну Церкву, всі ми є на служінні цього народу, цих народностей, які живуть на території України.

Газета «Мета»: Днями виповнюється річниця проведення першого, після часу заборон і переслідувань, Синоду греко-католицьких єпископів в Україні. Яка реакція Апостольської Столиці на рішення Синоду?

Нунцій: Як і раніше, я вам всього сказати не можу. Не тому, що я не хочу конфронтуватись з цим аргументом. Ви самі побачите, як певні справі? поступово будуть здійснюватись. Побачите факти, а не слова. Можу вам сказати,, відколи його високопресвященство, Блаженніший, представив у Римі акти цього Синоду, то їх вивчали, переглядали дуже докладно. Це була праця надзвичайно інтенсивна, і багато було контактів представників Святішого Отця з їх Блаженством, а також з архиепархіяльним управлінням тут, Святоюрським. Можу лише сказати, що ми підходимо до завершення багатьох з цих справ.

Розумію вашу нетерпеливість, бажання, щоб це вирішилось з місця. Але, як говориться, «Рим є вічним», бо коли треба зробити рішення, особливо дуже важні, то треба застановитись над тим усім. Не так, щоб усім позасинати над тим, а оскільки це є вагомі питання, то треба докладно їх вивчити, вглибитись у них.

Газета «Мета»: Ваше високопреосвященство, вам очевидно відомо у Львівщині, в Україні і зокрема тут, в Галичині, продовжує існувати певне міжконфесійне напруження. Чи в вашу програму перебування входять якісь дії щодо їх пом’якшення або ліквідації. Якщо так, то які конкретно?

Нунцій: Це є одним з болючих питань, бо вони торкаються живого організму громад, і ті напруження є між громадами. Цілком відверто мушу вам сказати, що тут, у львівській архиепархії, я ще не почав праці у тому напрямку. Це не є легкою справою. Існує дійсно тут багато труднощів. В єпархії Івано-Франківській ми мали багато зустрічей, відбулось кілька зустрічей з епархом греко-католицьким і автокефальним, як рівно ж і з представником Української Православної Церкви, якої представителем є митрополит Володимир. Я пропоную як загальну лінію йти до спільноти і практично шукати здоровий компроміс, щоб зникли ці напруження. Щоб кожна з громад, греко-католицька чи православна, мала можливість служити Літургію в церкві. Це наставлення Греко-католицької Церкви всюди, ми повинні найбільше турбуватись громадами, народом. Вважаю, що ми повинні позбутись всяких інших турбот, які деколи виникають з таких різних приводів. Щоб ввести мир у спільноту, я готовий робити будь-що, навіть зустрітись з самим дияволом.

ІТАР-ТАРС: Яка мета цього з’їзду?

Нунцій: Ціллю цього молитовного з’їзду було те, щоб з’їхались всі католицькі владики в Україні, щоб подякувати Господеві за річницю перебування в Україні представника Святішого Отця. Ініціятива вийшла звідси, з управління Його Блаженства. Мета її — відсвяткувати цю подію, оскільки вона є дуже вагомою. Присутність офіційного представника папи означає, що визнається незалежність даної країни, бо Апостольський Нунцій є акредитований при уряді послом. Святий Престіл має таке визнання і фактично є Апостольський Нунцій майже в усіх країнах світу. Тож це означає і визнання Греко-католицької Церкви і те, що вона є вільною. Означає це, що визнається становлення нової ієрархії: чи то греко-католицької, чи то латинської. А також це означає, що всі ми сповідуємо і є членами однієї Католицької Церкви. Це, що для нас усіх спільне є те, що ми є католиками. Це не означає якоїсь конфузії, мішанини. Греко-католицька Церква має своє партикулярне право, має своє багатство, свою богословську, літургічну і культурну спадщину, але це визнається в рамцях Католицької Церкви. І більше. Другий Ватиканський Собор настоює, щоб лишались недоторканими ці вартості, ці прикмети. Латинська Церква має свою традицію. Очевидно, кожна з них має свої проблеми, свої труднощі, але існують і спільні проблеми, як рівно ж і спільні завдання чи зобов’язання. Респектуючи власну ідентичність, греко-католики і латинники мало працюють для громад, в яких живуть на цій території. І тому що обидві ці гілки є католицькими, ясно, що в таких нагодах, як тепер, це і виявляється. Це була перша нагода. Але вона не буде єдиною, бо відчувається потреба співпраці, саме тому, щоб кожна зберігала свою власну ідентичність. Але рівночасно хай кожна застановиться над тим, як працювати для добра цих спільнот, в яких перебуває. Римський Апостольський Престіл, як і Католицька Церква взагалі, співстраждає, коли існує криза в якоїсь Церкви-сестри, в нашому випадку Православної. Але це є проблема, яка відноситься до одної Церкви — до Православної. І, очевидно, Апостольський Престіл не буде перебирати якоїсь ініціятиви втручання у ці процеси. Існують Православні Церкви, існує Царгородський Патріярхат, існують інші Православні Патріярхати, то буде їхньою справою вирішення чи встановлення певної спільности і єдности: чи визнати Автокефальну Церкву, чи визнати це утворення, яке очолює митрополит Філарет? Тут Католицька Церква не буде втручатись чи робити перші кроки у визнанні одного чи другого. Це було б втручанням у внутрішні проблеми іншої Церкви.

(Далі буде)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web